КОРИФЕЇ МЕДИЦИНИ

ЯН ЕВАНГЕЛІСТА ПУРКІНЬЄ

img 1

Ян Евангеліста Пуркіньє (Purkinje) — чеський біолог і фізіолог, котрий в 1839 році заснував перший у світі Фізіологічний інститут у Вроцлаві. Мікроскопічні дослідження вченого стали основою клітинної теорії, яку він сформулював у 1837 році.

Наукові інтереси дослідника були дуже широкі. Він зробив фундаментальні відкриття в фізіології, анатомії, гістології та ембріології, заклав основи дактилоскопії. Вчений серйозно ставився до методу діагностики по руці. Своїми роботами він привернув до себе увагу Гете і заслужив його дружбу.

Ян Пуркіньє народився 17 грудня 1787 року в чеському місті Либоховіце, до початку лікарської діяльності належав до духовного стану. У 1812 році він вступив на медичний факультет Празького університету, після його закінчення залишився там працювати патологоанатомом, потім перейшов на кафедру фізіології асистентом, де спочатку займався фізіологією зору.

У 1819 році дослідник захистив дисертацію й отримав ступінь доктора медицини. Тоді ж він опублікував наукову роботу “До пізнання зору в суб’єктивному аспекті”, яка здобула широку популярність. Пуркіньє вперше засвідчив, що різні середовища ока мають неоднакову заломлюваність і що величина зображення на сітківці залежить від кривизни заломлюючих поверхонь ока. Гете позитивно відгукувався про цю книгу. У 1822 році Пуркіньє отримав професорське звання в університеті м. Бреслау. Оскільки університет був на території Пруссії, то цілком зрозумілі причини, через які вченому закрили доступ до професорської посади. Зневірившись обійняти цю посаду, Пуркіньє розпочав суто лікарську діяльність, щоб накопичити грошей і відкрити школу для обдарованих дітей.

У 1822 році за підтримки Гете і Гумбольдта йому було надано місце професора на кафедрі фізіології вищезгаданого університету. Оскільки цю посаду він обійняв всупереч бажанням співробітників, які хотіли обрати свого кандидата, опозиція посилювалася з кожним днем. Незадоволення діяльністю Пуркіньє виражалося з надуманих причин. Наприклад, його звинувачували в тому, що свої лекції він супроводжував дослідами на тваринах (зауважимо, що цей прогресивний спосіб викладання використано вперше), а також те, що читав лекції з помітним чеським акцентом.

Його в усьому обмежували. Керівництво університету відмовилося виділити йому мікроскоп. Лише через 10 років Пуркіньє вдалося заснувати на кафедрі наукову лабораторію. Але й тоді це викликало багато протестів, що змусило його організувати лабораторію з піддослідними тваринами в себе вдома. Незважаючи на важкі умови, вчений підготував ряд фундаментальних робіт з офтальмології. Його роботи з вивчення зорового сприйняття відіграли велику роль у розвитку офтальмометрії й офтальмоскопії і лягли в основу розробленої згодом теорії центрального і периферичного зору. Він відкрив і описав феномен залежності різних змін яскравості об’єктів різного забарвлення при зміні освітлення від довжини хвилі кожного кольору (явище Пуркіньє). Йому належать також праці про зорові сліди (“фаза Пуркіньє”) і зорові відчуття, що викликаються неадекватними подразниками (наприклад, гальванічним струмом).

З 1850 року Ян Пуркіньє — професор Університету в Празі. Це був вчений енциклопедичних знань, що добре знався на різних науках і володів 13 мовами. Він читав лекції з антропології, анатомії, ембріології, гістології, експериментальної і прикладної фізіології, фізичної механіки, фізіологічної хімії, фізіологічної психології та натурфілософії.

Професор Пуркіньє зробив вагомий внесок і в ембріологію. У 1825 році, вивчаючи розвиток курячого зародка, він відкрив ядро яйцеклітини, яке назвав “зародковою бульбашкою”, і описав еволюцію зародків на різних стадіях розвитку. У 1832 році вчений створив першу гістологічну лабораторію, співробітники якої стали активно публікувати результати своїх наукових досліджень. Пуркіньє вперше застосував ущільнення досліджуваних тканин, використав у гістологічних методиках бальзам, просвітлення тканин у скипидарі й оливковій олії, нові фарби (зокрема, індиго), удосконалив мікроскоп, сконструював мікротом і “компресоріум” (прообраз мікроманіпулятора). У 1835 році разом зі своїм учнем Г. Валентином він описав миготливий рух волосків епітеліальних клітин яйцевода і дихальних шляхів ссавців, а також спіральні вивідні шляхи потових залоз, мікроскопічну будову хряща кістки, шкіри, тканин зуба, кровоносних судин, м’язів серця, нервової тканини та ін.

