КОРИФЕЇ МЕДИЦИНИ

Зигмунд Фройд.
До 165-річчя з дня народження

ВСТУП

Зигмунд Фройд (6 травня 1856 року, Пржибор, Австро-Угорщина (тепер Мораво-Сілезький край, Чехія) — 23 вересня 1939, Лондон) — визначний австрійський психолог і невролог єврейського походження, який вивчав людське несвідоме. Він розвинув методику вільних асоціацій та тлумачення сновидінь, яку було покладено в основу психоаналізу, і сформулював концепцію структури психіки (Ід, Еґо та Супереґо, або Воно, Я і Над-Я).

ЖИТТЯ

Зигмунд народився у єврейській сім’ї Якоба Фройда та його другої дружини Амалії Натансон. Батько народився 18 грудня 1815 року в місті Тисмениця (сучасна Івано-Франківська область), в Галичині, і провів там перші 25 років свого життя. У Тисмениці він уперше одружився у 19-річному віці, але перша дружина померла передчасно. Потім одружився вдруге, дав життя двом старшим братам Зигмунда — Еммануелю і Філіпу. Мати майбутнього вченого — Амалія Натансон — народилася в Україні, в місті Броди на Львівщині, виросла в Одесі.

Дід Зигмунда Шломо народився в місті Бучачі (нині Тернопільська область), замолоду переїхав до Тисмениці. За одними даними, немає достатніх доказів, що батьки Зигмунда мешкали у Бучачі. Але за іншими даними, вони мешкали у цьому місті до переселення в німецьке місто Фрайберґ (нині — місто Пржибор у Чехії) поблизу кордонів Пруссії та Австрії. 1860 року родина Якоба Фройда через фінансові труднощі перебралась до Відня.

У 9 років Зигмунд вступив до гімназії Сперл (середня школа), де став одним з найкращих учнів, та закінчив її на відмінно в 17 років. У статті “Моє життя і психоаналіз” він писав: “Я народився 6 травня 1856 року в Фрайбергу в Моравії, маленькому містечку в нинішній Чехії. Мої батьки були євреї, і сам я залишаюся євреєм. Про моїх предків з батьківського боку я знаю, що вони колись мешкали в рейнських землях, у Кельні; у зв’язку з черговим переслідуванням євреїв у XIV або XV століттях, сімейство перебралося на схід, і впродовж XIX століття воно перемістилося з Литви через Галичину до німецькомовних країн, до Австрії”.

Після завершення гімназії з відзнакою в 17-річному віці Зигмунд планував зробити військову або політичну кар’єру, але внаслідок антисемітських настроїв та матеріальних труднощів мусив відмовитися від цих намірів. Після тривалих роздумів він 1873 року вступив на медичний факультет Віденського університету. До медицини юнак не відчував ані найменшого інтересу, згодом він неодноразово в цьому зізнавався і писав: “Я не відчував ніякої схильності до занять медициною і професії лікаря”, а в пізні роки навіть говорив, що справжнім лікарем себе ніколи не вважав.

У березні 1876 року Фройд під наглядом професора Карла Клауса досліджував статеве життя вугрів, вивчав наявність сім’яників у самців. Це була його перша наукова робота. Найбільше вивчав він під час навчання фізіологію, у 1881 році на відмінно склав випускні екзамени та отримав кваліфікацію лікаря.

У 1882 році Фройд приступив до медичної практики. Наукові інтереси привели його до головної лікарні у Відні, де він почав дослідження в Інституті церебральної анатомії. На початку 1880-х років дослідник зблизився з Йозефом Бройєром та Жаном-Мартеном Шарко, які значно вплинули на вибір Фройдом напрямку наукової діяльності. У 1884 році він винайшов метод фарбування нервових шляхів хлоридом золота, але його визнали недосконалим.

У 1886 році Зигмунд вступив в шлюб з Мартою Бернейс. У подальшому у них народилось шестеро дітей — Матильда (1887—1978 рр.), Жан Мартін (1889—1967 рр., якого назвали на честь Шарко), Олівер (1891—1969 рр.), Ернст (1892—1970 рр.), Софія (1893—1920 рр.) та Анна (1895—1982 рр.). Саме Анна Фройд стала послідовницею батька, заснувала дитячий психоаналіз, систематизувала та розробляла психоаналітичну теорію, зробила значний внесок у теорію і практику психоаналізу в своїх роботах.

