У ФОКУСІ УВАГИ ОНКОЛОГІВ
Взаємозв’язок
мутацій KRAS p.G13D
і результатів лікування цетуксимабом
пацієнтів з нечутливим до хіміотерапії
метастатичним колоректальним раком
Скорочений виклад
Wendy De Roock, Derek J. Jonker, Federica Di Nicolantonio et al.
JAMA, October 27, 2010—Vol 304, No. 16
Результати недавніх ретроспективних кореляційних аналізів даних з досліджень метастатичного колоректального раку вказують на те, що в пацієнтів з мутованим геном KRAS пухлин (NCBI Entrez Ген 3845) не спостерігають користі від застосування моноклональних антитіл проти рецептора епідермального фактору росту (РЕФР) цетуксимабу і панітумумабу1. Ці ретроспективні аналізи було виконано незалежно один від одного, у кожному з них аналіз даних пацієнтів з диким типом гена KRAS на противагу мутованому виконували після об’єднання мутацій у кодонах 12 і 13 в одну групу без подальшого підгрупового аналізу. Організації охорони здоров’я в США і Європі не рекомендували застосування цетуксимабу чи панітумумабу в пацієнтів з мутаціями в кодонах 12 і 13 гена KRAS пухлин2-4. Однак є докази того, що не всі мутації гена KRAS однакові за своїми біологічними характеристиками. По-перше, тип мутацій гена KRAS є специфічним для певних пухлин. Тоді як колоректальні пухлини мають мутації в кодонах 12 і 13 (в 79% і 17,6% випадків відповідно), мутації гена KRAS у пухлинах підшлункової залози (75–95%) практично завжди трапляються в кодоні 12, натомість у пацієнтів з недрібноклітиниим раком легень понад 90% мутацій гена KRAS виявляють у кодоні 125. По-друге, суб’єктивні повідомлення вказують на те, що в невеликої частки пацієнтів (<10%) з мутаціями гена KRAS пухлин можна спостерігати відповідь на застосування анти-РЕФР препаратів6-9 і що в майже 15% хворих можна очікувати тривалої стабілізації хвороби10. У пухлинах у цих пацієнтів знаходили підвищену експресію мутацій в кодоні 13 порівняно з популяцією пацієнтів з мутаціями гена KRAS у цілому. Крім того, в лабораторних умовах мутації KRAS у кодоні 13 мали меншу трансформуючу здатність порівняно з мутаціями в кодоні 1211. На основі цих спостережень ми зробили припущення, що мутації KRAS у кодоні 13 асоційовані з ліпшими результатами лікування цетуксимабом порівняно з іншими мутаціями гена KRAS. Оскільки заміна гліцину (G) на аспартат (D) є найчастішою мутацією гена в кодоні 13 у пацієнтів з колоректальним раком5, ми дослідили зв’язок між цією мутацією p.G13D і результатами лікування цетуксимабом у сукупній групі 579 пацієнтів з нечутливим до хіміотерапії метастатичним колоректальним раком, які отримували цетуксимаб з хіміотерапією або без неї.
МЕТОДИ
Опис комплектів даних
Усі включені пацієнти мали нечутливий до хіміотерапії метастатичний колоректальний рак. Комплект даних групи клінічних досліджень Національного інституту раку Канади / Австрало-азійської групи досліджень пухлин травного каналу (National Cancer Institute of Canada Clinical Trials Group / Australasian Gastrointestinal Trials Group — NCIC CTG/AGITG) походить з матеріалу рандомізованого дослідження 3 фази CO.17, в якому порівнювали застосування цетуксимабу в комбінації з оптимальним симптоматичним лікуванням на противагу лише оптимальному симптоматичному лікуванню12. Аналіз мутацій гена KRAS виконували за методикою прямого визначення послідовності, яку описано в інших публікаціях13. Усі центри, що брали участь у дослідженні NCIC CTGCO.17, отримали дозволи від місцевих комітетів з етики медичних досліджень на участь у дослідженні, включно з забором матеріалу для кореляційного аналізу біомаркерів, і всі пацієнти в дослідженні NCIC CTG/AGITG давали письмову інформовану згоду на участь у клінічному дослідженні. Комплект даних Leuven був сформований з даних пацієнтів з 4 клінічних досліджень (EVEREST, BOND, SALVAGE і BABEL)14-16. Мутаційний аналіз KRAS виконували за методикою алельної дискримінації, яку описано в інших публікаціях10. Італійський комплект даних був сформований з даних пацієнтів, які отримали лікування в лікарнях Ospedale Niguarda Ca’Granda в Мілані (Італія) і Ospedale San Giovanni в Беллізоні (кантон Тічіно, Швейцарія). Пацієнти брали участь у 3 клінічних дослідженнях (BOND, MABEL і EMR202600)15,17,18 або були кандидатами для отримання подальших ліній лікування поза межами дослідження (після розвитку нечутливості до стандартних ліній хіміотерапії). Аналіз мутацій гена KRAS виконували за методикою прямого визначення послідовності, яку описано раніше6-8. Усі пацієнти в комплекті даних Leuven та італійському комплекті давали інформовану згоду на участь у клінічному дослідженні й на виконання молекулярного аналізу. В італійському комплекті даних була значно більша частка пацієнтів з диким типом гена KRAS порівняно з іншими комплектами даних (P<0,001) в зв’язку з більш раннім запровадженням тестування гена KRAS в Італії, що привело до виключення пацієнтів з мутованим геном KRAS пухлин з груп лікування цетуксимабом. Детальний розподіл пацієнтів за кількістю учасників з певним типом гена KRAS і характеристики пацієнтів для кожного комплекту даних наведено в електронній таблиці (доступна в інтернеті за адресою http://www.jama.com).
