НА ЗАКІНЧЕННЯ НОМЕРА

Ліцензування лікарів та післядипломна освіта

Опубліковано в trigger.in.ua

Анатолій Якименко

Ключові позиції Концепції професійного ліцензування, які зазнали чимало заслуженої критики, навряд чи будуть реалізовані. Ні, не тому що вони несправедливі, аморальні, злочинні чи отримають гідний спротив з боку медичної спільноти. Вони просто нереалістичні. Навіть якщо МОЗ і вирішило викинути з ринку 10 чи 20 тис лікарів шляхом запровадження інституту Ліцензійної ради, то за допомогою 30 “апостолів”, які сидітимуть у Києві і чекатимуть, коли жертви до них приїдуть, щоб їх позбавили права на лікарську практику зробити це не можливо.

Якщо вже й задатися ціллю когось відловити і вивести, то, напевно, треба будувати якусь репресивну мережу по всій країні та формувати “трійки” на місцях, щоб без суду та слідства.

Вся ця маячня з виведенням з ринку негідників виглядає як ширма більш реалістичних планів. Експерти УМЕС (Українська медична експертна спільнота) дуже влучно підмітили, що запровадження професійного ліцензування передбачає “скасування безоплатних (гарантовані державою) форм післядипломної освіти (передатестаційні цикли, тематичне удосконалення тощо), нівелювання ролі медичних закладів вищої освіти в оцінці професійної компетентності”.

Політика на ліквідацію післядипломної освіти витікає з непотрібності лікарських категорій, які не відображають кваліфікацію, а відображають стаж роботи. А стаж у нашій країні мало що означає. Можна бути сином завідувача відділенням і у 30 років виконувати операції найвищого рівня складності, а можна дожити до 50 років і тримати гачки в операційній.

Здавалося б питання некомпетентних кадрів вирішується просто — шляхом звільнення з охорони здоров’я лікарів, які не мають родичів при адміністративних посадах. Не маєш впливових зв’язків значить не маєш належної практики.

Але МОЗ для вирішення цієї задачі анонсувало скасування лікарських категорій. Скасування категорій означає скасування ПАЦ та ТУ. Тобто вся система післядипломної освіти множиться на нуль. Виконати це дуже просто — припинити фінансування НМАПО, ХМАПО, ЛМАПО та відповідних факультетів при університетах. Наприклад, з нового 2019 року. І нехай нікого не дезорієнтують вибори президента і переконаність у непопулярності цього кроку. В медичній сфері можна робити що завгодно, тим більше якщо твої шанси переобратись на другий термін давно дорівнюють нулю.

Намагання скасувати лікарські категорії, а разом з ними всю радянську післядипломну освіту — одне з самих простих завдань. Справа у тому, що звільнення від так званих безоплатних та гарантованих державою ПАЦ та ТУ переважною більшістю лікарів буде сприйнято різко позитивно з кількох причин. По-перше, тому, що більшість курсів не дають знань потрібних у практичній діяльності нелегального ринку, а якщо і дають, то їх не можна застосувати не будучи суб’єктом цього ринку. По-друге, тому, що курси примусові. По-третє, що за них треба платити навіть якщо вони (начитка лекцій) проводиться безоплатно, за проживання та харчування треба платити з власної кишені. По-четверте тому, що лікар, відриваючись від “виробництва” втрачає прибуток (неформальну частину зарплати). Ситуація з безплатними курсами дуже нагадує таку із законною відпусткою закарпатських митників, які дають кілька тисяч доларів хабара, аби не користуватись законним правом на безоплатний відпочинок.

Якщо провести соціологічне опитування серед лікарів, метою якого буде з’ясувати ставлення до скасування категорій, атестацій, ПАЦ, ТУ та НМАПО, то його результати дуже нагадуватимуть рівень підтримки туркменського президента — 99% лікарів гаряче підтримають ліквідацію категорій і усієї системи безперервного професійного розвитку.

Не треба вважати, що беззастережну підтримку демонструватимуть несвідомі лікарські елементи. Для прикладу наведу цитату зі спільної наради МОЗ України та ГО “Асоціація акушерів-гінекологів України”: від управлінських рішень до якості медичної допомоги, яка відбулася у 2016 році.

Професор Потапов В.О.: “Вважаю, що нинішня система атестації лікарів на кваліфікаційні категорії не заслуговує нічого іншого, як ліквідації. Такої системи не існує ніде у світі. Для зняття ажіотажу навколо атестації лікарів і корупційних ризиків необхідно відмовитися від існуючої системи надбавок до заробітної плати за категорію. Надбавка до заробітної плати має нараховуватися за виконаний обсяг і якість роботи. За існуючої системи атестації лікарів ніхто не несе відповідальності за професійний рівень лікаря і надану йому категорію. Таку функцію мають взяти на себе лікарські асоціації, які й мають здійснювати, у тому числі, й контроль над якістю підготовки спеціаліста, що є звичною практикою у цивілізованому світі” (“Жіночий лікар, 2016).