У 1891 році видано працю Фройда “Про афазію”, в якій він уперше виступив з аргументованою критикою загальноприйнятої на той час концепції локалізації функцій мозку в певних його центрах і запропонував альтернативний функціонально-генетичний підхід до вивчення психіки та її фізіологічних механізмів. У статті “Захисні невропсихози. Спроба психологічного пояснення” (1894 р.) та роботі “Дослідження істерії” (1895 р., спільно з Йозефом Броєром) ним було засвідчено, що існує зворотна дія психічної патології на фізіологічні процеси та залежність соматичних симптомів від емоційного стану пацієнта.

З початком XX століття починають виходити основоположні наукові праці дослідника: “Тлумачення сновидінь” (1900 р.), “Психопатологія повсякденного життя” (1901 р.), “Спогади дитинства Леонардо да Вінчі” (1910 р.), “Тотем і табу” (1913 р.), “Лекції до вступу в психоаналіз” (1916—1917 рр.), “По той бік принципу задоволення” (1920 р.), “Психологія мас та аналіз людського “Я” (1921 р.), “Я та Воно” (1923 р.).

У 1876–1882 роках Фройд працював в лабораторії психології Ернста фон Брюке, вивчаючи гістологію нервових клітин, також працював в Інституті фізіології, де займався вивченням проблем психоаналізу, потім перейшов до головного шпиталю Відня. Згодом він одержав звання приват-доцента з неврології, стажувався у доктора Шарко в Парижі, перекладав німецькою мовою праці цього видатного медика. Зрештою вчений відкрив приватну практику психоаналітика.

Фройд, жартуючи, називав себе Мойсеєм психоаналізу. У цьому зобразилося його життєве кредо: якщо антагоніст Риму Ганнібал мріяв про завоювання Риму, то Фройд — про інтелектуальне завоювання світу.

Він вірив у розумне й гармонійне облаштування світу під егідою диктатури еліти. У праці “Майбутнє однієї ілюзії”, сповідуючи платонівські принципи раціонального влаштування держави, дослідник обстоював антидемократичні засади, заперечував визначальну роль народу у суспільному житті й державному будівництві.

5 березня 1902 року до Фройда нарешті прийшли слава й визнання: найясніший цісар Франц Йосиф I підписав офіційний указ про надання вченому звання професора-асистента. 1908 року розпочало роботу Віденське психоаналітичне товариство, де збиралися не лише медики, але й творча інтелігенція. У період з 1910 по 1914 рік вчений працював зі своїм найвідомішим пацієнтом з Одеси Сергієм Панкеєвим, більш відомим як “людина-вовк”. 1922 року Лондонський університет вшановував п’ятьох геніїв людства, зокрема й Зигмунда Фройда та Альберта Ейнштейна. Відтак психоаналітик став популярним не лише у Європі: його запросили на лекції в США, гонорари за це досягали десятків тисяч доларів.

У 1923 році у Фройда виявили рак піднебіння. Вчений переніс 33 тяжкі операції, але продовжував працювати до останніх днів свого життя. У 1930 році дослідник став лауреатом премії Ґете.

1933 року в Німеччині до влади прийшли нацисти; доньку вченого Анну, яка очолювала Всесвітнє психоаналітичне товариство, заарештували. У 1938 році, після приєднання Австрії до Німеччини та й наступних переслідувань євреїв з боку нацистів, становище Фройда значно ускладнилося. Після арешту доньки Анни та допиту в гестапо він вирішив покинути Третій рейх, однак влада не поспішала випускати його з країни. Вчений був змушений не тільки підписати принизливу подяку гестапо “за ряд добрих послуг”, але й виплатити правлінню Рейху величезний викуп в сумі 4000 доларів за право покинути Німеччину. Багато в чому завдяки зв’язкам грецької та данської принцеси Марі Бонапарт — пацієнтки та учениці Фройда — йому вдалося зберегти життя і разом з дружиною та донькою емігрувати до Лондона. Дві сестри дослідника потрапили до концентраційного табору, де загинули у 1942 році. Родина Фройда втекла до Лондона.

