НА ЗАКІНЧЕННЯ НОМЕРА

РЕАЛІЇ НІМЕЦЬКОЇ МЕДИЦИНИ —
ШАНСИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ЛІКАРІВ

Професія лікаря дуже престижна в Німеччині. За статистикою, це одна з найбільш високооплачуваних сфер професійної діяльності. У середньому медичний працівник з вищою освітою заробляє тут 6 тис. євро на місяць, тому не дивно, що на медичні факультети німецьких університетів завжди високий конкурс. Однак після закінчення вузів молоді фахівці, як правило, не поспішають розпочати безпосередню роботу з пацієнтами, а обирають більш тихі й необтяжливі гавані — клінічні дослідження, адміністративну чи консультативну діяльність, фармацевтику. Крім того, багато німецьких лікарів виїжджає за кордон, вважаючи, що там їх кар’єра буде розвиватися більш успішно.

Нині, згідно зі статистикою, медицину в Німеччині хотіли б вивчати 44 тисячі шкільних випускників, проте місцеві університети готові щорічно приймати лише близько 9 тисяч майбутніх медиків. Водночас німецькі політики, професійні асоціації лікарів та клініки невпинно говорять про брак медичних кадрів. Згідно з дослідженням Німецького інституту лікувальних закладів (Deutsches Krankenhausinstitut, DKI), дефіцит лікарів у країні до кінця цього десятиліття драматично зросте.

За даними DKI, вже сьогодні у Німеччині є близько 10 тисяч вакантних місць для лікарів у клініках і приватній практиці. Ще приблизно стільки ж вакансій з’явиться до 2019 року у зв’язку із зміною демографічної ситуації. Близько 11 тисяч робочих місць звільниться і в зв’язку з переходом частини лікарів на неповний робочий день. Дедалі гострішою стає також проблема відпливу медичних кадрів з країни, але ще більше занепокоєння викликають прогностичні дані про масовий вихід медиків похилого віку на пенсію. Таким чином, до 2019 року Німеччина потребуватиме майже 140 тисяч нових лікарських кадрів.

Випускники медичних факультетів німецьких університетів зможуть заповнити цей дефіцит лише частково. Експерти DKI підрахували, що в найближчі 8 років медичні факультети випустять близько 100 тисяч молодих фахівців. Під час опитування, проведеного в 450 німецьких лікарнях, з’ясовано, що найгострішою проблемою є брак терапевтів, хірургів, психіатрів та анестезіологів. Вакантні місця є майже у двох третинах терапевтичних відділень клінік, які брали участь у дослідженні. Серед хірургічних відділень цей показник становить приблизно 63%. Про брак кадрів заявили більше половини відділень психіатрії та анестезіології.

Керівництво майже половини клінік також поскаржилося на брак кадрів у неврологічних, ортопедичних, нейрохірургічних, акушерсько-гінекологічних та радіологічних відділеннях. Приблизно третині клінік потрібні також отоларингологи, офтальмологи й урологи. Набагато менш гострою є потреба в педіатрах, дерматологах і венерологах. Генеральний секретар Конференції медичних факультетів Німеччини Фолькер Гільдебрандт впевнений, що все більш необхідними в країні будуть медичні спеціальності, яким за традицією віддають перевагу чоловіки. “У майбутньому в нас з’явиться надлишок кадрів у класичних “жіночих” дисциплінах, наприклад, педіатрії та гінекології. А підвищений попит буде відчуватися в “чоловічих” спеціальностях, зокрема, в урології”, — заявив він.

За чисельністю лікарів Німеччина є одним зі світових лідерів. Серйозною проблемою при цьому є насамперед нерівномірний розподіл медиків між великими містами і дрібними населеними пунктами. Один із майже хрестоматійних прикладів — село Летте в 40 кілометрах від Мюнстера. Після виходу єдиного лікаря на пенсію його жителі кілька місяців намагалася знайти заміну. Зовсім зневірившись, вони запропонували доктору пакет безкоштовних послуг. Флористка пообіцяла прикрашати його кабінет квітами, перукар заявила, що буде безкоштовно його стригти, а м’ясник вирішив обдаровувати лікаря сосисками. Незважаючи на обіцяні бонуси, терапевта знайти так і не вдалося. Лише через рік бажання стати сільським лікарем висловив молодий цілитель-фітотерапевт. Лікарів бракує насамперед у сільській місцевості. Вирішити проблему нестачі сільських лікарів намагаються і в Берліні. У серпні 2011 року Кабінет міністрів ФРН затвердив законопроект, який покликаний підвищити привабливість роботи медиків у малонаселених регіонах. Зокрема, сільські лікарі отримуватимуть більший гонорар за прийом пацієнтів.

