НА ЗАКІНЧЕННЯ НОМЕРА

Медична реформа:
прогноз на осінь і наше дружнє посланіє лібертаріанцям

Анатолій Якименко, Сергій Сошинський

Призначення Уляни Супрун на засіданні уряду 27.07.2016 в. о. міністра охорони здоров’я, без сумніву, передбачало переведення її у статус повноцінного міністра. Передбачалося, що це має статися у вересні, одразу як збереться парламент. Справді, чому так поспішати? З квітня країна мала Шафранського у статусі “в. о.” і якось жила, а тут лише якийсь місяць зачекати. Однак минула вже половина вересня, і на ток-шоу “Люди. Hard Talk. LIVE” приходить віце-прем’єр-міністр Павло Розенко й на запитання ведучої Наталії Влащенко, як скоро “в. о.” стане повноцінним міністром, відповідає: винести це питання на Верховну Раду — складно.

Хто б сумнівався. Прокукурікати, як завжди, просто, а проголосувати, та де там, просто винести — складно. Чому складно, пан Розенко не відповів і забалакав тему. Треба розуміти, неспроста. Хто-хто, а віце-прем’єр усе чудово розуміє.

Однак питанням легітимності нинішнього “недоміністра” активно починають цікавитися журналісти і вони свого таки добиваються. Обізнані в медичних питаннях депутати пояснюють, що перед тим, як отримати почесний статус міністра, треба виступити перед ВРУ і переконати депутатів у спроможності. Хтось собі загалом уявляє пані Супрун під куполом, яка розповідає про медичну реформу в Україні? Але навіть якби в. о. міністра почала розповідати щось схоже на програму дій, то це не мало б жодного значення. Голосів усе одно забракло б. З різних причин. Головна з них — зменшення впливу президента на власну фракцію, а тим більше на всю коаліцію. Сподіватися на позакоаліційні фракції при призначені міністра також не можна. Чи усвідомлювали ці ризики Порошенко і Гройсман перед залученням Уляни Супрун на посаду в. о. міністра? Безперечно.

Тоді постає питання: навіщо влада міняла Шафранського на Супрун — одного виконувача обов’язків на іншого виконувача обов’язків? Усе дуже просто. Після ганебної прем’єріади у квітні цього року, яка закінчилися формуванням Кабміну без міністра охорони здоров’я з подальшим призначенням абсолютно нереформаторської фігури Шафранського, відповідальність за неспроможність у медичній галузі повністю лягла на політичну владу. А от після призначення Супрун стрілки переведено на МОЗ, виконувачку обов’язків та всю її молоду команду. Більше того, відповідальність перенесена й на так зване громадянське суспільство.

Крім того, цей хід дав можливість владі увійти в образ реформаторів. З призначенням нової фігури всі очікували втручання сірих кардиналів у питання формування заступників, але президент, щоб перенести відповідальність і покращити реформаторський імідж, дав можливість громадській активістці не лише постояти навпроти нього, взявшись руками в боки, у себе в кабінеті, а й самій дібрати команду. Петро Олексійович — людина досвідчена і, як і всі нормальні люди, розуміє, що команда формується у процесі спільної діяльності. Команда — це синергія переконаних, а не віра кількох людей у те, що говорить один із заступників міністра. Взагалі-то, якщо просто послухати розмірковування Уляни Супрун про реформу, то складається враження, що говорить Павло Ковтонюк, але жіночим голосом.

Проте вся ця ситуація з “в. о.” дуже незручна для влади. Не вносити взагалі питання про переведення “в. о.” в повноцінного міністра до парламенту — визнати некомпетентність Супрун. Внести і провалити — також зазнати поразки, оскільки неголосування за вихідця з Детройта одразу буде пояснено його непрофесійністю.

Очевидно, що зв’язка Порошенко-Гройсман не педалюватиме процес затвердження. Поки що всіх все влаштовує. Уляна Супрун дуже зручна фігура для консервування проблем і “покращення” іміджу всієї системи як неефективного реципієнта бюджетних коштів. Це дасть можливість як мінімум не збільшувати бюджет системи охорони здоров’я. Певна підготовка громадської думки вже ведеться. Головним “героєм” тут виступає новоявлений лібертаріанець усіх часів і народів міністр фінансів Олександр Данилюк. Саме з його вуст злітають яскраві порівняння площі всіх українських лікарень з площею Естонії.

Саме він каже, що медичні заклади будуть самі оплачувати комунальні послуги, а бюджет 2016 р. — нереалістичний, і при цьому відмовляється уточнити, в яких сферах чекати на скорочення фінансування.

Очевидно, що все залежатиме від тиску журналістів і громадськості. Оптимальним буде примус Порошенка та БПП поставити питання про затвердження Супрун міністром у парламенті якомога скоріше. Провал голосування і збереження пані Уляни у статусі виконувачки обов’язків міністра охорони здоров’я де-факто делегітимізує очільника МОЗ і суттєво знизить її активність (вона абсолютно не потрібна). Але головне — знову перекладе відповідальність за медичну реформу на владу.

Катастрофічним для країни, і це без перебільшення, може стати тримання Супрун у статусі “в. о.” на зразок тактики з Шафранським, тобто без винесення питання “легітимізації” до Верховної Ради. Такий розвиток подій скоріш за все перебігатиме за наступним сценарієм. “Молода команда”, перебуваючи у статусі реформаторів, генеруватиме каскад ідей, оформлятиме їх у проекти законів і там, де це можливо, реалізовуватиме свої ідеї через прийняття підзаконних актів або їх скасування (як у випадку з Наказом МОЗ №33).