Нестерпно страждаючи від раку піднебіння, яке було спричинене тютюнопалінням, у 1939 році він попросив свого лікаря та друга Макса Шура провести евтаназію, ідея якої була на той час досить популярною. Той дав Фройду велику дозу морфію, від якої вчений і помер 23 вересня у 83-річному віці. Тіло Зигмунда Фройда піддали кремації, прах вмістили в одну з давньогрецьких урн з його приватної колекції, котру зберігають у колумбарії лондонського крематорію Голдерс Грін разом із прахом його дружини Марти і доньки Анни.

ДОСЯГНЕННЯ

Народження психоаналізу

Історія психоаналізу бере свій початок в 1880-х роках у Відні, коли Зигмунд Фройд працював над розробкою ефективнішого способу лікування неврологічних та істеричних захворювань. Дещо раніше Фройд зіткнувся з тим фактом, що частину розумових процесів він не усвідомлював як результат його неврологічних консультацій у дитячій лікарні, і при цьому виявив, що у багатьох дітей, які мають розлади мовних функцій, відсутні органічні причини для виникнення таких симптомів. Пізніше у 1885 році Фройд проходив стажування в клініці Сальпетрієр під керівництвом французького невролога та психіатра Жана-Мартена Шарко, який справив на нього дуже сильний вплив. Шарко звернув увагу на те, що його пацієнтки часто страждали такими соматичними захворювання, як параліч, сліпота, пухлини, не маючи при цьому ніяких характерних в таких випадках органічних порушень. До робіт Шарко вважали, що жінки з істеричними ознаками мали блукаючу матку (дав.-гр. ὑστέρα — матка), але Фройд встановив, що у чоловіків також могли виникати подібні психосоматичні симптоми. Вчений також ознайомився з експериментами в галузі лікування істерії, які проводив його наставник та колега Йозеф Бреєр. Це лікування було поєднанням гіпнозу та катарсису, пізніше у цьому методі процеси розрядки емоцій отримали назву “абреакція”.

Попри те що більшість вчених вважала сновидіння або набором механічних спогадів про минулий день, або безглуздим набором фантастичних образів, Фройд розвивав точку зору про те, що сновидіння є зашифрованими повідомленнями. Аналізуючи асоціації, які виникали у хворих у зв’язку з тією чи іншою частиною сновидіння, дослідник робив висновки про етіологію розладів. Усвідомлюючи виникнення свого захворювання, пацієнти, як правило, виліковувались.

У молоді роки Фройд зацікавився гіпнозом та його використанням для допомоги душевнохворим. Пізніше він відмовився від гіпнозу, надаючи перевагу своєму власному методу вільних асоціацій та аналізу сновидінь, котрий став основою психоаналізу. Дослідник також цікавився тим, що тоді називали істерією, а зараз відомо як конверсійний розлад.

Уперше термін “психоаналіз” Фройд використав французькою мовою 30 березня 1896 року в опублікованій ним статті про етіологію неврозів у одному з неврологічних журналів. В 1900 році він видав свою першу самостійну роботу “Тлумачення сновидінь”, яка була присвячена аналізу неврозів з допомогою вивчення сновидінь аналізанта (пацієнта). Здійснюючи дослідження з використанням методу вільних асоціацій, він дійшов висновку, що джерелом неврозу більшості хворих є пригнічені сексуальні бажання (лібідо). При порушеннях розвитку лібідо (наприклад при фіксації на матері — едіпів комплекс) воно не може бути вдоволене і проявляється у вигляді симптомів психічного захворювання. Також невгамований потяг може бути перенапрямлено на несексуальні цілі (сублімація). Відповідно, у цій концепції прояви приглушених сексуальних бажань можуть бути знайдені не тільки в снах та неврозах, але й в літературі та мистецтві (а також і в інших породженнях людської свідомості).

