КОРИФЕЇ МЕДИЦИНИ

ЖАН-ЕТЬЄН ДОМІНІК ЕСКІРОЛЬ

Esquirol

Жан-Етьєн Домінік Ескіроль — один з основоположників сучасної психіатрії, творець власної наукової школи, автор першого наукового керівництва з психіатрії “Про душевні хвороби” (1838 р.) і перший клінічний викладач-професор згаданої медичної спеціальності в сучасному значенні цього слова.

Він народився 3 лютого 1772 року в Тулузі, там же закінчив медичний факультет, подальшу медичну освіту продовжив у знаменитому Університеті Монпельє. Майбутній дослідник точно повторив шлях свого вчителя Пінеля. Спочатку він вивчав богослов’я, маючи намір стати священиком, але коли йому виповнилося 18 років, полишив цю ідею, а разом з нею і духовну семінарію. Батьківщиною Пінеля і Ескіроля є провінція Лангедок. Це частина південної Франції, яка в минулому була відома успішною боротьбою міст за свої права. Ось звідки походить волелюбний дух цих лікарів, котрі звільнили психічнохворих, що сторіччями сиділи на ланцюгу, як дикі тварини.

У 1798 році доктор Ескіроль приїхав до Парижа. Тут, живучи впроголодь, відвідував лекції знаменитого барона Корвізара і якось, поїхавши до Сальпетрієра, познайомився з Пінелем. Цей день став знаменним в його долі. Незабаром, належно оцінивши земляка, Пінель зарахував молодого лікаря до своїх учнів і запропонував допомогу в підготовці його “Медико-філософського трактату” (1802 р.) до друку. Щоденне спілкування з Пінелем остаточно визначило зацікавлення Ескіроля психіатрією. У 1802 р. він відкрив невелику приватну психіатричну лікарню для заможних осіб, а з 1811 р. працював тільки в Сальпетрієрі — спочатку як наглядовий лікар (medecin surveillant), а через рік як ординатор (medecin ordinaire). Від 1825 року і аж до смерті вчений обіймав посаду головного лікаря психіатричної лікарні Шарантон.

На противагу зазвичай небагатослівному Пінелю Ескіроль завжди охоче розповідав супроводжуючим лікарям на обході про ознаки божевілля. Його клінічні демонстрації, лекції та знамениті обходи хворих незабаром набули популярності за межами Франції і привернули увагу величезної кількості лікарів, що спеціалізувалися в галузі психіатрії. Гучне ім’я госпіталю Сальпетрієр як храму науки почало звучати з 1817 року, коли Ескіроль почав читати там свої відомі лекції. Після відходу з Сальпетрієру свого вчителя протягом 20 років ці лекції читав учень Ескіроля Жуль Боярже (1809–1890). Він є засновником головного органу французьких психіатрів “Analles medico-psychologiques”, а також паризького Медико-психологічного товариства. З приходом у Сальпетрієр Шарко лікарня отримала новий імпульс до розвитку, зокрема у сфері неврології.

Слід зазначити, що госпіталь Сальпетрієр був всесвітньовідомим центром психіатричної науки, містом у місті, світом у самому собі. Він займав величезну площу — 31 гектар; за високою цегляною стіною стояло сорок п’ять окремих будівель. У лікарні постійно перебувало понад шість тисяч пацієнтів; скільки ліжок було вільних, не знала навіть старша медсестра. Будівлі були розділені галявинами, затіненими старими деревами й облаштованими гравійними доріжками. Деякі будівлі мали дахи з нависаючими карнизами, на зразок швейцарських вілл. У Сальпетрієрі була мережа вулиць, доріг і доріжок, тому було нескладно переходити з двору у двір, щоб потрапити з одного відділення в інше. Разом з тим усіх хворих із гострою патологією переводили для лікування в шпиталь Готель-Дьє. З появою в 1780 році власної соматичної лікарні в цьому потреба відпала. Що стосується психічнохворих, то в Сальпетрієрі офіційно відділення для них було відкрите тільки в 1802 році.

У 1817 році Ескіроль представив Паризькій академії наук свою доповідь “Про галюцинації душевнохворих”, в якому вперше дав визначення галюцинацій як уявного сприйняття і відмежував їх від ілюзій — помилкових сприйняттів. Згідно з його дефініцією, якщо ілюзія — це неправильне спотворене або помилкове уявне сприйняття предметів у реальній дійсності, то галюцинація — це сприйняття неіснуючого в даний час і в даному місці реального предмета. Термін “галюцинація”, який вперше запровадив у психіатричну літературу французький психіатр Франсуа Буассьє де ла Круа де Соваж (1706–1767), професор медичного факультету Монпельє, означає “помилку”, “похибку”, “обман”. Розподіл таких обманів і помилок сприйняття на галюцинації та ілюзії вперше виконав Ескіроль.

У цьому ж році дослідник розпочав читати курс клінічної психіатрії, який він вів до кінця свого життя. Ескіроль викладав такі важливі теоретичні та практичні проблеми, як класифікація психічних розладів, відмінність між ілюзіями і галюцинаціями, природжене і набуте слабоумство, ремісії та інтермісії.