Кінцеві показники
Основним кінцевим показником ефективності було загальне виживання, яким вважали час від рандомізації у комплекті даних NCICCTG/AGITG, від початку лікування цетуксимабом в комплекті даних Leuven, і від початку лікування цетуксимабом чи дати рандомізації в італійському комплекті даних до смерті від будь-якої причини або до останньої відомої дати життя. Вторинними кінцевими показниками були частота відповіді і виживання без прогресування хвороби. Відповідь пухлини оцінювали з допомогою рентгенологічних методів візуалізації кожні 8 тижнів у комплекті даних NCIC CTG/AGITG і кожні 6 тижнів до 24, 30 чи 36 тижня, надалі — кожні 12 тижнів у комплекті даних Leuven і пацієнтів-учасників клінічних досліджень в італійському комплекті даних. Для класифікації відповіді пухлин в усіх комплектах даних застосовували критерії оцінки відповіді солідних пухлин. Виживанням без прогресування хвороби вважали час від рандомізації чи початку лікування цетуксимабом до прогресування хвороби або смерті від будь-якої причини. Якщо прогресування хвороби чи смерть не було зареєстровано на момент закінчення обліку даних, виживанням без прогресування хвороби вважали час до дати останньої оцінки стану хвороби (комплект даних NCICCTG/AGITG) чи дати виконання останнього рентгенологічного обстеження (комплект даних Leuven та італійський комплект). Різниці статистичного аналізу частоти відповіді за статусом KRAS (мутантний p.G13D, інші мутації KRAS чи дикий тип KRAS) оцінювали попарно з застосуванням точного тесту Фішера. Медіани загального виживання і виживання без прогресування хвороби обчислювали за методом Каплана-Мейєра і порівнювали між групами з застосування тесту логарифмічного ряду. Коефіцієнти ризику (КР) між групами обчислювали з допомогою моделей регресії Кокса з урахуванням таких потенційних прогностичних факторів: вік (<65 на противагу ≥65 років), стать (чоловіча на противагу жіночій), показник тяжкості загального стану (за шкалою Східної кооперативної онкологічної групи [ECOG] 0-1 на противагу 2), факт отримання всіх трьох хіміопрепаратів (фторпіримідини [фторурацил чи капецитабін], іринотекан і оксаліплатин) в анамнезі (так на противагу ні), локалізація первинної пухлини (лише пряма кишка на противагу ободовій кишці), комплект даних (комплект NCICCTG/AGITG на противагу комплекту Leuven на противагу італійському комплекту) і взаємодія між статусом KRAS і групою лікування. У предикативному аналізі (залежність між мутаційним статусом і результатом лікування цетуксимабом) також виконували додатковий аналіз на матеріалі лише комплекту даних CO.17. Цей аналіз був скоріше аналізом чутливості (внаслідок відсутності потенційного упередження, пов’язаного з порівнянням даних різних досліджень), ніж первинним аналізом, з огляду на невелику кількість пацієнтів (n = 195). Усі показники P були двосторонніми, і межею статистичної достовірності вважали рівень коефіцієнта P<0,05. Не здійснювали коригування для багаторазових порівнянь. Аналізи виконували з допомогою програмного забезпечення SAS версії 9 (SAS Institute Inc, Кері, Північна Кароліна, США).
Оцінка чутливості до Цетуксимабу в ізогенних клітинних лініях
Детальну інформацію про створення ізогенних клітинних ліній з мутантним геном KRAS, застосування цетуксимабу in vitro і in vivo, аналізи проліферації та біохімічне профілювання сигнальних систем наведено в електронному додатку.