У своїх ранніх роботах (до 1920 року) Фройд як джерело неврозів розглядав конфлікт несвідомого стану (який керується “принципом задоволення”) та свідомості, яка прагне до самозбереження (“принцип реальності”). Внаслідок цього головна увага зосереджується на конфлікті всередині психічної інстанції, яка керується принципом реальності. У праці “Я та Воно” дослідник виділив в структурі психіки три компоненти — “Воно” (ід), “Я” (его) та “Над-Я” (супер-его). “Воно” відповідає за позасвідомий потяг, “Я” — принцип реальності. “Над-Я” формується в процесі засвоєння людиною соціальних норм, панування над психікою стає неусвідомленим, приводить до виникнення совісті і неусвідомленого почуття провини.

Більша частина сучасних психоаналітиків не визнає пригнічену сексуальність джерелом всіх психічних розладів, переважно сексуальне трактування образів у снах також викликає сумніви. Водночас запроваджене Фройдом поняття несвідомого, метод пророблення прихованих причин симптомів та “економічний” розгляд психічних процесів, як взаємодії відособлених інстанцій, лежить в основі більшості шкіл сучасного психоаналізу, психотерапії та теорії особистості. Ідея в тому, що твори мистецтва можна розглядати як результат невротичних переживань творця та прояву неусвідомленого. Таке тлумачення мало величезний вплив на культуру ХХ століття. Теорії Фройда та його методи лікування викликали полеміку у Відні на початку XX століття та досі залишаються предметом гарячих суперечок.

Метод вільних асоціацій

Усупереч традиціям критичного мислення XIX століття Фройд запропонував відмовитись від ролі свідомості як контролера при нагляді за психічними процесами. На його думку, свідомість відсікає думки, що виникають на периферії, а також образи ще до того, як вони потраплять у поле уваги суб’єкта, тоді як при аналізі душевних рухів саме ці думки та образи можуть виявитись важливими. Вчений став використовувати метод вільних асоціацій. Пацієнтам пропонувалось розслабитись на кушетці і говорити все, що спаде їм на думку, якими би абсурдними, неприємними або непристойними вони не здавались з точки зору повсякденних стандартів. Коли це відбувалось, виявлялось, що потужні емоційні потяги виводили неконтрольоване мислення в напрямку психічного конфлікту. Фройд стверджує, що перша випадкова думка утримує в собі якраз те, що потрібно, і є по суті забутим продовженням спогаду. Пізніше він робить застереження, що це не завжди так буває. Те, що думка, яка виникає у хворого, не може бути ідентична з забутим уявленням, повністю пояснює душевний стан особи. У пацієнта під час лікування діють дві антагоністичні сили: з одного боку, його свідоме прагнення згадати забуте, а з іншої — опір, який перешкоджає витісненому або його похідній повернутись у свідомість. Якщо цей опір дорівнює нулю або є незначним, то забуте без будь-яких змін виникає у підсвідомості. Чим сильніше спотворення під впливом опору, тим менше схожості з думкою, яка виникає — замінником витісненого та самим витісненим. Все ж, ця думка повинна мати хоч якусь схожість із тим, що шукали, через те, що ця думка має те ж саме походження, що й симптом. Якщо опір не дуже інтенсивний, то за цією думкою можна дізнатись істину. Випадкова думка повинна мати відношення до витісненої як певний натяк.

Поняття “асоціація” — одне з найдавніших у психології. Його можна зустріти у Платона та Аристотеля. Подібно тому, як стовбур дерева, розвиваючись, обростає новими кільцями, ці поняття, які передаються від епохи до епохи, збагатились новим змістом. Правило утворення асоціацій століттями вважалося головним законом психології. Воно стверджує: якщо будь-які об’єкти сприймаються одночасно або в безпосередньому взаємозв’язку, то поява одного з них спричиняє за собою усвідомлення іншого. Якщо глянути на яку-небудь річ, людина згадує її відсутнього власника, оскільки раніше вона ці два об’єкти сприймала одночасно, в силу чого між їхніми слідами зміцнився асоціативний зв’язок. Різноманітним видам асоціацій було присвячено велику кількість психологічних трактатів. Коли психологія перетворилась на науку, асоціації стали вивчати експериментально, щоб виявити закони пам’яті, уяви та інших психічних процесів. Було з’ясовано, з якими уявленнями асоціюються у різних людей різні слова, скільки разів потрібно повторити список слів, щоби між ними виник зв’язок, який би дав змогу цілком або частково запам’ятати це слово та ін. В усіх випадках стояло завдання вивчення роботи свідомості. Фройд використовував матеріал асоціацій для інших потреб. Він шукав у цьому матеріалі шлях до ділянки тих спонук, які не усвідомлюються, натяки на те, що відбувається в “киплячому казані” афектів чи потягів. Для цього, він вважав, асоціації варто вивести з-під контролю свідомості, вони повинні стати вільними. Так народилася процедура психоаналізу, тобто його технічне використання.