Ще однією метою німецького уряду є скорочення дефіциту медичних кадрів за рахунок лікарів з-за кордону, і в цьому напрямку також уже вживаються конкретні заходи. Нещодавно Кабінет міністрів у Берліні ухвалив концепцію щодо залучення іноземних фахівців в області медицини із зарубіжних країн, у тому числі тих, що не входять в ЄС. Тим самим процедуру професійної імміграції для медиків буде спрощено. Зокрема, агентствам з працевлаштування більше не доведеться перевіряти, чи претендують на конкретне місце, пропоноване іноземцю, громадяни ФРН чи країн ЄС. Дефіцит практикуючих лікарів, особливо в поліклініках і лікарнях депресивних та неблагополучних з соціально-економічної точки зору районів східної Німеччини, став позначатися лише віднедавна. Брак працівників покривають, хоч і не повною мірою, лікарі-іноземці. Так, у населених пунктах недалеко від польського кордону медичний персонал лікарень уже сьогодні на 80% укомплектований негромадянами ФРН.

За статистикою Федеральної палати лікарів Bundesärztekammer, за останні 10 років кількість фахівців з-за кордону, які отримали ліцензію лікаря в Німеччині, зросла в два рази. На 2012 рік працевлаштованих медиків, які не мають німецького громадянства, налічувалося 32 548 осіб, тоді як у 2002 році їх було всього лише 16 160. Найбільше лікарів-мігрантів приїжджає в ФРН з країн Східної Європи, передає агентство AFP, посилаючись на дані Федеральної палати лікарів. Втім, зростає й кількість лікарів-вихідців з країн СНД, включаючи Україну. “Кількість лікарів з України, що працюють тут за фахом, зростає щорічно на 5%”, — сказав в інтерв’ю Deutsche Welle керівник відділу міжнародних зв’язків Федеральної палати лікарів Рамін Парса-Парсе. “За статистикою в 2012 році було зареєстровано 922 лікарі з України, у 2011 таких налічувалося 821. Більшість із них працюють у лікарнях, лише невелика частина мають свої приватні клініки”.

На рисунку 1 представлено кількість вакантних місць лікарів-фахівців у лікарнях Німеччини по регіонах за станом на 2010 рік. Отже, в землях колишньої НДР в кожному шпиталі було в середньому 5,6 вакансії. Стабільними з точки зору забезпеченості лікарями є лікарні Баварії і Баден-Вюртемберга. Загальна кількість вакантних місць по країні становить близько 5500.

img 1

Рис. 1.

На рисунку 2 представлено походження іноземних лікарів, що працюють в Німеччині, і кількість німецьких лікарів, зайнятих у медичних установах інших країн. Левову частку іноземних лікарів у Німеччині становлять виходці з Європи. У 2010 році їх було 18 472 особи. З них громадян Австрії — 2173; Греції — 2016; Росії — 1711; Польщі — 1551; Румунії — 1495. Крім того, з країн Азії — 4641 лікар, Африки — 1164, Центральної та Південної Америки — 494, Північної Америки — 302. Разом це становить 25 315 лікарів-іноземців. При цьому загальна кількість лікарів, що працюють у Німеччині в 2010 році, сягала 439 090 осіб. У тому ж 2010 році за кордоном працювало близько 20 000 німецьких лікарів, з них у США — близько 5800 осіб; у Великобританії — 4100; Швейцарії — 3700; Австрії — 1200, Швеції — 1100.

img 2

Рис. 2.

З 2000 по 2010 р. кількість лікарів-іноземців у Німеччині збільшилася на 73,4%. Тенденція продовжує зберігатися. “Що тягне людей сюди? Я вважаю, що високий технологічний рівень, який дозволяє навчитися нового і підвищити кваліфікацію”, — розповідає Ігор з Харкова, який працює зубним техніком у Бонні, а в майбутньому планує вивчитися на стоматолога. З такою думкою погоджується і Дмитро з Новосибірська. “Те, що багато хто з моїх колег вдома можуть дізнатися тільки з професійної літератури та преси, я бачу щодня. Дуже високотехнологічна, оснащена і доступна — така сьогоднішня медицина Німеччини”, — сказав він в інтерв’ю DW. Без сумніву, важливу роль відіграє й оплата праці, переконаний Дмитро. “Мені подобається працювати тут, оскільки не потрібно шукати можливості заробити на стороні, можна спокійно зосередитися на роботі й не думати про те, де взяти грошей на нові колеса для авто”.

