Корифеї медицини

ФІЛІП ПІНЕЛЬ

img 1

Ім’я Філіпа Пінеля, основоположника соціальної, клінічної та наукової психіатрії у Франції, широковідоме головним чином завдяки його зусиллям, що змінили утримання божевільних і саму ситуацію з будинками для психічнохворих. Головний вчинок Пінеля полягає в тому, що він вперше в історії медицини зняв ланцюги з психіатричних пацієнтів, перетворивши тим самим психіатричні заклади з місць ув’язнення в лікувальні установи.

Доля цієї людини склалася дивним чином. Він народився 20 квітня 1745 року в Сент-Андре д’Алерак, містечку департаменту Тарп на півдні Франції, в сім’ї лікарів. Мати померла, коли йому було 15 років. Із сімох дітей він був старшим. Середню освіту Філіп здобув у єзуїтському коледжі й готувався до сану священнослужителя. Тоді середня освіта ґрунтувалася головним чином не на точних науках, а на античній і сучасній літературі, філософії та класичних мовах. Пінель виріс на працях сенсуалістів Локка і Кондильяка, а згодом захопився Руссо і Вольтером, ставши прихильником їх теорій. Закінчивши в 1767 році коледж, Філіп переїхав до Тулузи, вступив до університету на фізико-математичний факультет. Його дисертація “Про достовірність, яку математика дає судженням у науках”, після захисту якої він отримав ступінь магістра, дає уявлення про тодішні інтереси Пінеля.

Успішно закінчивши в 1770 році Тулузький університет, він працював викладачем у коледжі. Глибоко відчуваючи співчуття до хворих і немічних людей, Пінель прийняв несподіване рішення, що йшло врозріз із його поточними планами, і вступив на медичний факультет. Захистивши 22 грудня 1773 р. докторську дисертацію в Тулузькому університеті, через рік він перейшов до університету м. Монпельє. Пінель багато займався зоологією і навіть конкурував зі знаменитим Кюв’є, претендуючи на нововідкриту в 1795 році у Парижі кафедру порівняльної анатомії. У Монпельє він підробляв тим, що писав дисертації на замовлення, що свідчить про його медичну ерудицію. Там же він подружився з майбутнім відомим хіміком і міністром Наполеона I Шапталем, якому радив вивчати Монтеня, Плутарха і Гіппократа. У житті Пінеля особливу роль відіграло знання англійської мови, що дозволило йому ознайомитися з багатою та оригінальною медичною літературою Англії; зокрема, він переклав французькою мовою твори Куллена.

Завершивши медичну освіту, вчений в 1778 році перебрався до Парижа. Живе там молодий лікар скромно, знімає умебльовану кімнату, ретельно працює і частенько підробляє приватними уроками з математики. У своїх пізніх роботах Пінель не забував про цю науку. Наприклад, в 1785 році він зробив в Академії наук доповідь “Про застосування математики до людського тіла взагалі і до механіки вивихів”. Він також активно цікавиться філософією: відвідує салон вдови Гельвеція, де збираються Лавуазьє, Кондорсе, Кабаніс, Франклін і д’Аламбер. Вищого медичного ступеня того часу (“docteur regent” — доктор-регент) він отримати не зміг, хоча багато хто з тих, за кого він писав дисертації, цього досягли. Наукова тема, на якій він провалився, була доволі курйозна і називалася “Про їзду верхи та гігієну вершника”.

Філіп Пінель заснував і з 1784 по 1789 рр. редагував “Gazette de Sante” (“Газету про здоров’я”), яка видається і донині. У ній він публікував статті з гігієни та психіатрії. У 1787 році вчений написав статтю, яка стала предтечею нової науки — геопсихології. Вона називалася “Чи не є напади меланхолії в перші зимові місяці частішими й небезпечними”. У ній автор вказав на зв’язок деяких душевних розладів з сезонністю і кліматом. У 1790 році з’явилася його стаття “Медичні міркування про стан ченців”; у 1791 році — “Дані про найправильніший метод лікування душевних хвороб, які настали до старості”. Багато поколінь лікарів зачитувалися його “Аналітичними методами, застосовуваними в медицині” (1798 р.). Але найбільшу популярність Пінелю принесли роботи, присвячені утриманню психіатричних хворих, за які в 1803 році його обрали членом Французької академії.

Необхідно підкреслити, що тільки в 80-ті роки, коли досліднику було майже 40 років, він почав цікавитися психіатрією, старанно вивчаючи все, що писали на цю тему давні й нові автори, оскільки рівень його мовної підготовки був дуже високий. Працюючи психіатром у приватній лікарні доктора Бельома, у Пінеля зародилася, як потім її назвуть, “велика ідея про гуманне поводження з душевнохворими та лікування їх не насильством, а переконанням”. У 1792 році його обрали на муніципальну посаду, він отримав власну квартиру й одружився. Пінель був невисокого зросту, міцної статури. Його хрестоматійне розумне і живе обличчя, покрите мережею зморщок, нагадувало обличчя, виліплене античним скульптором. Своїм виглядом Пінель нагадував людям грецького мудреця.