Чи варто з цього тішитись? Без перебільшення таку ситуацію слід інтерпретувати як національну катастрофу. Не розуміння цієї катастрофи витікає з нерозуміння філософії безперервного професійного розвитку та післядипломної освіти.

Філософія радянської післядипломної освіти

Система закладів післядипломної освіти для лікарів, успадкована від радянської некомерційної моделі. Оскільки в СРСР все було декомерціалізовано, а медична сфера тим більше, то некомерційний характер післядипломної медичної освіти ніхто не усвідомлював і не розумів. Некомерційний характер — це коли знання, які здобуває лікар спрямовані не на отримання прибутку, а на забезпечення загального суспільного інтересу. Що таке загальний суспільний інтерес? Ні, це не лише коли гінекологу читають лекцію про туберкульоз, СНІД, паразити, венеричні хвороби та інше, а це коли лікаря-гінеколога інформують про увесь перелік методів лікування тієї чи іншої нозології, серед якого він має обрати не той метод, котрий йому буде зручний і тим більше не той, який принесе йому максимальний прибуток, а той, котрий потрібний пацієнту.

Про НМАПО

Процес деградації післядипломної освіти в Україні запустила відсутність запиту на неї з 90-х років. Хоча для багатьох НМАПО пережило тоді своєрідний ренесанс.

Брак бюджетних коштів і представленість самому собі спровокувало НМАПО на комерціалізацію діяльності. Передусім НМАПО стало рупором фармацевтичних фірм. Це реалізовувалося через замовні доповіді на конференціях видавництво безлічі журналів від НМАПО з часткою рекламних матеріалів 50%, а також різного роду статті дисертантів.

Важливо розуміти, що це все не виникло на порожньому місці. Для цього було нахабно і брутально спотворено некомерційну або соціальну складову післядипломної освіти, яку заточили під рекламу фармпрепаратів і різну комерцію. Той хто не зміг пристосуватися до вимог фармфірм підмінив некомерційну освіту ерзац-формами — різного роду теоріями, етіологіями та патогенезами та іншим непотребом.

На додаток до цього НМАПО почало заробляти на введення до складу своїх освітніх тестів назви препаратів, за які підплачує фарма. НМАПО також влізла у комерційну освіту.

Таким чином НМАПО стало непотрібним більшості лікарям і набуло статусу центру освіти з поширення переважно ерзац-освіти, рупором фармфірм та частково професійних комерційних знань. Не треба бути видатним аналітиком, аби спрогнозувати, що рано чи пізно хтось задасть питання: а для чого цю структуру утримувати за бюджетні кошти?

Дуже скоро поведінка академій післядипломної освіти нагадуватиме добермана чи бультер’єра. Ці пси мають дуже загрозливий вигляд, якщо знаходяться на утриманні у господаря, виконуючи його команди і надзвичайно жалюгідний та розгублений, якщо опиняються на вулиці серед бродячих собак і без команд господаря. НМАПО втратила господаря-замовника на післядипломну освіту.

Післядипломна освіта на Заході

Не треба думати, що безперервний професійний розвиток на Заході це виключно знання, які спрямовані на отримання прибутку. Основою післядипломної освіти там також є соціальна складова. Замовником такої освіти є або загальні медичні асоціації, які об’єднують у собі численні професійні асоціації, або квазідержавні структури. Тому дуже неправильно ототожнювати безперервний професійний розвиток з майстер-класами та іншими ремісницькими курсами.

Така модель освіти на Заході пояснюється організацією професійних асоціацій за критерієм морального лідерства. Іншими словами керівництво асоціацій складають моральні авторитети — особи здатні відмовитись від гонитви за максимальним прибутком. Якщо уважно слухати доповіді іноземних спікерів на науково-практичних конференціях, то легко можна помітити, що всі вони поділяються на дві категорії: ті котрі так і залишилися ремісниками та комерсантами та ті котрі виросли і набули ознак соціальної відповідальності. Саме вони і сформували таке поняття як соціально-відповідальний бізнес.

Отже, безперервний професійний розвиток передбачає не лише здобуття практичних навичок, які приносять зиск, професійний розвиток — це виховання культури лікування, яка забезпечує баланс між індивідуальним (корпоративним) егоїзмом, комерційною хтивістю з одного боку та інтересом пацієнта, загальним суспільним інтересом з іншого боку.