Іноземцям, які не є громадянами ЄС, у Німеччині стало легше працевлаштуватися з квітня 2012 року, коли набрав чинності новий закон про визнання іноземних дипломів. Тепер кандидати на вакансії в Німеччині можуть претендувати на отримання свідоцтва про допуск до лікарської практики — апробації. Раніше вони могли лише клопотати про надання дозволу на роботу за професією. “Апробація — це, по суті, повноцінна ліцензія для лікарів. Вона діє по всій країні, не має обмежень у часі. Раніше дозвіл на роботу видавався на певний термін і дозволяв працювати тільки в одній федеральній землі”, — пояснює Парса-Парсе. За його словами, нині половина українських лікарів у Німеччині вже отримали апробацію. “Ми зустрічаємо колег з усіх країн світу з розкритими обіймами”, — каже голова профспілки німецьких лікарів Marburger Bund Рудольф Генкe. Адже представники лікарської спільноти сподіваються, що за допомогою медиків з-за кордону вдасться ліквідувати дефіцит власних кадрів. Німецькі лікарі скаржаться, зокрема, на велике навантаження на роботі та низьку зарплатню. “Гадаю, в Європі немає жодної іншої країни, де б на одного лікаря припадала така велика кількість пацієнтів”, — каже Рудольф Генке. За його словами, лікарі скаржаться, що щільний графік роботи і перевантаження шкодять їх здоров’ю.

Які професії найбільш необхідні на німецькому ринку? У якій сфері іноземцю буде найпростіше влаштуватися в Німеччині? Ці питання ставлять собі як студенти, так і фахівці, які планують у майбутньому працювати в Німеччині. Тільки клініки сьогодні можуть прийняти на роботу більше 5000 медичних працівників. При цьому ситуація з року в рік не поліпшується. За прогнозами, в наступні роки на пенсію піде більше лікарів, ніж зможуть підготувати всі німецькі медичні ВНЗ. Власники приватних практик постійно скаржаться, що їм нікому передати свої справи. Особливо гостра ситуація в Східній Німеччині, звідки лікарі виїжджають на південь за вищими заробітками. Німці просто мусять брати медичних фахівців з-за кордону.

Раніше вже згадувалося про новий закон, який встановлює порядок отримання дозволу на підтвердження своєї професії для іноземних лікарів. Згідно з ним іноземці, які мають дипломи лікарів, психологів, психотерапевтів, аптекарів, стоматологів, а також ветеринарів, можуть зробити запит щодо визнання їх диплома в Німеччині. Якщо їх освіта відповідає аналогічній німецькій, то вони отримують допуск до практики і можуть протягом двох років працювати за своєю професією з перспективою отримання повноцінного дозволу на роботу. Проблема в тому, що цей закон федеральний, а лікарська практика в Німеччині регулюється місцевими земельними законами. Вони поки що не змінилися, тому все ще йде по-старому. Якщо диплом лікаря отриманий за межами Євросоюзу, то його власнику належить пройти 12-місячну медичну практику в Німеччині відповідно до своєї кваліфікації. Наприклад, дитячий лікар повинен рік відпрацювати при клініці або при приватному лікарському кабінеті, але не лікарем, а лише практикантом. Потім іноземні лікарі отримують можливість скласти державний іспит і отримати підтвердження своєї професії. Знайти місце для практики іноземцю не так уже й просто. До того ж практика не передбачає великої зарплати, тобто працювати доводиться за кілька сотень євро на місяць. Не в кожного є така можливість — цілий рік жити в Німеччині, проходити практику і жити за свій рахунок.

Є ще кілька окремих вимог до особи, що подає заяву на визнання професії лікаря. Вона повинна знати німецьку на достатньому рівні (мінімум B2), щоб працювати за своєю спеціальністю. Крім того, не допускаються до професії ті, хто порушив лікарську етику чи закон або вчинив інші дії, не прийнятні для лікарів у Німеччині. Ну й, нарешті, лікар повинен сам бути здоровим і бути спроможним вести свою професійну діяльність. Нині земельні закони планують змінювати в бік спрощення процесу визнання медичних дипломів, отриманих у країнах, які не є членами Євросоюзу.