Теорія сновидінь

Основні позиції теорії сновидінь Фройда стверджують:

1. Сновидіння — це спотворений замісник чогось іншого, несвідомого; крім явного сновидіння, існує несвідоме приховане сновидіння, яке і проявляється в свідомості у вигляді явного. Вміст несвідомого — це так звані витіснені бажання.

2. Функція сновидінь — оберігати сон. Сновидіння — це компроміс між потребою у сні та намаганнями порушити його несвідомими бажаннями; галюцинаційне використання бажань, функція якого — оберігати сон.

3. Сновидіння проходять обробку: перетворення думок в зорові образи, згущення, зміщення, вторинна обробка, заміна символом.

Теорію сновидінь Фройд докладно виклав у книзі “Тлумачення сновидінь” (1900), — його першій великій роботі з психоаналізу, яка залишилась однією із основних.

“Щоб зрозуміти природу сновидіння, які з’являються в стані сну, насамперед потрібно з’ясувати сенс самого сну, — каже вчений. Його сенс — це відпочинок: змучений за день організм у стані сну відпочиває. Психологічний же сенс сну є у втраті зацікавлення до зовнішнього середовища”. Можна було би припустити, що сновидіння — реакція душі на зовнішні або соматичні подразники, котрі діють на людину, котра спить. Однак ці подразники не можуть пояснити всього сновидіння, і Фройд висунув наступну фундаментальну пропозицію: свідоме сновидіння — це “спотворений замісник чогось іншого, несвідомого”. Окрім явного сновидіння, існує підсвідоме приховане сновидіння, яке проявляється в свідомості у вигляді явного. Іншими словами: окрім зовнішніх та соматичних подразників, є ще подразники, котрі мають психічну, хоча і несвідому природу, які діють на людину, котра спить, породжуючи в її свідомості сновидіння.

Позасвідомі психічні подразники (приховані сновидіння) діляться на дві групи. Частина прихованого сновидіння — це враження за день, залишки, уривки яких проявляються у сновидінні. Друга (головна) частина прихованого сновидіння знаходиться у позасвідомому (у вузькому сенсі цього слова) — у тій сфері психіки, де мешкають позасвідомі бажання. У денний період часу ці бажання витісняються, не допускаються в свідомість певною інстанцією (цензура сновидіння, або — в термінах пізнішої моделі Фройда — Над-Я). Вночі ж, коли людина нерухома і фізично не спроможна здійснити бажання, котрі витісняються, дія цензури ослаблюється і несвідомі бажання проникають в свідомість, тобто в сновидіння. Позасвідомі, витіснені бажання — це бажання, просто неприйнятні “в етичному, соціальному відношенні”.

Ці бажання егоїстичні. Вони включають:

1) сексуальні бажання (в тому числі — і особливо — заборонені етичними та громадськими нормами — наприклад, інцест);

2) ненависть (бажання помсти та смерті найближчим та коханим в житті — батькам, братам і сестрам, чоловіку чи жінці, навіть власним дітям).

Несвідомі бажання, вдягаючись у фрагменти денних вражень, використовуючи їх як матеріал, з’являються у сновидінні. Саме несвідоме бажання є активною, рушійною силою прихованого сновидіння, яка проштовхує його в явне сновидіння; воно віддає психічну енергію для створення сновидіння.