25 серпня 1793 року його призначено на посаду головного лікаря лікарні Бісетр (Bicetre) під Парижем, призначеної для людей похилого віку, інвалідів та психічнохворих. Тут відбулися відомі драматичні події, які стали причиною того, що ім’я Пінеля було вписано в аннали історії психіатрії.

Старі будинки для божевільних мали погану славу: лондонський Бедлам, віденський Норрентурм, паризький Сальпетрієр, божевільня в Шарантоні біля Парижа. Але найзловіснішим із них був Бісетр. Цей замок збудували в 1250 році за короля Людовика Святого. Кілька століть він переходив з рук у руки. Неодноразово в часи війни його руйнували; в руїнах селилися розбійники і злодії, саме місце вважалося проклятим. У 1632 році Людовик XIII навів у ньому відносний порядок і влаштував шпиталь для інвалідів, незабаром до нього приєднали виховний будинок для дітей-сиріт. В 1657 Бісетр став частиною Генерального госпіталю. Для економії коштів він водночас був і богадільнею, і будинком для божевільних, і державною в’язницею. У перший же рік у ньому назбиралося до 600 осіб: стариганів віком понад 70 років, інвалідів, невиліковних хворих, паралітиків, епілептиків, ідіотів, хворих на коросту і венеричні захворювання, сиріт, яких не розділяли ні за статтю, ні за віком. Умови їх утримання були жахливі: хворі лежали в холодних приміщеннях по 8–13 осіб на одне ліжко з соломи; їжа була вкрай погана, але і її вистачало не всім; бруд, комахи, тілесні покарання — все це було звичною справою. Персоналу в Бісетрі не бракувало. Так, на 800 осіб було 83 служителі (один — спеціально для нищення вошей) і 14 доглядальниць. У найгіршому становищі були венеричні хворі, яких нещадно били і катували за те, що вони посміли захворіти на ганебну хворобу.

Слід сказати, що прогресивні діячі медицини і правознавці того часу виступили із засудженням порочної практики утримання людей в таких установах. Генеральний інспектор лікарень і в’язниць Франції Жан Коломб’є (1736–1789 рр.) справедливо має бути зарахований до ідейних попередників Пінеля, оскільки в 1785 році на 44 сторінках представив доповідь “Інструкція про способи поводження з душевнохворими”. У ній сказано: “...Побиття хворих треба розглядати як злочин, гідний привселюдного покарання”. За два роки до смерті Коломб’є аналогічну доповідь представила комісія, яку очолював академік Ж.-С. Байї (1736–1793). До її складу входили Лавуазьє, Лаплас і Жак Р. Тенон (1724–1816 рр.) — відомий хірург, анатом і окуліст. Проте всі ці декрети, інструкції та доповіді так і залишилися в шафах міністерства внутрішніх справ. Велика Французька революція звернула увагу на становище душевнохворих і можливості полегшення їх долі. У 1791 році уряд сформував нову лікарняну комісію. Її членами були Кабаніс, Жак Кузен (1739–1800), професор фізики в Колеж-де-Франс, покровитель Пінеля з моменту його приїзду в Париж, і Мішель Туре (1757–1810), член Медичного товариства, перший директор новоствореної медичної школи в Парижі (Ecole-de-Sante). Треба підкреслити, що робота всіх комісій з їх розслідуваннями і рапортами не дала жодних практичних результатів.

У тюрмі Бісетр у 1792 році перебувало 443 ув’язнених. Поряд із злочинцями там були й жертви королівського свавілля, серед яких — священики і політемігранти; в цьому різношерстому середовищі побутував гомосексуалізм. В одному з відділень перебували діти віком від 7 до 16 років зі слідами розбещення, які зазнавали сексуального насильства. Більше сотні ув’язнених сиділи у восьми карцерах на глибині 5 метрів під землею, куди не потрапляв промінь денного світла; 33 дверей відокремлювали цих нещасних, прикутих до стіни, від зовнішнього світу. Національні Збори, треба віддати їм належне, зажадали закриття цієї жахливої установи, але постанову не встигли виконати. У вересні 1792 Бісетр, як й інші паризькі в’язниці, став ареною кошмарного самосуду; натовп парижан, одурманених революційною риторикою, переглянувши справи ув’язнених, вбив 166 із 443 осіб, у тому числі 33 дітей. Звільнили 51 ув’язненого. Такою коротко була історія Бісетру з його психіатричним відділенням, очолити яке запросили Пінеля.