Не останню роль у виниклому дефіциті лікарів у Німеччині відіграє тутешня система отримання медичної освіти. По-перше, вона жорстко централізована: всі німецькі ВНЗ отримують рознарядку на кількість місць для вивчення медицини через центральне управління в Дортмунді. По-друге, процедури затвердження навчального плану для майбутніх лікарів є прерогативою місцевої земельної влади. З одного боку, федеральний закон дозволяє зараховувати студентів, що не мають абітури. З іншого боку, кожна земля сама вирішує, яких учнів треба приймати до медичних ВНЗ, і абітуру вимагають завжди. Порядок навчання визначається федеральним законом, де дуже жорстоко прописано, як саме і в які терміни потрібно навчати майбутніх докторів. Проте вже нині у Берліні, Кельні, Гайдельберзі, Ганновері й деяких інших містах випробовується модель навчання, схожа на гарвардську. Загалом саме тому дуже непросто говорити про процес навчання на медика у Німеччині. Своя специфіка є в кожній землі і навіть у кожному університеті.

Ймовірно, найправильніший варіант для вступу в німецький медичний ВНЗ — провчитися рік у медичному ВНЗ на батьківщині і вступити до Studienkolleg при будь-якому університеті в Німеччині за напрямом M-Kurs. Золоті та срібні медалісти можуть відразу намагатися потрапити в колегіум. Ті, хто закінчив медичні училища, прирівнюються до тих, хто закінчив звичайну школу, і ніяких особливих привілеїв при вступі не мають. Середній бал для вступу на медичні спеціальності досить високий. Наприклад, щоб вчитися на психолога, потрібно бути золотим медалістом. З середнім балом атестата та заліковки менше ніж 2,0 (за радянською системою це до 4,0) не варто навіть намагатися стати німецьким медиком. Подавати заяви слід або безпосередньо до ВНЗ, або через сайти http://uni-assist.de або http://daad.de. На останньому також можна знайти базу даних про 16 000 німецьких ВНЗ з адресами, телефонами, датами прийому документів та іншою корисною інформацією.

Навчання в медичних німецьких ВНЗ триває мінімум 6 років і 3 місяці, включаючи час підготовки до випускних іспитів. Останній рік навчання — це проходження практики. Крім того, потрібно ще 3 місяці відпрацювати, доглядаючи за хворими. Ще 2 або 4 місяці, залежно від напрямку, повинна тривати практика за своєю спеціалізацією. У перші два роки медики проходять так звану доклінічну частину навчання. За її підсумками здають першу частину іспитів. Вона включає фізику, хімію і біохімію, біологію, фізіологію, анатомію, медичну психологію і медичну соціологію. Потім починається клінічна частина, підсумком якої стає рік практики при лікарні. Завершується навчання державним іспитом, що складається з трьох частин; студент стає лікарем і може починати працювати за своєю спеціальністю. Після цього всім стало зрозуміло, чому професія лікаря у Німеччині є найбільш шанованою і найпрестижнішою. Випускник медичного ВНЗ починає отримувати в середньому €49 000 вже в перший рік роботи. Це найвищий показник на німецькому ринку праці.

Що змінилося в німецькій медицині останнім часом? На перший погляд, не так уже й багато, принаймні радикальних реформ за ці роки так і не провели, хоча говорили про них досить багато. Головне нововведення — створення “загального казана”, в який надходять усі внески застрахованих у державній медицині, з метою ретельнішого контролю за засобами. Але набагато важливіше інше: за минулі роки стало остаточно ясно, що суспільство старіє стрімкіше, ніж це припускали демографи, і питома вага хворих і неплатоспроможних (або малоплатоспроможних) пацієнтів уже в недалекому майбутньому поставить під питання взагалі всю кредитоспроможність німецької охорони здоров’я, заснованої на принципах солідарності (коли здорові й молоді платять за літніх і хворих, щоб потім за них також платили ті, хто молодший і здоровіший). На тлі всіх цих відкриттів знову зросла роль звичайного лікаря, на якому, власне кажучи, і тримається здоров’я нації. І саме цей банальний дефіцит докторів, причому не якихось світил, а звичайних інтернів, зробив те, що було не під силу ні політикам, ні інтеграційним курсам — виховав у пацієнтах терпимість до лікарів, які не обов’язково говорять гохдойчем, причому, по можливості, його берлінським діалектом. Та й шефи клінік, котрі ще недавно навіть не відкривали папок з резюме, на яких місце народження кандидата було східніше від Одера, буквально за кілька років стали суттєво неперебірливішими в географії — судячи з усього, нічні чергування, про які деяким із них знову, через кілька десятків років після інтернатури, довелося згадати, виявилися набагато вагомішим аргументом. Одно слово, для лікарів із пострадянського простору в німецькому суспільстві в цілому і в німецькій медицині зокрема склалася (щоправда, невідомо, чи надовго) відносно сприятлива ситуація.