Незважаючи на блокування “цінних” ініціатив на рівні парламентського комітету, деякі з законопроектів, які вписуватимуться в загальну стратегію зменшення бюджетних витрат, можуть вноситись до сесійної зали без позитивного висновку профільного комітету і голосуватися 226-ма голосами. Цілком можливо, що за таким сценарієм буде проголосована так звана автономізація закладів охорони здоров’я і перетворення лікарень на некомерційні комунальні підприємства. Хочеться нагадати, що саме такі завдання були поставлені попередньому міністру Квіташвілі від його роботодавців — Ложкіна та Порошенка. Проте вони не були виконані, причина — примітивна “топорна” робота. Все, що вимагалося від представника маленького, але дуже гордого народу, то це не “бикувати” з опціями приватизації, які були незграбно закладені в запропонований Квіташвілі “пакет реформаторських законопроектів”, а також віддати лаврові вінки слави марнославним місцевим аборигенам із профільного комітету ВРУ. Якби пан Сандро спрацював більш тонко, то хто знає, може, сьогодні ми вже жили б при модернізованому медичному феодалізмі.

Проте для влади автономізація не є критичним завданням, яке треба неодмінно виконати цього року. Схоже, що прийнятним варіантом може стати дискредитація МОЗ та його скасування як неспроможного та інфантильного інституту з подальшим переведенням до “мінсоцполітики” з урізанням та перепрофілюванням медичної субвенції у медичну субсидію для незаможних громадян. “Дякувати” Петру Олексійовичу, в це міністерство підтягнуті ті “професіонали”, що треба.

Згодом, після урізання фінансів, можна перейти до реалізації й більш глобальних речей.

Загальна стратегія державної політики в галузі охорони здоров’я та забезпечення медичної допомоги виглядає приблизно так: мінімізація фінансування під ширмою нераціонального використання коштів — деградація — ліквідація. В гламурних лібертаріанських інтерв’ю це звучить так: “…Площа всіх медичних установ в Україні порівнянна з площею Естонії! Всю цю територію і приміщення повинна містити й опалювати держава. Скільки при цьому ви знаєте хороших і оснащених сучасним обладнанням лікарень? Ми повинні фінансувати не порожні й часто аварійні будинки, а якісні медичні послуги”.

Тому, користуючись нагодою, нинішньому міністру фінансів Данилюку хочеться пояснити, що таке лібертаріанство в медицині, на прикладі США.

ВВП Сполучених Штатів становить 17 трлн. доларів. 16% від цієї суми у США, тобто 2,7 трлн., витрачає на лікувальні та профілактичні заходи. З 2,7 трлн. майже 1 трлн. доларів (5,9% ВВП) — бюджетні кошти. 1 трлн. доларів — це приблизно 25% бюджету США, що є головною статтею витрат (військові програми забирають 20% бюджетних коштів). Бюджетні кошти повністю перекривають екстрену медичну допомогу всім громадянам США (від апендициту, на відміну від України, там не помре жоден бомж). І це при тому, що ціни на медичні послуги в цій країні повністю сформовані ринком.

Будемо сподіватися, що в рамках лібертаріанського курсу держава Україна позбавиться власності 50% лікарень, передавши їх безкоштовно лікарям (факт зайвих лікарень та лікарів є незаперечним), і перестане тримати у власності 100% лікарів. Ціни на медичні послуги будуть визначатися ринком, і лікар більше не підходитиме до пацієнта з виглядом особи, яка робить позичку або якій усі винні. З держави тільки вимагається повідомити відсоток цієї суми, яку вона відшкодовує, що, власне, покаже її моральне обличчя.

На законодавчому рівні нарешті має бути зазначено, що головною підставою податкового навантаження держави є забезпечення громадян медичною допомогою та встановлено, що 20% зведеного бюджету має йти на витрати з лікування та профілактики хвороб. Причому абсолютна цифра бюджетних витрат має корелювати з 6% від ВВП.

Доступ суб’єктів ринку до бюджетних коштів та вільне ціноутворення на ринку медичних послуг і буде називатися лібертаріанством. Тоді державі не треба буде базікати, що вона опалює зайві приміщення, лікарні будуть обладнані сучасними приладами та надавати адекватні медичні послуги. А поки державна політика в сфері ОЗ більше підпадає під категорію “мародерство”, а не лібертаріанство.

Повертаючись до діяльності МОЗ та прогнозу на осінь, зі 100% впевненістю можна зробити головне передбачення: у бюджет буде закладено абсолютно неадекватне фінансування медичної галузі. Минулого року неадекватність виглядала у зменшенні коштів на 2,5 млрд. грн. У цьому році може бути і збільшення фінансування на кілька мільярдів, але для того, щоб просто поновити фінансування на рівні 3,6% ВВП, бюджет охорони здоров’я необхідно збільшити на 20 млрд. грн., тобто до 76 млрд., що малоймовірно.

Рішення щодо автономізації закладів охорони здоров’я прийматиметься на найвищому рівні. З огляду на значне соціальне напруження, пов’язане з тарифною політикою уряду, скоріше за все жодної автономізації не буде, як і не буде всього іншого: національного замовника, страхового фонду тощо. Не буде, тому що для цього треба провести стандартизацію та тарифікацію послуг, що зробити неможливо в принципі, оскільки такі дії відразу візуалізують державну фінансову неспроможність.

Президент країни та прем’єр-міністр до останнього відтягуватимуть вояж Уляни Супрун до парламенту. Всі негативи з діяльністю або бездіяльністю МОЗ будуть “закріплені” за міністерством. Існує велика загроза припинення його існування, що для громадян країни матиме негативні наслідки, незважаючи на всі недоліки цього інституту.