Відділення для душевнохворих, ізольоване від епілептиків і ідіотів, складалося з 172 камер, в середньому не більше двох квадратних метрів кожна, де не було вікон, світло проникало тільки через двері; місцями ліжка були прикріплені до стін, але більшість із них були коритами з гнилою соломою. Хворі прикуті не тільки за руки і ноги, а й за шию. Персонал складався з 17 осіб. Якщо тихі хворі лежали по 6 осіб в одному “ліжку” у великих палатах і репресіям їх не піддавали, то в поводженні з неспокійними пацієнтами і злочинцями різниці не було, їх вважали шкідливими, небезпечними і непотрібними, а поводилися з ними вкрай жорстоко. Про лікування взагалі не йшлося, оскільки його тоді ще просто не існувало. Доктор Пінель був щоденним свідком незадовільного становища психіатричних хворих і варварського ставлення до них. Він не міг миритися з тим, що до пацієнтів ставляться суворіше, ніж до ув’язнених убивць; що їх утримують як собак, прив’язують ланцюгами до гаків, тримають у наручниках, у темних сирих приміщеннях, не надають жодної медичної допомоги. Пінель постійно звертався в Паризьку Комуну за дозволом зняти ланцюги з душевнохворих.

Одним з головних противників реформ Пінеля був параплегік Жорж Кутон — голова Паризької Комуни, головний постачальник кривавих жертв на революційний ешафот, близький друг Робесп’єра, страчений разом з ним, він жорстоко придушив народне повстання в Ліоні. Кутон запропонував Конвенту так званий преріальний закон, котрий надзвичайно спростив судову процедуру і дав революційному трибуналу право засуджувати на смерть по 40–50 осіб щодня. Кутон страждав на сильні болі голови і нудоту, проте це не завадило йому бути одним із найактивніших членів Конвенту. Цей паралітик мав залізну волю, він зробив те, чого не зробили ні міністр Неккер, ні академік Байї та ін. Коли Кутона внесли до відділення Бісетр, де були прикуті до стін буйні хворі, він побачив жахливу картину. Вражений, він сказав Пінелю: “Роби, що знаєш, але ти сам, мабуть, збожеволів, якщо хочеш спустити їх з ланцюгів”.

Того ж дня було наказано розкувати 12 хворих. Перший із них був прикутий 40 років, його вважали особливо небезпечним, оскільки він вбив кайданами служителя. Отримавши свободу, він весь день бігав по палаті, і відтоді напади шаленства в нього припинилися. Другим звільненим був пацієнт, прикутий ланцюгами протягом 36 років. Він помер, так і не помітивши зміни свого стану. Третій хворий був скутий протягом 12 років. Він скоро одужав і виписався. Четвертий пацієнт, Шевенже, був прикутий 10 років, мав незвичайну фізичну силу й був пострахом відділення. Після звільнення і спілкування з Пінелем він незабаром змінився і через деякий час став допомагати лікарю в шпиталі. Відомо, що Шевенже кілька разів врятував життя своєму визволителю в буремні й жорстокі роки революції.

Крім зняття ланцюгів, Пінель домігся запровадження в практику утримання психічнохворих шпитального режиму, лікарських обходів, лікувальних процедур і багато іншого, чого вони очевидно потребували. У 1798 році були зняті ланцюги з останніх хворих Бісетру; так було покладено край жахливій несправедливості, яка суперечила елементарним принципам людської гуманності.

У Конвенті не схвалювали революційних дій Пінеля. Він був на поганому рахунку в революційних властей; вважали, що лікар тримає під виглядом душевнохворих ворогів народу. Доктор Пінель систематично відмовлявся видавати революційному трибуналу тих, хто з приводу психічного захворювання перебував у нього в лікарні, хоча в очах тодішньої влади вони були політично неблагонадійними. Добре відомо, що протидія владі у той час вимагала чималої громадянської мужності, будь-кого могли відправити на ешафот без суду і слідства. Кутон якось сказав Пінелю: “Я буду завтра у тебе в Бісетрі, і якщо ти переховуєш у себе ворогів революції, то горе тобі”. Наступного дня його принесли в лікарню, і він марно намагався виявити “злочинців”.