Професор Потапов В.О.: “Асоціація бере активну участь у професійному удосконаленні лікарів і проводить курси хірургічної майстерності для акушерів-гінекологів. Тут здійснюється персональне навчання. Але існує парадокс — усі розуміють, що хочуть підвищувати свою хірургічну майстерність, але протягом півроку ми мали лише 3 бажаючих отримати таку форму навчання. При цьому сказати, що всі лікарі прекрасно оперують і володіють багатьма техніками, ми не можемо. Лікарі не мають бажання вчитися. І це — найбільша проблема. Причина — відсутня мотивація. Легше зробити 10 абортів, працюючи на чверть ставки, ніж виконувати складні операції і нести значно більшу відповідальність. Тож ми мусимо змінювати систему освіти”.(“Жіночий лікар , 2016)

Замовники післядипломної освіти

Станом на сьогодні в нашій країні не розуміють дуже важливий момент: післядипломна освіта обов’язково має замовника та обов’язково має платника. Замовником і платником в системі, де все монопольно належить державі має бути держава.

На заході замовником виступають професійні асоціації. Платником може бути лікар. Плата за некомерційну складову такої освіти з власної кишені — це своєрідна плата лікаря суспільству за дозвіл наживатися на хворобах.

Про що свідчить скасування ПАЦ, ТУ та системи післядипломної освіти?

Скасування категорій та намагання ліквідації НМАПО напряму свідчать про намагання відмовитись бути замовником, а значить платником за післядипломну освіту. Відмова виконувати функцію замовника такої освіти витікає з двох речей. Держава більше не спроможна відображати загальний суспільний інтерес внаслідок своєї моральної деградації і держава не збирається платити будь-кому за післядипломну освіту. Така позиція витікає з глобальної політики байдужості до пацієнта. Ліквідація системи післядипломної освіти це лише фрагмент цієї політики.

Тобто за ліквідацією лікарських категорій стоїть повна байдужість до пацієнта.

Які плани держави на післядипломну освіту?

Держава взяла курс на так звану демонополізацію державної освіти та її депатерналізацію. Що це означає на практиці. Держава намагається створити альтернативу НМАПО та іншим державним академіям, попередньо їх ліквідувавши, у вигляді недержавних освітніх центрів й перекласти всюініціативу за безперервний професійний розвиток та оплату за нього на лікарів. Тобто держава намагається підмінити післядипломну освіту мета якої забезпечувати загальний суспільний інтерес приватними ремісницькими курсами. Але ми маємо розуміти, що замовлення на ремісницькі освітні центри створюють виключно суб’єкти ринку. А суб’єкти ринку вчать лікарів рівно стільки скільки їм треба і саме тому чому треба, формуючи вузьколобих, недалеких і залежних ескулапів, головною задачею яких виконання плану по чеку. Це головна мета такої освіти і такого безперервного професійного розвитку.

Держава хоче це представити як велике досягнення і записати собі в актив.

Що ми маємо?

В Україні станом на сьогодні відсутні замовники післядипломної освіти — держава завершила цикл моральної деградації, а професійні асоціації не сформовані унаслідок аморальності професійної спільноти (є виключення, але вони ніяк не впливають на загальну картину).

Лікарі очікують звільнення від потворної системи післядипломної освіти, яка просто відбирає час і гроші. Але вони не збираються формувати на неї запит. На жаль лікарі не розуміють, що для них готують ще гірший варіант освіти, який має бути закріплений у рамках реалізації концепції з ліцензування.

Висновок

Самою великою помилкою було б вважати, що на сьогодні в Україні взятий курс на демонополізацію безперервної медичної освіти шляхом створення альтернативних недержавних майданчиків. В Україні взятий курс на повне згортання післядипломної освіти. Те що нібито планується створюватись немає відношення до безперервної освіти у правильному її розумінні.

1. Післядипломна медична освіта дійсно деградувала і стала нікчемною. Але її не збираються відроджувати, її хочуть замінити на ремісницьку освіту. Держава хоче створити мережу медичних профтехучилищ для лікарів за їх же кошт і подати це все як власне досягнення і прорив кудись.

2. Альтернативі безперервного професійного розвитку, сформованого професійними асоціаціями — не існує. Радянська система післядипломної освіти себе вичерпала деградувавши і розклавшись разом з політичною владою.

3. Формування справжніх професійних асоціацій починається з трансформації ремісницького мислення у соціально-відповідальне. Без виведення на верхівку соціальної медичної піраміди найкращих та водночас сильних цього зробити не можливо.

Ми не побачимо сильних і благородних без приватизації частини закладів охорони здоров’я медичними колективами (а не створення феодальних некомерційних комунальних підприємств по всій країні), демонополізації, допуску суб’єктів ринку до бюджетних коштів, ринкової адаптації медичної сфери. Без цього не буде ніякого безперервного професійного розвитку лікаря потрібного і корисного суспільству. Без цього не буде професійних асоціацій, лідери яких сформуються публічно і демократично.

4. В клановому суспільстві, в умовах брутальної соціальної нерівності у лікарському середовищі післядипломна освіта завжди залишатиметься феодальною, головною її метою буде обібрати бідних лікарів втюхавши їм інформаційно-освітнє сміття під виглядом суспільно-корисних знань.