Його вчитель Пінель описав лише три форми душевних хвороб: манію, меланхолію і безумство (demence). Як і багато інших авторів того часу, він не шукав першопричину божевілля в головного мозку, а обстоював, як раніше вважали, “симпатичний” вплив: мозок уражається лише внаслідок захворювань травної ділянки. “Взагалі, імовірно, що первісне вогнище душевних захворювань лежить у ділянці шлунка і кишок, і з них, як центру, шляхом особливого роду іррадіації поширюється затьмарення розуму”. Це твердження Пінеля було філософським, як і його нозологія.

Згідно з Ескіролем психічні хвороби нічим не відрізняються від інших хвороб. Психози мають скороминущі характерні симптоми, різняться періодичним перебігом і невизначеною тривалістю. В анатомічному відношенні це хронічні мозкові захворювання без лихоманки. Виділяючи п’ять форм психозів (меланхолія, мономанії, манії, сплутаність свідомості і слабоумство), науковець вважав, що один хворий протягом своєї хвороби може пройти через всі ці психотичні стадії. Ескіроль вплинув на німецького вченого Грізінгера, який поєднав напрямок французького лікаря з психологією Гербарта і створив нову систему психіатрії.

Як уже було сказано, у 1825 році Ескіроль очолив психіатричну лікарню в Шарантоні. У цій знаменитій божевільні (L’Hospice de St. Maurice) в містечку Шарантон-Ле-Пон біля Парижа, поблизу Сени і Венсенського лісу, заснованій в 1641 році, він протягом 10 років лікував від божевілля філософа Огюста Конта, засновника соціології і філософського позитивізму. Учень Ескіроля Жуст Луї Кальмейль (1798–1840) після смерті вчителя посів директорське місце в клініці (1840 р.). Його капітальна праця присвячена історії середньовічних психічних епідемій (вийшла посмертно в 1845 р.). Він також запровадив поняття “абсанс” (фр. absence — відсутність), котре описує короткочасне (від 2 до 20 секунд) пригнічення або виключення свідомості з наступною амнезією, притаманне деяким формам епілепсії.

Жан Ескіроль брав активну участь у розробці закону про охорону прав та інтересів психічнохворих. Майже всі притулки для них були старими розваленими сирими приміщеннями, в яких пацієнти зазвичай перебували разом зі старими, каліками, повіями і злочинцями. У деяких містах їх утримували у в’язницях, в умовах набагато гірших, ніж ті, в яких перебували кримінальники. Не було жодної в’язниці, де б не перебували божевільні. Безперервна і цілеспрямована робота Ескіроля в галузі суспільної психіатрії завершилася розробкою першого проекту революційного закону про психічнохворих, відомого під назвою “Закон від 30 червня 1838 року”. У ньому було викладено положення, що захищають права та інтереси таких пацієнтів. Характерно, що після виходу 30 червня 1838 року першого в світі законодавчого акта цього типу, згідно з яким жоден хворий не може бути позбавлений волі без медичного огляду, інспекцію закладів для душевнохворих було скасовано.

Гордістю французької та світової психіатрії є учні Ескіроля: Парізі, Паршапп, Жорже, Ростан, Вуазен, Боярже, Кальмейль, Морель (запровадив у психіатрію поняття про виродження), Фальре-старший (описав маніакально-депресивний психоз), Фовілль (описав манію величі і висловив думку, що кора головного мозку є вмістилищем вищих психічних функцій), Ласег (описав манію переслідування).

Жан Ескіроль вказав на клінічне значення соматичних порушень при психічних захворюваннях, означив особливості догляду за душевнохворими. Він висвітлив низку питань соціально-правової психіатрії. Його роботи стали основою для розвитку психіатрії як фундаментальної медичної науки. Двотомне керівництво “Душевні хвороби з точки зору медицини, гігієни та судової медицини”, що вийшло у світ у 1838 році, підбило підсумок усієї 40-річної діяльності вченого. Але настав трагічний день — 12 січня 1840 року, коли закінчилося життя Ескіроля і разом з ним і слава Сальпетрієру як психіатричної школи.

Підготував Юрій Матвієнко

Література

  1. Каннабих Ю. История психиатрии. — Харвест, 2014. — 559 с.
  2. Albou P. Esquirol and dementia. Hist Sci Med. 2012 Jan-Mar;46(1):45-53.
  3. de Parades V. Jean-Etienne Esquirol (1772-1840). J Med Biogr. 2015 Aug;23(3):179-80.
  4. Huertas R. Between doctrine and clinical practice: nosography and semiology in the work of Jean-Etienne-Dominique Esquirol (1772-1840). Hist Psychiatry. 2008 Jun;19(74 Pt 2):123-40.
  5. Legée G. Jean-Etienne-Dominique Esquirol (1772-1840): the personality of one of Philippe Pinel’s students. Hist Sci Med. 1991;25(2):159-66.
  6. Poirier J, Clarac F, Barbara JG, Broussolle E. Figures and Institutions of the neurological sciences in Paris from 1800 to 1950. Part IV: Psychiatry and psychology. Rev Neurol (Paris). 2012 May;168(5):389-402.
  7. Rivallan A. Jean-Etienne Dominique Esquirol. Soins Psychiatr. 2012 Jul-Aug;(281):45-6.
  8. Rud F. A differentiated, integrated psychiatric system ad modum Jean Etienne Esquirol. Acta Psychiatr Scand. 1965;41(3):360-71.
  9. Shorter E. A History of Psychiatry: From the Era of the Asylum to the Age of Prozac. — Wiley, 1998. — 448 p.