РЕЗУЛЬТАТИ
Популяція дослідження
Не було виявлено суттєвої різниці в вихідних характеристиках пацієнтів при розподілі за мутаційним статусом гена KRAS у трьох комплектах даних (таблиця 1). Частота мутацій (40% пацієнтів з мутантним KRAS, з яких 14,5% мали мутацію p.G13D) і розподіл у сукупному комплекті даних (електронна таблиця) подібні до аналогічних показників у популяціях рандомізованих досліджень (частота мутацій KRAS у межах від 36% до 43%, з яких 15,7% з мутаціями в кодоні p.G13D)19-22. Частота об’єктивної відповіді в недібраних пацієнтів становила 10,2% в групі монотерапії і 22,2% в групі застосування цетуксимабу з хіміотерапією. Медіани загального виживання і виживання без прогресування хвороби становили, відповідно, 7,2 (95% довірчий інтервал [ДІ] 6,2–8,3) місяця і 2,3 (95% ДІ 1,9–2,9) місяця в групі монотерапії і 9,2 (95% ДІ 8,7–10,1) місяця і 4,1 (95% ДІ 3,9–4,8) місяця в групі застосування комбінації цетуксимабу з хіміотерапією, що практично не відрізняється від результатів рандомізованих досліджень12,15.
| Характеристика | Мутація KRAS p.G13D (n = 45) |
Інші мутації KRAS (n = 265) | Дикий тип KRAS (n = 464) | Коефіцієнт Pb |
|---|---|---|---|---|
| Вік, медіана (діапазон), років | 65,0 (39,4–80,0) | 62,0 (34,0–89,0) | 62,0 (26,0–85,9) | |
| <65 | 22 (48,9) | 153 (57,7) | 278 (59,9) | 0,80 |
| ≥65 | 23 (51,1) | 112 (42,3) | 183 (39,4) | |
| Немає даних | 0 | 0 | 3 (0,6) | |
| Стать | ||||
| Жінки | 18 (40,0) | 109 (41,1) | 157 (33,8) | 0,13 |
| Чоловіки | 27 (60,0) | 156 (58,9) | 307 (66,2) | |
| Показник ВЗС ECOG | ||||
| 0 | 10 (22,2) | 54 (20,4) | 114 (24,6) | 0,51 |
| 1 | 25 (55,6) | 162 (61,1) | 255 (55,0) | |
| 2 | 7 (15,6) | 30 (11,3) | 48 (10,3) | |
| Немає данихc | 3 (6,7) | 19 (7,2) | 47 (10,1) | |
| Локалізація первинної пухлини | ||||
| Лише пряма кишка | 10 (22,2) | 55 (20,8) | 111 (23,9) | 0,61 |
| Ободова кишка | 35 (77,8) | 210 (79,2) | 352 (75,9) | |
| Немає даних | 0 | 0 | 1 (0,2) | |
| Попередня схема хіміотерапіїd | ||||
| Фторпіримідини (фторурацил або капецитабін) | 45 (100,0) | 253 (95,5) | 435 (93,8) | 0,40 |
| Іринотекан | 45 (100,0) | 258 (97,4) | 446 (96,1) | 0,51 |
| Оксаліплатин | 37 (82,2) | 233 (87,9) | 411 (88,6) | 0,08 |
| Всі 3 | 37 (82,2) | 231 (87,2) | 402 (86,6) | 0,20 |
| Лікування | ||||
| Монотерапія цетуксимабом | 10 (22,2) | 91 (34,3) | 146 (31,5) | 0,48 |
| Цетуксимаб плюс хіміотерапія | 22 (48,9) | 105 (39,6) | 205 (44,2) | |
| Без цетуксимабу | 13 (28,9) | 69 (26,0) | 113 (24,4) | |
Скорочення. ВЗС ECOG — тяжкість загального стану за шкалою Східної кооперативної онкологічної групи. a Дані наведено в абсолютних числах кількості (%) пацієнтів, якщо не вказані інші одиниці виміру. b Коефіцієнти P наведено для порівняння груп з позитивними і негативними біомаркерами з застосування тесту χ2 для категорійних змінних і тесту t для постійних змінних. c Виключено в багатофакторному аналізі. d Пацієнти могли отримувати більше однієї схеми хіміотерапії в анамнезі. | ||||
Взаємозв’язок між мутацією p.G13D і результатами лікування пацієнтів, які отримували оптимальне симптоматичне лікування
У пацієнтів, які отримували лише оптимальне симптоматичне лікування в дослідженні NCIC CTG/AGITG CO.17 (n = 195), медіана загального виживання пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D (n = 13) була суттєво гірша (медіана 3,6 [95% ДІ 2,2–4,8] місяця) порівняно з пацієнтами з іншими мутаціями гена KRAS пухлин (медіана 4,7 [95% ДІ 3,6–6,7] місяця; КР 1,90; 95% ДІ 1,03–3,51; P = 0,04) чи диким типом гена KRAS пухлин (медіана 5,0 [95% ДІ 4,2–5,5] місяця; КР 1,90; 95% ДІ 1,05–3,41; P = 0,03) в однофакторному аналізі (таблиця 2). У багатофакторному аналізі з коригуванням щодо потенційних прогностичних факторів ця різниця виявилась несуттєвою при порівнянні між пацієнтами з мутаціями в кодоні p.G13D та пацієнтами з іншими мутаціями гена KRAS пухлин (скоригований КР 1,39; 95% ДІ 0,73–2,64; P = 0,33), а також між пацієнтами з мутаціями в кодоні p.G13D і диким типом гена KRAS пухлин (скоригований КР 1,82; 95% ДІ 0,99–3,34; P = 0,053). Не спостерігали суттєвої різниці в показнику виживання без прогресування хвороби в трьох групах KRAS (таблиця 2). Не оцінювали частоту відповіді, оскільки жоден з пацієнтів не зреагував на оптимальне симптоматичне лікування.
