МЕДЕКОНОМІКА

Гірка пілюля:
чому нас убивають рахунки за медичні послуги

Скорочений виклад

The Time
By Steven Brill (2013, лютий)

Рутинне лікування, незабутні рахунки

Коли Сін Рехі, 42-річний чоловік із Ланкастера (Огайо, США), дізнався від лікарів сумну звістку про те, що в нього неходжкінська лімфома, його дружина Стефані не мала жодного сумніву в тому, що чоловіка треба доставити на обстеження і визначення тактики лікування в Раковий центр MD Andersоn, що в Х’юстоні. У цьому Центрі 10 років тому лікували батька Стефані, і сім’я Стефані донині вдячна лікарям і медсестрам цього відомого медичного закладу за те, що вони продовжили життя батька мінімум на 8 років.

Стефані з чоловіком недавно розпочали власний невеликий технологічний бізнес, тому не мали змоги придбати дорогий поліс медичного страхування, який би покривав різні види лікування. За 469 доларів на місяць (20% їхнього сукупного місячного доходу) вони змогли придбати страховий поліс, який покривав лише 2000 доларів на день будь-яких госпітальних витрат. Коли Стефані зателефонувала в Раковий центр MD Andersоn, щоб домовитись про консультацію для чоловіка, реєстраторка холодно повідомила: “Ми не приймаємо такі дисконтні страхові поліси”.

Після цього Стефані з’єднали з фінансовим відділом Центру і клерк визначив попередню оцінку вартості візиту в цей Центр для чоловіка (лише перебування протягом 6 днів, щоб виконати всі необхідні дослідження і визначити план лікування): 48 900 доларів, оплата авансом. Стефані звернулася до своєї матері, щоб та виписала необхідний чек. Після цього вони з чоловіком полетіли до Х’юстона, а двох дітей-тінейджерів залишили на свою матір.

Через тиждень Стефані просила матір виписати ще один чек (35 000 доларів), щоб Сін міг розпочати лікування, яке, на думку лікарів, було ургентним. З моменту прибуття в Х’юстон стан чоловіка почав швидко погіршуватись. У нього з’явилася виражена пітливість і його трясло від ознобу і болю. У Сіна був великий утвір у ділянці середостіння, і цей утвір збільшувався.

І все ж таки пацієнта протримали 90 хвилин у приймальні, оскільки бухгалтерія Центру не могла підтвердити надходження додаткових коштів на рахунок (уже за лікування). Вихід було знайдено. Дружина зі своєї кредитної картки перерахувала авансом на рахунок Центру 7500 доларів, і лише після того було отримано дозвіл, щоб чоловіка оглянув лікар. Адміністрація Центру спокійно повідомила Стефані, що нема нічого незвичного в тому, що пацієнта змусили чекати. Цитуємо слова менеджера медичного центру: “Пропозиція зробити авансову оплату майбутніх медичних послуг, на жаль, є стандартною ситуацією, з якою пацієнти стикаються в усіх шпиталях США”.

Отже, загальна вартість (усі гроші сплачено авансом) обстеження, визначення плану лікування і початкових доз хіміотерапії становила 83 900 доларів.

Чому?

Рахунок від шпиталю з усіма акронімами і числовими кодами було видруковано дрібним шрифтом восьми сторінках. На першій сторінці у вічі впало: “1 таблетка ацетамінофену 325 мг — 1,5 долара”. Півтора долара за 1 таблетку генеричного ацетамінофену? На Амазон.ком будь-який пацієнт може придбати 100 таблеток цього препарату за 1,49 долара, не маючи жодного статусу великого медичного центру.

Продовжуємо аналізувати рахунок. Стандартна рентгенографія органів грудної клітки — 283 долари. Державна страхова програма для літніх людей Medicare платить Медичному центру MD Andersоn за це обстеження лише 20,44 долара. Отже, його собівартість становить приблизно 20 доларів. Відповідно до законодавства США, державні страхові програми платять шпиталям за надані послуги в межах реальної собівартості цих послуг для клініки (включно із зарплатами, вартістю обладнання, витратних матеріалів тощо).