Щодо явного сновидіння, однак, неважко помітити, що нам сняться не одні наші бажання, але й галюцинаторне виконання бажань, тобто ми бачимо наші бажання, які здійснились в образній формі (з використанням матеріалу денних вражень), неначе вони здійснились наяву. Пояснити цей факт допомагає наступна фундаментальна теза Фройда: функція сновидіння — оберігати сон. Саме цим пояснюється видозміна подразників, таких, як дзвоник будильника, потрапляючи в сон, в сновидіння — сновидіння захищає сон від цього дзвінка, який би мав перервати його. Так само і несвідоме психічне подразнення — бажання, яке прорвалось в сновидіння, — мало б розбудити людину — для того щоб здійснити це бажання, людина мала б прокинутись і діяти. Але сновидіння уявляє бажання, вже коли воно здійснилось, та дає змогу спати далі. Таким чином, сновидіння є галюцинацією, яка виконує бажання, його функція — захищати сон.

У найпростішій формі сновидіння трапляється у маленьких дітей і почасти у дорослих. Це нічим не замасковане галюцинаційне виконання бажань або вираження вдоволення актуальних соматичних потреб: наприклад, коли спляча людина страждає від спраги і бачить у сні, як вона п’є. Однак, зазвичай, приховані сновидіння, перед тим як з’явитись в свідомості сплячої людини у вигляді явних сновидінь, проходять певну обробку. Робота сновидіння складається з чотирьох компонентів: перетворення думок на зорові образи, згущення, зміщення, вторинна обробка.

1. Перетворення думок на зорові образи. Ця операція дуже складна, оскільки потребує зображення абстрактних відношень, які утримуються в думках у вигляді конкретного, яке тільки і може зберігатись в образах. Логічні елементи, те, що в мові виражається абстрактними поняттями та логічними кон’юнкціями, при цьому випадають, і при тлумаченні сновидіння їх доводиться відновлювати.

2. Цензура сновидіння, яка в денний час не пропускає неприйнятні бажання в свідомість, вночі хоча і пропускає їх, але при цьому перекручує до неможливості, користуючись механізмом згущення та зміщення.

a). Згущення. Дія згущення проявляється в тому, що декілька елементів прихованого сновидіння в явному сновидінні втілюються в одному елементі (наприклад, декілька різних людей згущаються в одне обличчя). Деякі з елементів прихованого сновидіння можуть зовсім не відобразитись в явному сновидінні.

b). Зміщення. Робота зміщення виражається в заміні елемента прихованого сновидіння натяком. Окрім того, цей механізм може робити зміщення акценту з одних елементів сновидіння на інші, так що, найважливіші елементи прихованого сновидіння виявляються майже не помітними в явному сновидінні, та навпаки.

c). Вторинна обробка. Вторинна обробка зв’язує явне сновидіння в більш чи менш усвідомлене ціле — адже механізми, які перетворюють приховане сновидіння в явне, працюють з кожним елементом прихованого сновидіння окремо, тому зв’язки, які в прихованому сновидінні були між його елементами, руйнуються. Вторинна обробка приводить до порядку все це, пригладжує отримане явне сновидіння, надає йому видимості свідомості.

Окрім всього перерахованого вище, існує ще один спосіб уявити в явному сновидінні елементи прихованого. Це заміщення прихованого елемента символом. Символи, на відміну від звичайних елементів явного сновидіння, мають узагальнене (одне і теж для різних людей) і стале значення. Символи зустрічаються не тільки в сновидіннях, але і в казках та міфах, в буденній чи поетичній мові. Кількість предметів, які відображаються в сновидіннях символами, обмежене.

СПАДЩИНА

Концепції та вчення Фройда забороняли в Радянському Союзі та нацистській Німеччині, позаяк вони суперечили державним ідеалам та консервативній моралі тоталітарних держав. Концепції Фройда зачіпають такі гостро-етичні проблеми як інцест (едіпів комплекс) і гомосексуальність (з точки зору Фройда табу на проявлення подібних зносин є продуктом культури), причини виникнення табу, появу вождя, походження монотеїстичних релігій (зустрічало неприйняття у релігійних громадян).

У Радянському Союзі після революції використання психоаналізу вітали, відкрили державний психоаналітичний університет. У середині 20-х виникла бурхлива полеміка навколо Фройда та психоаналізу, питання про те, чи потрібна ця наука молодій радянській країні. Врешті-решт психоаналіз оголосили брехнею та буржуазним вченням, несумісним з марксизмом. Так, А. Вар’яш вказував, що Фройд “ігнорує економічну структуру суспільства”, його розуміння позасвідомого “не здатне пояснити появу класів”, а фройдизм у цілому не може прийти “до правильних висновків”.