| Виживання | Мутація KRAS | Дикий тип KRAS (n = 464) | |
|---|---|---|---|
| Мутація KRAS у кодоні p.G13D (n = 45) | Інші мутації KRAS (n = 265) | ||
| Загальне виживання, к-сть | 13 | 69 | 113 |
| Медіана виживання (95% ДІ), міс. | 3,6 (2,2–4,8) | 4,7 (3,6–6,7) | 5,0 (4,2–5,5) |
| Однофакторний КР (95% ДІ) | 1 [Посилання] | 1,90 (1,03–3,51) | 1,90 (1,05–3,41) |
| Коефіцієнт P логарифмічного ряду | 0,04 | 0,03 | |
| Багатофакторний КР (95% ДІ) | 1 [Посилання] | 1,39 (0,73–2,64) | 1,82 (0,99–3,34) |
| Коефіцієнт P за методикою регресії Кокса | 0,33 | 0,053 | |
| Виживання без прогресування, к-сть | 10 | 91 | 146 |
| Медіана виживання (95% ДІ), міс. | 1,7 (1,5–1,7) | 1,8 (1,7–1,9) | 1,9 (1,8–2,0) |
| Однофакторний КР (95% ДІ) | 1 [Посилання] | 1,30 (0,71–2,37) | 1,35 (0,75–2,43) |
| Коефіцієнт P логарифмічного ряду | 0,40 | 0,32 | |
| Багатофакторний КР (95% ДІ) | 1 [Посилання] | 1,36 (0,73–2,57) | 1,31 (0,70–2,43) |
| Коефіцієнт P за методикою регресії Кокса | 0,34 | 0,40 | |
Скорочення. ДІ — довірчий інтервал; КР — коефіцієнт ризику. a Коефіцієнти ризику наведено для порівнянь груп з мутацією KRAS у кодоні p.G13D на противагу іншому статусу. | |||
Взаємозв’язок між мутацією в кодоні p.G13D і результатами лікування цетуксимабом
Серед пацієнтів, які отримували будь-яке лікування на основі цетуксимабу (монотерапія цетуксимабом або цетуксимаб плюс хіміотерапія) (n = 571), загальне виживання і виживання без прогресування хвороби були суттєво вищі в пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D (загальне виживання: n = 32; медіана 7,6 [95% ДІ 5,7–20,5] місяця; виживання без прогресування хвороби: n = 32; медіана 4,0 [95% ДІ 1,9–6,2] місяця) порівняно з пацієнтами з іншими мутаціями гена KRAS пухлин (загальне виживання: медіана 5,7 [95% ДІ 4,9–6,8] місяця; виживання без прогресування хвороби: медіана 1,9 [95% ДІ 1,8–2,8] місяця) в однофакторному аналізі (загальне виживання: КР 0,52; 95% ДІ 0,33–0,80; P = 0,003; виживання без прогресування хвороби: КР 0,54; 95% ДІ 0,36–0,81; P = 0,02) і багатофакторному аналізі з коригуванням щодо потенційних прогностичних факторів і комплектів даних (загальне виживання: КР 0,50; 95% ДІ 0,31–0,81; P = 0,005; виживання без прогресування хвороби: КР 0,51; 95% ДІ 0,32–0,81; P = 0,004) (таблиця 3). Не спостерігали різниці за показниками загального виживання чи виживання без прогресування хвороби між групами пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D і диким типом гена KRAS пухлин в однофакторному аналізі (відповідно, P = 0,98 і P = 0,97) та багатофакторному аналізі (відповідно, P = 0,79 і P = 0,66) (таблиця 3). Частота відповіді статистично не відрізнялась у пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D та іншими мутаціями гена KRAS пухлин (відповідно, 2/32 [6,3%; 95% ДІ 0–14,6%] на противагу 3/188 [1,6%; 95% ДІ 0–3,3%]; P = 0,15), однак у пацієнтів з диким типом гена KRAS пухлин спостерігали суттєво більшу частоту відповіді порівняно з пацієнтами з мутаціями в кодоні p.G13D пухлин (відповідно, 91/345 [26,4%; 95% ДІ 21,7–31,0%] на противагу 2/32 [6,3%; 95% ДІ 0–14,6%]; P = 0,02) (таблиця 4). Підгруповий аналіз результатів лікування відповідно до лікування (монотерапія цетуксимабом чи застосування комбінації цетуксимабу з хіміотерапією) наведено в таблиці 3. У підгрупі застосування комбінації цетуксимабу з хіміотерапією спостерігали статистично суттєвий зв’язок між мутаціями в кодоні p.G13D і ліпшими результатами лікування цетуксимабом, на відміну від пацієнтів з іншими мутаціями гена KRAS пухлин. У пацієнтів з мутаціями гена в кодоні p.G13D (n = 22), порівняно з пацієнтами з іншими мутаціями гена KRAS пухлин, спостерігали суттєво більшу медіану загального виживання (медіана 10,6 [95% ДІ 5,7–24,6] місяця на противагу 7,4 [95% ДІ 5,5–9,0] місяця; скоригований КР 0,46; 95% ДІ 0,24–0,86; P = 0,02), довшу медіану