Що стало причиною цього? Для початку — єдина Європа. У тому сенсі, що європейський суд у 2005 році все-таки закликав до відповідальності організаторів німецької охорони здоров’я, “пробивши” максимальний 12-годинний робочий день для лікарів у клініках. Не вдаючись у нюанси цього справді епохального судового рішення, варто лише зазначити, що воно в підсумку призвело не тільки до погіршення якості післядипломної освіти (заміна 24-годинних чергувань у два рази коротшими природно призвела до збільшення їх абсолютного числа, що особливо вдарило, наприклад, по молодих хірургах, шанси яких на присутність в операційній протягом звичайного робочого дня зменшилися рівно вдвічі), а й на порядок збільшило кількість вільних лікарських ставок у німецьких лікарнях. Порівняно з 2005 роком вона зросла майже в чотири рази і становить, за найскромнішими підрахунками, мінімум 6000. Хоча незалежні експерти стверджують, що ця кількість занижена як мінімум удвічі — багато лікарень виставляють на біржі праці лише одну вакансію при кількох незайнятих. Сподівання на те, що єдина Європа, а саме її східні околиці, врятують стан справ у німецькій медицині, також особливо не справдилися. Незважаючи на існування вже більше року дозволу працювати в Німеччині для всіх громадян Євросоюзу, очікуваної масової втечі лікарів з польських, чеських і румунських лікарень якось не сталося — ті, що приїхали сюди на заробітки, дуже швидко переконалися в тому, що вдома було загалом не так уже й погано, та й по-німецьки розмовляти ніхто не змушує. Проблеми мови, професійної адаптації та насправді не такі вже й нечувані для тих же чехів і поляків зарплати в німецьких лікарнях відбили у багатьох бажання надовго затримуватися в не такій вже й гостинній бундесреспубліці. Причини дефіциту лікарів у Німеччині можна обговорювати, звичайно, ще дуже довго — це і відплив німецьких лікарів за кордон, і все більша “фемінізація” медицини (а, як відомо, жінки рідше, ніж чоловіки, працюють на повну ставку), і поступове старіння не лише суспільства, а й лікарів (на сьогодні кожен четвертий медик у Німеччині має вік понад 60 років). Але річ не в цьому — для лікарів з пострадянського простору набагато важливіший той факт, що саме описаний, дуже несприятливий для німецької охорони здоров’я розвиток подій змусив роботодавців з цієї галузі з більшою повагою глянути на кандидатів з України та інших країн СНД. Якість отриманої освіти (яка всупереч горезвісним “рехвормам” зберігає деякі позитивні риси радянської системи і ще не настільки погана порівняно з країнами третього світу), досить висока мотивація і вміння обходитися в діагностиці та лікуванні без дорогої апаратури та надсучасних лабораторій є саме тими плюсами, які останнім часом часто змушують шефів невеликих німецьких лікарень все частіше і частіше закривати очі (точніше кажучи, вуха) на деякі лексичні та граматичні вади кандидатів, що, звісно, проявляються на першій співбесіді.

Останніми роками в Україні, мов гриби після дощу, почали рости найрізноманітніші посередницькі фірми, котрі займаються постачанням медичних фахівців і заробляють на цьому досить непогані гроші. За неофіційними даними, сума, яку виплачує клініка посереднику за кваліфікованого доктора, коливається в діапазоні від двох до десяти тисяч євро. Йдеться про можливість працевлаштуватися лікарем у Німеччині — і якщо ще кілька років тому до таких пропозицій ставилися скептично, то, знаючи нинішню ситуацію на ринку, цілком можна повірити в правдоподібність таких тверджень.