З ініціативи Кутона Пінеля змістили з посади. Через два роки, 13 травня 1795 року, його призначили старшим лікарем у госпіталь Сальпетрієр, де він провів аналогічні реформи. Колишній помічник Пінеля в Бісетрі, наглядач Пюссі, перейшов з ним на нове місце, де згодом їм обом встановили пам’ятники. У 1794 році Пінель видав свою “Філософську нозографію”, яку Паризька Академія наук відзначила як один із творів, якими може пишатися французька наука. Її переклали кількома іноземними мовами, і протягом 25 років вона була настільною книгою для багатьох студентів. Значення цієї книги визнавав Біша. У шпиталі Сальпетрієр Пінель продовжив свої клінічні спостереження, які були використані в його “Трактаті про манії” (1801 р.). У тому ж році його обрали професором, і з 1795 по 1822 рр. він завідував кафедрою внутрішніх хвороб і психіатрії в медичній школі Парижа. Його лекції були популярні у студентів. Саме того часу він описав названий його ім’ям симптом, спостережуваний при активному туберкульозі легень: різкий біль у грудній клітці й верхній половині живота при незначному натисканні пальцями на шию в ділянці проходження блукаючого нерва.

Не виявивши при розтині в мозку психічнохворих жодних патологічних змін, Пінель висунув теорію “моральної” детермінованості психічних розладів. Тут ідеться про те, що внаслідок таких чинників, як, наприклад, засмучення, незадоволення своїм життям, втрата близької людини тощо, психіка може постраждати дуже істотно. Істерія, стан, на якому здавна відточували свою майстерність психіатри, також не залишилася без уваги Пінеля. Він зараховував істерію до групи неврозів, що розглядаються в категоріях фізичних і (або) моральних розладів нервової системи, що більш-менш відповідає сучасному поділу на функціональні та органічні розлади. Він виявляв істерію як у жінок, так і в чоловіків, і вважав, що німфоманії (або “сказу матки”) у жінок відповідає сатиріазис (болісно підвищений статевий потяг з почуттям постійного статевого незадоволення) у чоловіків. Таким чином, Пінель відновив старі уявлення про значення сексуальних факторів в етіології істерії. Його основною заслугою в ділянці дослідження істерії були відмова від англійських неврологічних теорій більш ніж двохсотрічної давності і створення концепції, що допускає можливість істеричних розладів без органічних змін нервової системи.

У 1803 році Пінеля обрали до Академії наук на місце Кюв’є в секцію зоології та анатомії. Лікар придбав невеликий маєток, де займався садівництвом і розведенням мериносів. До кінця життя він залишався лібералом, за що в 1822 році потрапив у списки звільнених зі служби професорів. Через три роки він одружився вдруге.

Велика людина і талановитий лікар Філіп Пінель помер від запалення легенів 26 жовтня 1826 в лікарні Сальпетрієр. Він був і є гордістю французької та світової психіатричної науки, завжди залишався надзвичайно скромною людиною і позбавленим всякого користолюбства, не надавав якогось особливого значення тим великим справам, які зробив, не був честолюбний чи пихатий. Пінеля поховали на паризькому кладовищі Пер-Лашез. Справу, якій він віддав своє життя, продовжив його учень Ескіроль.

Підготував Юрій Матвієнко

Література

  1. Charland LC. Science and morals in the affective psychopathology of Philippe Pinel. Hist Psychiatry. 2010 Mar;21(81 Pt 1):38-53.
  2. Kohl F. Philippe Pinel and the legendary "chain liberation" in the Bicêtre (1793) and Salpêtrìere (1793) Paris hospitals. I: Pinel’s personality and previous reform attempts. Psychiatr Prax. 1996 Jan;23(1):33-6.
  3. Kohl F. Philippe Pinel and the legendary "unchaining" at the Paris Bicêtre (1793) and Salpêtrière (1795) Hospitals. II: Historical background, allegorical descriptions discipline generated myths. Psychiatr Prax. 1996 Mar;23(2):92-7.
  4. Levine JM. Historical notes on restraint reduction: the legacy of Dr. Philippe Pinel. J Am Geriatr Soc. 1996 Sep;44(9):1130-3.
  5. Postel J. Initial psychiatric experiences of Philippe Pinel at the Belhomme Hospital. Can J Psychiatry. 1983 Nov;28(7):571-6.
  6. Riese W. Philippe Pinel (1745-1826); his views on human nature and disease; his medical thought. J Nerv Ment Dis. 1951 Oct;114(4):313-23.
  7. Tan SY, Yeow ME. Philippe Pinel (1745-1826): liberator of the insane. Singapore Med J. 2004 Sep;45(9):410-2.
  8. Weiner DB. The apprenticeship of Philippe Pinel: a new document, "observations of Citizen Pussin on the insane". Am J Psychiatry. 1979 Sep;136(9):1128-34.
  9. Williams EA. Stomach and psyche: eating, digestion, and mental illness in the medicine of Philippe Pinel. Bull Hist Med. 2010 Fall;84(3):358-86.
  10. Woods EA, Carlson ET. The psychiatry of Philippe Pinel. Bull Hist Med. 1961 Jan-Feb;35:14-25.