виживання без прогресування хвороби (медіана 4,1 [95% ДІ 2,8–6,9] місяця на противагу 2,8 [95% ДІ 2,5–3,7] місяця; скоригований КР 0,49; 95% ДІ 0,28–0,86; P = 0,01) (таблиця 3) і ліпший показник частоти відповіді (2/22 [9,1%; 95% ДІ 0–21,1%] на противагу 1/99 [1,0%; 95% ДІ 0–3,0%]; P = 0,08). Не спостерігали суттєвої різниці в загальному виживанні чи виживанні без прогресування хвороби в пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D і пацієнтів з диким типом гена KRAS пухлин у кожній з цих двох підгруп (P = 0,41 і P > 0,99 для загального виживання, P = 0,29 і P = 0,31 для виживання без прогресування хвороби відповідно в групах монотерапії цетуксимабом і застосування комбінації цетуксимабу з хіміотерапією) (таблиця 3). Однак у пацієнтів з диким типом гена KRAS пухлин, які отримували комбінацію цетуксимабу з хіміотерапією, спостерігали суттєво вищу частоту відповіді порівняно з пацієнтами з мутаціями в кодоні p.G13D (відповідно, 68/199 [34,2%; 95% ДІ 27,6–40,8%] на противагу 2/22 [9,1%; 95% ДІ 0–21,1%]; P = 0,03). На рисунках 1 і 2 продемонстровано предикативні ефекти залежно від статусу гена KRAS. Серед пацієнтів, які отримували будь-яке лікування з цетуксимабом, у хворих з мутаціями в кодоні p.G13D спостерігали більшу медіану загального виживання (7,6 [95% ДІ 5,7–20,5] місяця) і виживання без прогресування хвороби (4,0 [95% ДІ 1,9–6,2] місяця) порівняно з тими пацієнтами, які отримували лише оптимальне симптоматичне лікування (відповідно, 3,6 [95% ДІ 2,2–4,8] місяця і 1,7 [95% ДІ 1,5–1,7] місяця), і ця різниця була статистично достовірною в однофакторному аналізі (загальне виживання: КР 0,24; 95% ДІ 0,12–0,51; P < 0,001; виживання без прогресування хвороби: КР 0,39; 95% ДІ 0,20–0,78; P = 0,006), однак не мала статистичної достовірності в багатофакторному аналізі (загальне виживання: скоригований КР 0,40; 95% ДІ 0,13–1,28; P = 0,12; виживання без прогресування хвороби: КР 0,53; 95% ДІ 0,16–1,73; P = 0,29). Серед пацієнтів з іншими мутаціями гена KRAS не спостерігали суттєвої різниці за показниками загального виживання між пацієнтами, які отримували лікування з цетуксимабом чи без нього (медіана 5,7 [95% ДІ 4,9–6,8] місяця на противагу 4,7 [95% ДІ 3,6–6,7] місяця; скоригований КР 1,07; 95% ДІ 0,74–1,60; P = 0,71), натомість спостерігали суттєву різницю в виживанні без прогресування хвороби (медіана 1,9 [95% ДІ 1,8–2,8] місяця на противагу 1,8 [95% ДІ 1,7–1,9] місяця) в однофакторному аналізі (КР 0,69; 95% ДІ 0,52–0,92; P = 0,01), однак її не спостерігали в багатофакторному аналізі (скоригований КР 0,93; 95% ДІ 0,71–1,39; P = 0,96). Як і очікували, в пацієнтів з диким типом гена KRAS пухлин, які отримували будь-яке лікування з цетуксимабом, порівняно з пацієнтами, які отримували лише оптимальне симптоматичне лікування, спостерігали суттєво більшу медіану загального виживання (відповідно, 10,1 [95% ДІ 9,4–11,3] місяця на противагу 5,0 [95% ДІ 4,2–5,5] місяця; скоригований КР 0,60; 95% ДІ 0,44–0,81; P < 0,001) і виживання без прогресування хвороби (відповідно, 4,2 [95% ДІ 3,9–5,4] місяця на противагу 1,9 [95% ДІ 1,8–2,0] місяця; скоригований КР 0,42; 95% ДІ 0,32–0,56; P < 0,001). Ми виконали тестування на виявлення залежності між будь-яким лікуванням з цетуксимабом на противагу лікуванню без цетуксимабу і мутаціями в кодоні p.G13D на противагу іншим мутаціям гена KRAS. Скоригований коефіцієнт P для залежності становив P = 0,003 (КР 0,30; 95% ДІ 0,14–0,67) для показника загального виживання і P = 0,05 (КР 0,47; 95% ДІ 0,22–1,00) для показника виживання без прогресування хвороби. Не спостерігали залежності між мутацією в кодоні p.G13D на противагу дикому типу гена KRAS і збільшенням загального виживання від застосування будь-якого лікування з цетуксимабом (будь-яке на противагу жодному) (КР 0,49; 95% ДІ 0,23–1,04; P = 0,06). В однофакторному аналізі в пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D гена спостерігали суттєво більший показник загального виживання порівняно з пацієнтами, які отримували лише оптимальне симптоматичне лікування (будь-яке з цетуксимабом: КР 0,24; 95% ДІ 0,11–0,50; P < 0,001; монотерапія цетуксимабом: КР 0,34; 95% ДІ 0,13–0,87; P = 0,02). Аналогічно виживання без прогресування хвороби було ліпше в пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D, які отримували будь-яке лікування з цетуксимабом (КР 0,39; 95% ДІ 0,19–0,78; P = 0,006) і монотерапію цетуксимабом (КР 0,38; 95% ДІ 0,15–0,98; P = 0,04) порівняно з пацієнтами, які отримували лише оптимальне симптоматичне лікування. Незважаючи на те, що різниця не була статистично достовірною в багатофакторному аналізі, суттєвий коефіцієнт P для залежності підтверджує той факт, що в цьому комплекті даних мутації в кодоні p.G13D були асоційовані зі значно суттєвішим збільшенням загального виживання порівняно з пухлинами, які мали інші мутації гена KRAS (рисунок 2 і рисунок 3). Серед пацієнтів з іншими мутаціями гена KRAS виживання без прогресування хвороби було суттєво більше при застосуванні цетуксимабу в комбінації з хіміотерапією, ніж при лише оптимальному симптоматичному лікуванні (медіана 2,8 [95% ДІ 2,5–3,7] місяця на противагу 1,8 [95% ДІ 1,7–1,9] місяця; скоригований КР 0,53; 95% ДІ 0,36–0,79; P = 0,002), однак такого не спостерігали при монотерапії цетуксимабом (рисунок 2), що свідчить про певну залишкову чутливість до хіміотерапії в таких пацієнтів. Незалежно від застосування цетуксимабу з хіміотерапією чи без неї, у пацієнтів з диким типом гена KRAS пухлин, порівняно з тими пацієнтами, які отримували лише оптимальне симптоматичне лікування, спостерігали суттєво довшу медіану виживання (цетуксимаб плюс хіміотерапія: медіана 11,3 [95% ДІ 9,9–13,6] місяця на противагу 5,0 [95% ДІ 4,2–5,5] місяця; скоригований КР 0,44; 95% ДІ 0,32–0,62; P<0,001; монотерапія цетуксимабом: медіана 9,4 [95% ДІ 7,7–10,3] місяця на противагу 5,0 [95% ДІ 4,2–5,5] місяця; скоригований КР 0,58; 95% ДІ 0,42–0,78; P < 0,001) і виживання без прогресування хвороби (цетуксимаб плюс хіміотерапія: медіана 5,5 [95% ДІ 4,2–5,5] місяця на противагу 1,9 [95% ДІ 1,8–2,0] місяця; скоригований КР 0,22; 95% ДІ 0,16–0,31; P < 0,001; монотерапія цетуксимабом: медіана 3,7 [95% ДІ 2,8–4,1] місяця на противагу 1,9 [95% ДІ 1,8–2,0] місяця; скоригований КР 0,39; 95% ДІ 0,29–0,53; P < 0,001) (рисунок 2). Додатковий аналіз даних з дослідження CO.17 (n = 195) на матеріалі лише рандомізованих пацієнтів (цетуксимаб плюс оптимальне симптоматичне лікування на противагу лише оптимальному симптоматичному лікуванню) у сукупному комплекті даних виконали з метою тестування чутливості для уникнення потенційного упередження, пов’язаного з порівнянням даних різних досліджень, а також для найточнішої оцінки впливу мутацій KRAS на ефективність цетуксимабу. У підгрупі пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D (n = 13) скоригований КР для загального виживання при застосуванні цетуксимабу порівняно з лише оптимальним симптоматичним лікуванням свідчив про таку ж тенденцію, що й при порівнянні даних різних досліджень, хоча коефіцієнт P не був статистично достовірним (скоригований КР 0,61; 95% ДІ 0,17–2,19; P = 0,45). Не спостерігали користі від лікування цетуксимабом у підгрупі пацієнтів з іншими мутаціями гена KRAS (скоригований КР 0,99; 95% ДІ 0,67–1,44; P = 0,94). Спостерігали суттєву залежність між мутаційним статусом кодона p.G13D (p.G13D на противагу іншим мутаціям гена KRAS) і впливом лікування на показник загального виживання (цетуксимаб на противагу оптимальному симптоматичному лікуванню) в однофакторному аналізі (КР 0,33; 95% ДІ 0,11–1,00; P = 0,05), що не було статистично суттєвим у багатофакторному аналізі (скоригований КР 0,43; 95% ДІ 0,14–1,34; P = 0,15) (рисунок 4).