А. Залкінд відзначав “властивий його вченню „сексуальований“ гегелівський ідеалізм” та еклектизм з “сильним метафізичним присмаком”. Сталін безпосередньо приклав руку до цього повороту в науці, точніше, ініціював процес її політизації та ідеологізації.

Апогеєм усіх цих знущань над Фройдом є нацистські переслідування. У третьому рейху за дослідження в сфері психоаналізу Фройда таврували як людину, хвору на статеві розбещення, непристойну та аморальну. Тільки завдяки особистому втручанню Франкліна Рузвельта та інших впливових осіб, а також досить великому викупу, який оплатили нацистам, його вдалось вивезти до Англії.

Більшість же дослідників відзначають, що наслідки ідей Фройда на західну цивілізацію XX століття були глибокими і стійкими — Ларрі Х’єлл (доктор психології, доцент Державного університету Нью-Йорка) і Деніел Зіглер (доктор психології, декан Вищої школи університету Вілланова) відзначають, що “у всій історії людства далеко не всі концепції здійснили настільки широкий і потужний вплив”. На думку зазначених авторів, до основних заслуг вченого варто віднести створення першої розгорнутої теорії особистості, розробку системи клінічних спостережень (ґрунтованих на власному аналізі та терапевтичному досвіді), формування оригінального методу лікування невротичних розладів, які неможливо досліджувати ніяким іншим чином. Роберт Фройджер (доктор філософії, засновник і президент Інституту трансперсональної психології) і Джеймс Фейдімен (доктор філософії, викладач в університеті Сан-Франциско і Стенфордському університеті) називають наукові погляди Фройда радикальними і новаторськими для свого часу, стверджуючи, що ідеї вченого і дотепер продовжують серйозно впливати на психологію, медицину, соціологію, антропологію, літературу і мистецтво. Фройджер і Фейдімен відзначають, що ряд відкриттів Фройда — наприклад, визнання важливості сновидінь і виявлення енергії несвідомих процесів — на даний момент є загальновизнаними, хоча багато інших аспектів його теорії активно критикуються. Дослідники роблять висновок: “Незалежно від епохи, Фройд — це фігура в психології, з якою слід рахуватися”.

Відомий російський психолог Михайло Ярошевський також дотримувався думки, що роботи Фройда визначили напрямок розвитку психології в XX столітті, а психотерапія його часу засвоїла уроки вченого, “відбираючи в них все, що хвилює творчу думку”. Карлос Неміровський, лікар-психіатр, член Асоціації психоаналізу Буенос-Айреса і Міжнародної асоціації психоаналізу, називає Фройда невпинним дослідником, ентузіастом, далеким від конформізму, і пише: “Сьогодні ми можемо доповнювати, оскаржувати або змінювати акценти в спадщині Фройда, але все-таки його метод та підхід до досліджень продовжує існувати лише з незначними видозмінами”. Французький психоаналітик Андре Грін, в свою чергу, стверджує: “Ніякої ортодоксальний послідовник Фройда, хоча і вніс значний вклад в науку, не в змозі запропонувати щось принципово нове”.

Один з найяскравіших послідовників вченого, французький психолог і філософ Жак Лакан, охарактеризував вчення Фройда як “коперніканський переворот”. Його соратник і учень Шандор Ференці, описуючи вплив ученого на медицину, писав: “Як не дивно, але до Фройда дослідники вважали майже аморальним розгляд сексуальних проблем і психологічного боку любовних відносин”; саме це привело дослідника до переосмислення практики і теорії терапії, котра повністю провалилася в спробах лікування неврозів. Ференці відзначав, що найважливіше досягнення вченого — це створення специфічної мови і техніки для вивчення несвідомого, що допомагають в процесі тлумачення сновидінь і невротичних і психотичних симптомів в повсякденному житті. Подібно до Лакана, Ференці називає відкриття Фройда “великим переворотом”, порівнюючи їх з впровадженням в медицину методів перкусії, рентгенології, бактеріології та хімії. Автор закінчує статтю словами: “Фройд підірвав сувору демаркаційну межу між науками про природу і дух... Його вплив на медицину справив глибокий вплив на розвиток цієї науки. Можливо, що прагнення до її розвитку існувало і раніше, але фактичне здійснення зажадало появи особистості такого значення, як Фройд”.