Основне питання, яке цікавить багатьох, — наскільки реальна інтеграція українського лікаря в Німеччині, як це виглядає офіційно і який шлях необхідно пройти, щоб не тільки отримати доступ до німецької клініки в ролі лікаря, а й отримувати за це відповідну винагороду. Як уже було сказано, Німеччина — республіка федеральна, закони тут, у тому числі щодо іноземних лікарів, можуть значно відрізнятися в різних землях, тому особистий баварський досвід не обов’язково може збігтися з досвідом у колеги, наприклад, з Берліна чи західних областей Німеччини. Але в цілому все виглядає приблизно однаково, оскільки система медичної та подальшої лікарської освіти (так само, як і оплата праці) є, на щастя, єдиною для всіх державних медичних установ. Разом з тим необхідно зазначити, що в лікарів зі східних земель доходи від професійної діяльності виявляються приблизно на 10–15% нижчими.

Що стосується інтеграції офіційної, тобто суто документального визнання наших дипломів та отримання подальшого дозволу на роботу, то все тут дуже просто: як правило, тривалість навчання визнається в середньому на два роки меншою, ніж було вдома. Пов’язано це тільки з тим, що шкільна освіта в Німеччині, як і в більшості інших країн Європи, триває на два роки довше. Саме тому особам, які приїхали або відразу після закінчення університету, або ж з одним роком інтернатури, довелося йти доучуватися на п’ятий-шостий курс університету. До речі, медична освіта в Німеччині в цілому не дуже відрізняється від української — ті ж шість років, ті ж три рівні держіспитів (Staatsexamen), а останній, так званий “практичний” рік, це в основному клінічна практика. Тільки, на відміну від вітчизняних, німецькі студенти-медики самостійно обирають кілька провідних спеціальностей, за якими вони практикуються цілий рік. Державні іспити другого рівня складають (і в цьому відмінність) після закінчення п’ятого курсу, а третього — біля ліжка хворого відразу після завершення практичного року.

Тільки після успішного складання останнього державного екзамену студент-медик стає лікарем і отримує так званий Vollapprobation — повноцінний дозвіл на роботу. Цим і відрізняється німецький лікар від іноземного — адже для отримання Vollapprobation, крім закінченої медичної освіти, необхідна також наявність німецького громадянства. Віднедавна для лікарів-іноземців був введений так званий Gleichwertigkeitspruefung — іспит з підтвердження іноземної медичної освіти, який, по суті, є третім держекзаменом. Тільки після складання такого іспиту та за наявності німецького громадянства іноземець отримує повноцінний дозвіл на роботу лікарем з можливістю самостійно займатися лікарською діяльністю (у тому числі і в приватній практиці) та обіймати керівні посади в клініці. Без цього він має право тільки на “несамостійну” діяльність — чергування за наявності відповідального чергового (в клініці або вдома), операції або інструментальні дослідження за умови наявності досвідченого асистента і т. д. У деяких федеральних землях існує також обмеження на роботу в певних великих містах — таким чином німці захищають себе від конкуренції з боку іноземних фахівців, кількість яких з кожним роком неухильно зростає.

Не можна сказати, що зазначені обмеження сильно позначаються на роботі. Адже багато німецьких лікарів теж не мають права самостійно оперувати або мати приватну практику — для цього необхідно мати статус лікаря-спеціаліста (Facharzt). Стати ним можна, наприклад, у хірургії, пропрацювавши певну кількість років у відповідному відділенні і виконавши так званий операційний каталог, до якого входять основні хірургічні втручання і маніпуляції. Крім того, необхідно ще скласти і досить складний іспит з великою кількістю різних ситуаційних завдань. Для допуску до цього іспиту треба виконати ще травматологічний каталог і відпрацювати як мінімум півроку в травматології. Така ж специфіка існує і в інших німецькомовних країнах (Швейцарії, Австрії), тому вона отримала назву “німецької” моделі хірургічної освіти. Необхідно зазначити, що загальний хірург необов’язково повинен вміти протезувати тазостегновий суглоб і трепанувати череп, але вміння вправити вивих або репозиціонувати і прооперувати простий перелом (наприклад, променевої кістки або щиколотки) є правилом доброго тону серед загальних хірургів у Німеччині. Останнім часом у країні все більший наголос робиться на подальшій спеціалізації й укрупненні клінік, так що, скоріш за все, хірург, який одночасно оперує перелом стегна і вміє робити резекцію шлунка, стане тут надбанням історії.