Завдяки докладним дослідженням клітинної (“зернистої”) структури різних тканин тваринного організму Пуркіньє в 1837 році підійшов дуже близько до формулювання клітинної теорії, зокрема, зробив припущення про спільність у структурі рослинних і тваринних клітин, що свідчило про єдність матеріального світу. Згодом німецький вчений Теодор Шванн (1810–1882 рр.), учень І. П. Мюллера, довів клітинну будову тваринного організму, у тому числі й людини.

У 1839 році Ян Пуркіньє запровадив у біологію поняття “протоплазма”, зробив значний внесок у вивчення клітини і мікроструктури тканин. Так, він відкрив нервові клітини і зробив опис їх ультраструктури. Завдяки його дослідженням відкрито особливі волокна провідної системи серця, що виконують важливу роль у виникненні та проведенні процесів збудження в серцевому м’язі, їх названо його іменем.

Тепер слід перейти до найцікавіших подій. Серед лікарів, які проводили досліди на собі, Пуркіньє зробив найбільшу кількість таких експериментів. Він хотів з’ясувати дію речовин, відомих як ліки, або субстанцій, які вважав придатними як ліки. Ось як вчений описував власні відчуття:

“На третьому році вивчення медицини, коли професор Ваврух читав нам лекції про лікарські засоби, я вирішив випробувати на собі їх дію. Можливості для цього були, оскільки я мав вільний доступ в аптеку магістра Гелі, з сином якого разом навчався та товаришував. Я добре знав, де лежать запаси аптеки, і мені дозволялося іноді брати деяку кількість тих або інших ліків. Таким чином, у мене вдома була низка пляшечок з різними речовинами. Я тоді перевіряв на собі дію проносних засобів: ревеню, манни, різних солей, олександрійського листя, коренів ялапи; потім досліджував деякі блювотні засоби. Шляхом спостереження за собою я виявив велику різницю між впливом алкоголю й ефіру. Останній викликав у мене вельми приємне легке сп’яніння.

Потім я перейшов до опію. Я брав близько півграна (гран дорівнює шести сотим грама) перед сном. Це викликало у мене дуже бадьорий настрій, так що я не міг заснути до півночі. Дія опію тривала й наступного дня. Великі дози — до одного грана — викликали сп’яніння і послаблювали сприйняття з боку органів чуття, а також були причиною сильного закрепу, що спостерігався навіть на третій день. Згодом, у Бреслау, я ознайомився і з іншими діями опію, зокрема з тією обставиною, що він допомагає при сп’янінні, викликаному вином. Прийнявши півграна опію перед святковим обідом, я не відчував на собі наслідків жирної їжі і випивки. Опій також робить наш організм більш стійким до поганої погоди і фізичних навантажень, особливо під час подорожей.

Коли я на четвертий рік своїх занять працював у міській лікарні, то знову почав проводити досліди на собі. Після читання праць Ганемана, з яким мене познайомив керівник клініки, я вранці вирішив прийняти п’ять гранів екстракту блекоти. Сп’яніння у мене не настало, але я відчув сильний голод, який втамував шматком хліба.

Для мене самого вельми повчальними були досліди з камфорою... Прийнявши кілька гранів, я увійшов у стан релігійного екстазу... Іншого разу, прийнявши десять гранів камфори, я відчув збільшення м’язової сили. Коли обхід хворих у відділенні закінчувався, я раптово відчув сильний жар і зомлів. Мене поклали на ліжко, і я пролежав непритомний ще півгодини. Прийшовши до тями, я не відчув ніяких порушень і вирушив з одним із друзів на прогулянку за місто. Після цього досвіду в мене запідозрили епілепсію і висловили думку, що я не здатний працювати лікарем.

Я виконав ще багато інших дослідів на собі. Так, я брав каломель, добре відомий препарат ртуті, поки у мене не з’явилася слинотеча. Одночасно я помітив, що у мене подовжилися зуби, наче вони виросли. Іншого разу я став пити солону воду, яка викликала у мене сильну спрагу; при цьому спостерігалася значна слабкість кишечника і здуття живота. Ці явища швидко зникли після закінчення експерименту. Потім я протягом тижня їв лише свіжі яйця, але слабкості не відчував. Це було повторення дослідів французького фізіолога-експериментатора Мажанді.

Згодом, уже працюючи прозектором і одночасно асистентом інституту фізіології, я за порадою професора виконав на собі досвід з еметином, діючою основою блювотного кореня іпекакуани, застосовуючи малі дози. Оскільки я вивчав тоді анатомію черепно-мозкового блукаючого нерва і його дрібних розгалужень, то оцінював також дію цих ліків на блукаючий нерв і потім описав свої відчуття в книзі про хімічні лабораторії Праги. Цікава також ідіосинкразія, яку я набув через цей експеримент: протягом багатьох днів після нього я не міг бачити коричневого кольору, що нагадував мені еметин, без того, щоб не відчувати нудоти.