| Виживання | Мутація KRAS | Дикий тип KRAS (n = 464) | |
|---|---|---|---|
| Мутація KRAS у кодоні p.G13D (n = 45) | Інші мутації KRAS (n = 265) | ||
| Загальне виживання | |||
| Будь-яке лікування з цетуксимабом, к-сть | 32 | 195 | 345 |
| Медіана виживання (95% ДІ), міс. | 7,6 (5,7–20,5) | 5,7 (4,9–6,8) | 10,1 (9,4–11,3) |
| Однофакторний КР (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 0,52 (0,33–0,80) | 1,01 (0,66–1,54) |
| Коефіцієнт P логарифмічного ряду | 0,003 | 0,98 | |
| Багатофакторний КР (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 0,50 (0,31–0,81) | 0,94 (0,60–1,48) |
| Коефіцієнт P за методикою регресії Кокса | 0,005 | 0,79 | |
| Монотерапія цетуксимабом, к-сть | 10 | 91 | 146 |
| Медіана виживання (95% ДІ), міс. | 6,7 (3,3–20,5) | 4, 8 (4,0–5,9) | 9,4 (7,7–10,3) |
| Однофакторний КР (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 0,66 (0,32–1,38) | 0,86 (0,41–1,78) |
| Коефіцієнт P логарифмічного ряду | 27 | 0,68 | |
| Багатофакторний КР (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 0,74 (0,34–1,64) | 0,70 (0,31–1,62) |
| Коефіцієнт P за методикою регресії Кокса | 0,46 | 0,41 | |
| Цетуксимаб плюс хіміотерапія, к-сть | 22 | 104 | 199 |
| Медіана виживання (95% ДІ), міс. | 10,6 (5,7–24,6) | 7,4 (5,5–9,0) | 11,3 (9,9–13,6) |
| Однофакторний КР (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 0,50 (0,29–0,88) | 1,06 (0,62–1,81) |
| Коефіцієнт P логарифмічного ряду | 0,01 | 0,96 | |
| Багатофакторний КР (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 0,46 (0,24–0,86) | 1,0 (0,56–1,79) |
| Коефіцієнт P за методикою регресії Кокса | 0,02 | >0,99 | |
| Виживання без прогресування | |||
| Будь-яке лікування з цетуксимабом, к-сть | 32 | 194 | 347 |
| Медіана виживання (95% ДІ), міс. | 4,0 (1,9–6,2) | 1,9 (1,8–2,8) | 4,2 (3,9–5,4) |
| Однофакторний КР (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 0,54 (0,36–0,81) | 0,99 (0,68–1,45) |
| Коефіцієнт P логарифмічного ряду | 0,02 | 0,97 | |
| Багатофакторний КР (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 0,51 (0,32–0,81) | 1,10 (0,72–1,69) |
| Коефіцієнт P за методикою регресії Кокса | 0,004 | 0,66 | |
| Монотерапія цетуксимабом, к-сть | 10 | 91 | 146 |
| Медіана виживання (95% ДІ), міс. | 1,8 (1,7–11,0) | 1,8 (1,8–1,9) | 3,7 (2,8–4,1) |
| Однофакторний КР (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 0,49 (0,23–1,03) | 0,72 (0,35–1,48) |
| Коефіцієнт P логарифмічного ряду | 0,05 | 0,37 | |
| Багатофакторний КР (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 0,60 (0,25–1,40) | 0,63 (0,27–1,49) |
| Коефіцієнт P за методикою регресії Кокса | 0,24 | 0,29 | |
| Цетуксимаб плюс хіміотерапія, к-сть | 22 | 103 | 201 |
| Медіана виживання (95% ДІ), міс. | 4,1 (2,8–6,9) | 2,8 (2,5–3,7) | 5,5 (4,2–5,5) |
| Однофакторний КР (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 0,63 (0,39–1,03) | 1,23 (0,79–1,94) |
| Коефіцієнт P логарифмічного ряду | 0,06 | 0,44 | |
| Багатофакторний КР (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 0,49 (0,28–0,86) | 1,30 (0,78–2,16) |
| Коефіцієнт P за методикою регресії Кокса | 0,01 | 0,31 | |
| Скорочення.
