МЕДЕКОНОМІКА
Легітимізація системи рабовласницьких стосунків в українській медицині
Володимир Павлюк
Кілька днів тому МОЗ України опублікувало пакет документів, які стосуються методики обчислення вартості медичних послуг. Раджу обов’язково всім, хто пов’язує своє майбутнє з медициною, уважно прочитати ці документи. Особисто мені здалося, що від них віє могильним холодом.
Не вдаючись у деталі, коротко прокоментую приклад обчислення вартості сучасного і дуже важливого дослідження — МРТ обстеження головного мозку з використанням контрасту у відділенні променевої діагностики (усі цифри подані експертами МОЗ). Обчислюючи витрати на роботу персоналу, який залучений до проведення цього обстеження, експерти МОЗ запропонували спиратися на нинішні зарплати цих працівників і визначати вартість 1 години їх робочого часу. Вартість однієї години робочого часу лікаря-радіолога оцінили в 14 грн. 22 коп., 1 години робочого часу середнього мед. персоналу — 9 грн. 47 коп., молодшого медичного персоналу — 7 грн. 38 коп., а іншого персоналу — 9 грн. 60 коп. Отже, за 1 годину своєї праці лікар, який виконує обстеження на апаратурі вартістю понад півмільйона доларів, отримуватиме 14 грн. (зможе купити півгорнятка кави в кав’ярні). Однак експерти МОЗ усвідомлюють, що в поєднанні з батогом має бути й пряник. Тому ввели поняття надбавок, доплат і премій, що передбачені колективною угодою та/або чинним законодавством (орієнтовний розмір — до 200%). Отже, якщо лікар буде дуже сумлінним і догодить начальству, то його погодинна оплата може збільшитися до майже 29 гривень (уже можна буде купити й випити ціле горнятко кави). Витрати на оплату праці всього персоналу, залученого безпосередньо до надання медичної послуги (МРТ головного мозку з контрастуванням, тривалість обстеження 2 години) оцінили в 43 грн. 20 коп. Треба віддати експертам належне, все решта вони порахували за справжніми законами капіталістичної економіки — первісну вартість обладнання і річний його знос, єдиний соціальний внесок, різноманітні прямі й непрямі витрати, а вже після того всього до отриманої суми витрат додали рентабельність і ПДВ. Отже, вартість такого обстеження становить 2434 грн. 22 коп. Десь так воно й коштує у приватних українських медичних центрах. Витрати на роботу всього залученого до обстеження персоналу як відсоток від вартості самої процедури становлять 1,77%!
Багато десятиліть між владою і лікарями спочатку в СРСР, а потім у незалежній Україні існувала негласна домовленість: влада платить лікарям смішну копійчану зарплату, надає приміщення з оплаченими комунальними послугами, іноді допотопну апаратуру, а все решта в лікувальному процесі забезпечується самими лікарями. Однак влада не втручалася у стосунки між лікарями і пацієнтами, тобто пацієнти з власної кишені мали змогу доплачувати лікарю за його роботу, щоб він банально вижив, а не помер з голоду. Проте згадані документи, запропоновані МОЗ, чітко свідчать про те, що нинішня українська влада серйозно вирішила вивести всі гроші, що обертаються в системі охорони здоров’я, з тіні і спрямувати їх у потрібному напрямі (тобто на банківські рахунки “ефективних менеджерів”). Для досягнення цієї мети лікарів треба спонукати жити на саму лише зарплату, однак це можна зробити тільки через легітимізацію рабських стосунків у системі охорони здоров’я. У Стародавньому Римі кожен порядний рабовласник забезпечував своїх рабів знаряддями праці, харчуванням, одягом і навіть дахом над головою. Сучасні українські рабовласники (“ефективні менеджери”) просто планують нараховувати рабам у білих халатах дві-три тисячі гривень, яких не вистачить навіть на те, щоб підтримати основний обмін самого лікаря, не кажучи вже про членів його сім’ї.
У тридцятих роках минулого століття “геніальний менеджер” Джугашвілі ефективно ізолював українських селян від вирощених і виготовлених ними продуктів харчування. Наслідок — від 8 до 10 млн. українців померли від голоду. Однак сучасний геніальний менеджер із МОЗ, який отримав чудову закордонну освіту, разом зі своєю командою “реформаторів” планує вибудувати ефективну економічну стіну між українськими лікарями та пацієнтами, яких вони лікують. Адже зрозуміло, що на вході у заклад охорони здоров’я пацієнт змушений буде з власної кишені заплатити за майбутні обстеження та лікування. Навіть якщо в нього виникне бажання фінансово підтримати лікаря, він уже не зможе цього зробити. Наслідок можна легко спрогнозувати. Єдине тішить, що кількість лікарів і членів їх сімей становить в Україні близько 1,5 млн., а не 10 млн.