У Бреслау я проводив досліди з мускатним горіхом. Я ковтав цілий горіх, щоб перевірити його снодійну дію, також робив досліди із настоєм листя наперстянки, відомого серцевого засобу, щоб вивчити відчуття світла, які спостерігалися при цьому. Свої дані я описав в окремій науковій праці із малюнками. Екстракт беладони, який я приймав, викликав у мене сильну сухість у роті. Відділення слини зменшилася настільки, що я не міг проковтнути навіть шматка розжованого хліба. Одночасно я мав відчуття тиску в ділянці серця. До стану сп’яніння, який може виникати після прийому беладони, не дійшло.

Я випробовував на собі також суміш камфори зі спиртом. При цьому в мене з’явилося своєрідне запаморочення. Я допускаю, що в такому поєднанні камфора діє на мозочок. З цього випливає, що різні суміші ліків можуть діяти по-різному.

Я повідомляю про ці досліди тому, що розмови не можуть дати користі, ліки треба вивчати практично і на підставі дослідів...”

Після кожного винаходу і відкриття в медицині (зокрема, фармакології) спочатку з’являється великий знак запитання у вигляді невідомих наслідків, і необхідна мужність лікаря, який, бажаючи випробувати нововведення, бере ці наслідки на себе. Експерименти вченого були дивацтвом, так вважало багато тодішніх медиків. Водночас лікар зобов’язаний на собі перевірити ліки, перш ніж прописати їх хворому.

Крім різних епонімів у ділянці фізіології органів чуття, ім’ям Пуркіньє названо низку анатомічних і клінічних термінів:

  • клітини Пуркіньє (великі еферентні нервові клітини, наявні у великій кількості в корі мозочка);
  • волокна Пуркіньє (відкриті в 1839 році; спеціалізовані провідні волокна, за розміром більші від кардіоміоцитів, що мають менше міофібрил і більше — мітохондрій, можуть проводити потенціал дії швидше, ніж будь-які інші клітини серця);
  • шар Пуркіньє (гангліонарний шар кори мозочка);
  • міхурець Пуркіньє (клітинне ядро в зародковому яйці);
  • ефект Пуркіньє (відкритий в 1825 році; зміна сприйняття оком кольорових поєднань у сутінках);
  • система Гіса-Пуркіньє (провідна внутрішньошлуночкова система);
  • тахікардія Гіса-Пуркіньє (ритмічна вентрикулярна тахікардія);
  • екстрасистолія Гіса-Пуркіньє (аритмічна вентрикулярна тахікардія).

Дослідник також винайшов фороліт — пристрій, що дозволяє проектувати на поверхню серію нерухомих або рухомих зображень.

Вчений помер 28 липня 1869 року, похований на Вишеградському цвинтарі у Празі.

Підготував Юрій Матвієнко

Література

  1. Chvátal A. Discovering the structure of nerve tissue: Part 3: From Jan Evangelista Purkyně to Ludwig Mauthner. J Hist Neurosci. 2015 Nov 19:1-35.
  2. Chvátal A. Discovering the Structure of Nerve Tissue: Part 2: Gabriel Valentin, Robert Remak, and Jan Evangelista Purkyně. J Hist Neurosci. 2015 Oct-Dec;24(4):326-51.
  3. Davies MK, Hollman A. Jan Evangelista Purkinje (1787-1869). Heart. 1996 Oct;76(4):311.
  4. Dungelová E, Barinka L. Jan Evangelista Purkynĕ — the scientist and humanist. Acta Chir Plast. 1987;29(3):125-9.
  5. Grzybowski A, Pietrzak K. Jan Evangelista Purkynje (1787-1869). J Neurol. 2014 Oct;261(10):2048-50.
  6. Haas LF. Jan Evangelista Purkinje (1787-1869). J Neurol Neurosurg Psychiatry. 1994 Jul;57(7):777.
  7. Noguera-Palau JJ. Jan Evangelista Purkinje. Libochovice, 1787 - Praga, 1869. Arch Soc Esp Oftalmol. 2008 Jun;83(6):393-4.
  8. Schweitzer P. Jan Evangelista Purkinje (Purkinĕ). Clin Cardiol. 1991 Jan;14(1):85-6.
  9. Tichácek B. Jan Evangelista Purkynĕ. 200th anniversary of birthday. J Hyg Epidemiol Microbiol Immunol. 1987;31(3):233-5.
  10. Trávnícková E. Jan Evangelista Purkinje (1787-1869). Arch Int Physiol Biochim. 1989 Aug;97(4):A213-24.
  11. Waliszewska-Prosół M, Ejma M, Podemski R. Jan Ewangelista Purkynie (1787-1869) - physiologist, phenomenologist, citizen of Wroclaw. Neurol Neurochir Pol. 2013 Jan-Feb;47(1):90-3.
  12. Zárský V. Jan Evangelista Purkyně/Purkinje (1787-1869) and the establishment of cellular physiology — Wrocław/Breslau as a central European cradle for a new science. Protoplasma. 2012 Oct;249(4):1173-9.