Російський філософ С. Мареєв припустив, що фройдизм реально розглядати як одну з трьох основних, поряд з марксизмом і християнством, світоглядових систем XX століття; Він пише, що вплив Фройда здебільшого проявився в психології і філософії. На думку дослідника, внесок Фройда в філософію полягає у висуненні принципово нового твердження, з якого випливає, що “душевне життя людини зовсім не є потік вражень і реакцій, а містить в собі якусь субстанцію чи константу, яка не тільки не піддається впливу зовнішніх вражень, а, навпаки, визначає їх зсередини, надаючи їм такого значення, яке абсолютно незрозуміле ні з актуального, ні з минулого досвіду”. Таким чином, пояснює Мареєв, Фройд оскаржив домінуюче в емпіричній науці уявлення про душу як нематеріальне начало — відповідно, батько-засновник психоаналізу повернув поняттю “душа” строго науковий зміст (хоча і частково наново сформований); як наслідок, дане поняття вийшло за рамки однієї лише філософії, до якої було раніше віднесено вченими-емпіриками.

Інший дослідник, психолог Л. Обухова, пише, що головний секрет величезного впливу Фройда полягає в розробленій ним динамічної теорії розвитку особистості, яка довела, що “для розвитку людини головне значення має інша людина, а не предмети, які його оточують”. Посилаючись на Джеймса Уотсона, Обухова відмітила, що австрійський вчений значно випередив свій час і (нарівні з Чарльзом Дарвіном) “зруйнував вузькі, ригідні межі здорового глузду свого часу та розчистив нову територію для вивчення людської поведінки”. Е. Корякіна відзначає значний вплив Фройда на розвиток культурологічної думки в XX столітті — основний внесок вченого в цій галузі полягає в створенні оригінальної концепції культури, згідно з якою всі культурні цінності є продукт сублімації, або, іншими словами, процесу підпорядкування культурою енергії “Воно” і перенапрямлення її з сексуальних цілей на духовні (художні). Корякіна пише: “Культура, в розумінні психоаналітичної теорії, заснована на примусі і забороні потягів, вона є механізм придушення первинних бажань, що загрожують суспільству, вона спрямовує інстинкти, в тому числі і агресивність, в інше русло, і саме тому культура, з точки зору Фройда, є джерелом психічного нездоров’я індивіда”.

Фройд істотно вплинув на еволюцію теорій особистості — його погляди на розвиток людини, об’єднані в рамках психоаналізу, досі залишаються добре відомими в психології. Мало які ідеї в історії людської цивілізації мали настільки широкий і глибокий вплив, як фройдівські. Популярність цих концепцій продовжує розширюватися і проникати в різні наукові сфери. Як зауважив Джером Неу (доктор філософії, професор Каліфорнійського університету в Санта-Крус), “у Фройда ще є чому повчитися”. Американський психіатр, нейробіолог і професор біохімії Ерік Кандел, нагороджений у 2000 році Нобелівською премією з фізіології або медицини, писав, що незважаючи на недоліки теорії Фройда, вона заслужено визнається вченими і зробила “величезний внесок у формування сучасних уявлень про психіку”, а його вчення і в ХХI столітті "залишається, мабуть, найвпливовішим і зв’язковим комплексом уявлень про психічну діяльність”. До найбільших заслуг віденського психоаналітика Кандел відносить те, що динамічна інтроспективна психологія Фройда стала підставою сучасної когнітивної психології. Крім того, його три основоположні ідеї залишилися актуальними і “лягли в основу сучасної науки про мозок”. Психіка людини здебільшого складається з несвідомих процесів і явищ, а свідомість контролює лише її незначну частину. Інстинкти — перш за все агресивної і статевої життєдіяльності — є подібними до інстинктів тамування голоду і спраги; вони являють собою іманентну частину психіки і притаманні людині вже з народження і самого раннього віку. Психічна норма і душевні розлади взаємопов’язані, складають загальний ряд, так як останні часто є лише гострими формами протікання нормальної психічної діяльності.

Підготував Юрій Матвієнко

Література