Кожен забір крові медсестрою (рутинна пункція периферичної вени) Центр оцінив у 36 доларів, а кожен із кільканадцяти аналізів, виконаних на отриманому зразку крові, — від 23 до 78 доларів. Загалом усі аналізи, виконані цьому пацієнту, Центром оцінив у 15 000 доларів. Якщо б Рехі був достатньо літнім чоловіком, щоб його покривала страховка Medicare, то за всі ці аналізи Центр отримав би від держави лише кілька сотень доларів.

На другій сторінці рахунка у вічі впав ще один рядок: “1 ін’єкція ритуксимабу 660 мг — 13 702 долари”. Середня ціна, за якою шпиталі закуповують у фармкомпанії цей сучасний протипухлинний препарат, — 4000 доларів за одну дозу. Але великий медичний центр завжди отримує скидку за гурт, отже, реально за одну дозу такого препарату Центр заплатив приблизно 3000 доларів. Тому офіційно неприбуткова установа Раковий центр MD Andersоn отримав авансом від пацієнта за введення життєво важливого препарату суму, в якій закладено прибуток 400%.

Стефані попросила офіційних осіб Медичного центру прокоментувати цей рахунок, на що отримала письмову відповідь: “Фінансові питання, пов’язані з наданням медичних послуг, є комплексними і складними для розуміння пацієнтів, провайдерів послуг, третіх сторін, які оплачують ці послуги, а також для будь-яких державних органів… Практика виставлення рахунків і отримання коштів в Раковому центрі MD Andersоn не відрізняється від практики інших великих шпиталів і академічних медичних центрів”.

Президент Ракового центру MD Andersоn отримує компенсацію за свою роботу на рівні з власником дуже великого і прибуткового бізнесу — 1 845 000 доларів на рік (звіт за 2012 рік). І це не враховуючи суттєвих грошових компенсацій, які він отримує безпосередньо від кількох фармкомпаній, з якими Центр має багаторічну плідну співпрацю. Зарплата президента Ракового центру MD Andersоn у три рази вища, ніж зарплата президента усієї системи Університету Техасу, хоча Раковий центр MD Andersоn є лише її складовою частиною. Така структура оплати праці характерна для американської медичної економіки і поширена всюди в США. Президент шпиталю чи системи шпиталів, які є підрозділами університету, отримує набагато вищу матеріальну компенсацію за свою працю, ніж людина, яка очолює весь університет.

Ідея написати цю статтю спала мені на думку, коли я минулого року відвідав Університет Райса. Виїжджаючи зі студентського містечка, яке міститься за межами центрального бізнесового району міста Х’юстон, я звернув увагу на кілька скляних хмарочосів, які стояли за містом приблизно за милю й освічували вечірнє небо. Картинка дуже нагадувала Дубай. Я споглядав Техаський медичний центр, який займає площу близько 600 гектарів. Це комплекс із 280 будинків, а Раковий центр MD Andersоn є найвідомішою торговою маркою цього медичного комплексу. Очевидно, медицина в США стала величезним бізнесом. П’ять із десяти основних роботодавців у Х’юстоні — шпиталі. Раковий центр MD Andersоn наймає 19 000 працівників.

Як таке могло статися? Звідки надходять усі ці гроші й куди вони потім потрапляють? Я витратив сім місяців, намагаючись знайти відповіді на ці запитання. Для цього проаналізував велику кількість різноманітних рахунків від різних американських шпиталів та інших гравців у системі охорони здоров’я.

Коли намагаєшся знайти логіку в тих рахунках, які отримали Сін Рехі та інші пацієнти, то не бачиш нічого раціонального. Немає жодного глузду в тих неймовірних сумах, які змушені платити пацієнти на ринку медичних послуг, на який вони потрапляють, не маючи жодного вибору. Єдиною константою є шок, коли пацієнтам пропонують оплатити виписані рахунки.

Однак люди, які працюють у системі охорони здоров’я, а також ті, від кого залежить прийняття рішень, що стосуються галузі охорони здоров’я, мають дуже потужну ізоляцію від шоку. Коли порушується якесь питання щодо вартості медичних послуг, воно автоматично змінюється на інше: хто повинен оплачувати ці абсурдні рахунки? При цьому основне питання: а чому ці рахунки настільки високі? — відходить на задній план.

Підготував Володимир Павлюк