На жаль, не завжди вдається підтвердити науковий ступінь, і це незважаючи на те, що центральна німецька комісія з визнання наукових ступенів уже давно рекомендувала всім місцевим міністерствам у справах освіти та культури прирівнювати наші кандидатські до німецьких докторських.

Як уже було зазначено, офіційне визнання лікаря (при наявності постійного дозволу на проживання і дозволу на роботу) відбувається практично без проблем — вже через півроку після приїзду до Німеччини теоретично можна шукати роботу. І ось тільки тоді починається справжня, а не “паперова” інтеграція — з відвідуванням мовних курсів, проходженням безкоштовної практики і пошуком реального місця роботи. Усе це триває близько півтора року, що відповідає за часом середньому “інтеграційному” терміну, після чого можна претендувати на пост Assistenzarzt (так тут називають лікарів, ще не мають титулу Facharzt, про який уже було згадано).

Говорячи про можливість роботи лікарем у Німеччині, відразу ж треба зазначити — офіційних шляхів для цього поки що не існує. За німецьким законодавством лікарем тут може бути тільки власник так званої апробації (по-німецьки — Approbbation), обов’язковим передумовами для отримання якої є наявність німецького громадянства, закінчена медична освіта і ще кілька довідок (про відсутність судимостей та адекватний психічний стан). Винятки роблять лише громадянам Євросоюзу. Так було донедавна і на папері залишається і сьогодні. Але... Як відомо, Німеччина є республікою федеративною, тому й таке питання, як видача дозволу на роботу лікарем, вирішується також на земельному рівні. І тут вже з’являються “підпільні ходи” — залежно від браку лікарів уряди багатьох німецьких земель (насамперед це стосується сходу країни) йдуть у цьому питанні назустріч багатостраждальним лікарням і видають лікарям з СНД тимчасові дозволи на роботу, з якими вони можуть негайно починати свою трудову діяльність на території Німеччини. Щоправда, ці дозволи найчастіше обмежуються лише клінікою, яка запрошує фахівця на роботу, а термін їх дії — максимум два роки, але, як підказує досвід, навіть і цього часу цілком достатньо для того, щоб нормально адаптуватися до німецької медицини та зарекомендувати себе в очах колег і таким чином продовжити контракт і дозвіл на роботу ще на кілька років. До речі, для подачі заяви на громадянство достатньо шести років безперервної трудової діяльності на території Німеччини. Але все це, так би мовити, технічні питання, головне — зрозуміти, що для тих, хто справді хоче працювати у ФРН лікарем, на сьогодні бар’єрів практично не залишилося, крім лінгвістичного.

Звісно, що мова — це першооснова, без неї не варто навіть витрачати час і гроші на спроби працевлаштування. Згаданий сертифікат знання німецької В2 (на який можна скласти іспит і в Україні) є головною і єдиною передумовою для виклику на співбесіду, точніше кажучи, гарантією успіху. Без цього сертифіката з аплікантом не розмовлятимуть ні представники фірм-посередників, ні самі роботодавці. Тому головним і єдино важливим щодо перспектив працевлаштування висновком з усього сказаного є обов’язкове знання мови, до того ж по можливості й на базовому медичному рівні. До речі, деякі клініки інколи пропонують закордонним лікарям можливість пройти символічну (як правило, у розмірі 500 євро на місяць) оплачувану практику, що триває від трьох до шести місяців. За цей час претендент на робоче місце встигає не тільки більш-менш адаптуватися до реалій німецької медицини, а й підтягти мовний рівень, а також зрозуміти, чи варта шкурка вичинки взагалі. І тут правильних порад дати не може ніхто, адже кожен із нас по-різному реагує на стреси, пов’язані з переїздом і адаптацією до нового мовного і професійного оточення. Ось чому, перш ніж взагалі ставити перед собою мету працевлаштуватися за кордоном і починати її всіма силами досягати, варто відверто запитати себе і всіх членів сім’ї: а навіщо це мені взагалі-то потрібно?

Підготував Юрій Матвієнко

Використані ресурси

  1. http://www.aguidegermany.com
  2. http://www.medikjob.de/
  3. http://www.medicusamicus.com/
  4. http://medklub.narod.ru/