ДІ — довірчий інтервал; КР — коефіцієнт
ризику.
a Коефіцієнти ризику наведено для порівнянь груп з мутацією KRAS у кодоні p.G13D на противагу іншому статусу. | |||
| Об’єктивна відповідь | Мутація KRAS | Дикий тип KRAS (n = 464) | |
|---|---|---|---|
| Мутація KRAS у кодоні p.G13D (n = 45) | Інші мутації KRAS (n = 265) | ||
| Будь-яке лікування з цетуксимабом, к-сть | 32 | 188 | 345 |
| Частота відповіді к-сть (%) [95% ДІ] | 2/32 (6,3)
[0–14,6] |
3/188 (1,6)
[0–3,3] |
91/345 (26,4)
[21,7–31,0] |
| Однофакторний КІ (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 4,28 (0,69–26,70) | 0,19 (0,05–0,82) |
| Коефіцієнт P за точним методом Фішера | 0,15 | 0,02 | |
| Багатофакторний КІ (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 3,64 (0,53–25,13) | 0,16 (0,04–0,72) |
| Коефіцієнт P за методикою логістичної регресії | 0,19 | 0,02 | |
| Монотерапія цетуксимабом, к-сть | 10 | 89 | 146 |
| Частота відповіді к-сть (%) [95% ДІ] | 0/10 (0) | 2/89 (2,3)
[0–5,3] |
23/146 (15,8)
[9,8–21,7] |
| Однофакторний КІ (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | НО | НО |
| Коефіцієнт P за точним методом Фішера | 0,94 | 0,36 | |
| Багатофакторний КІ (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | НО | НО |
| Коефіцієнт P за методикою логістичної регресії | 0,97 | 0,97 | |
| Цетуксимаб + хіміотерапія, к-сть | 22 | 99 | 199 |
| Частота відповіді к-сть (%) [95% ДІ] | 2/22 (9,1)
[0–21,1] |
1/99 (1,0)
[0–3,0] |
68/199 (34,2)
[27,6–40,8] |
| Однофакторний КІ (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 10,42 (0,90–120,8) | 0,20 (0,05–0,90) |
| Коефіцієнт P за точним методом Фішера | 0,08 | 0,03 | |
| Багатофакторний КІ (95% ДІ)a | 1 [Посилання] | 8,63 (0,71–105,6) | 0,22 (0,05–0,97) |
| Коефіцієнт P за методикою логістичної регресії | 0,09 | 0,046 | |
Скорочення. ДІ — довірчий інтервал; НО — не обчислювали; КІ — коефіцієнт імовірності. a Коефіцієнти ризику наведено для порівнянь груп з мутацією KRAS у кодоні p.G13D на противагу іншому статусу. | |||
Рис. 1. Загальне виживання: предикативний аналіз за статусом гена KRAS для пацієнтів, які отримували будь-яке лікування з цетуксимабом. Цетуксимаб на противагу лікуванню без цетуксимабу.
Рис. 2. Діаграма Фореста з відображенням коефіцієнтів ризику (КР) для загального виживання і виживання без прогресування хвороби при лікуванні з цетуксимабом і без нього.
Порівнювали групи будь-якого лікування з цетуксимабом (з хіміотерапією чи без неї) на противагу лікуванню без цетуксимабу, монотерапії цетуксимабом на противагу лікуванню без цетуксимабу і аналіз чутливості на матеріалі лише рандомізованих пацієнтів з дослідження CO.17 (монотерапія цетуксимабом на противагу лікуванню без цетуксимабу). Коефіцієнти P для зв’язку (скориговані щодо попередньо визначених прогностичних факторів) вказують на можливість застосування біомаркера для диференціації результатів лікування в підгрупах пацієнтів з різним мутаційним статусом KRAS. ДІ — довірчий інтервал; НД — немає даних для оцінки.
Рис. 3. Загальне виживання: предикативний аналіз за статусом гена KRAS для пацієнтів, які отримували монотерапію цетуксимабом, на противагу лікуванню без цетуксимабу.
Група лікування без цетуксимабу для всіх пацієнтів у сукупній популяції пацієнтів є групою оптимального симптоматичного лікування з дослідження CO.17. На горизонтальній осі синього кольору зазначено час від моменту рандомізації від 0 до 6 місяців.
Рис. 4. Загальне виживання: предикативний аналіз за статусом KRAS для пацієнтів з дослідження CO.17, які отримували монотерапію цетуксимабом на противагу лікуванню без цетуксимабу.
На горизонтальній осі синього кольору зазначено час від моменту рандомізації від 0 до 4 місяців.
Вплив мутацій в кодоні p.G13D на чутливість до цетуксимабу in vitro і in vivo
Ми ввели алелі p.G12V і p.G13D в геном клітин товстої кишки SW48 за методикою прицільної гомологічної рекомбінації (електронний додаток)23. Цетуксимаб не мав впливу на проліферацію клітин SW48 з мутацією p.G12V, натомість в ізогенних клітинах з мутацією в кодоні p.G13D спостерігали відповідь на лікування, що практично була на рівні з клітинами з диким типом гена (електронна таблиця 1, A). Важливо зазначити, що проліферативні можливості батьківських клітин і клітин з мутаціями гена KRASне відрізнялись (електронний рисунок 1, B). Застосування цетуксимабу значно пригнічувало ріст пухлин, утворених клітинами з диким типом гена KRAS або мутаціями гена в кодоні p.G13D, які виростали як ксенотрансплантати в імуноскомпрометованих мишей (електронний рисунок 1, C). На відміну від них, лікування цетуксимабом не мало суттєвого впливу на ріст пухлин, утворених клітинами з мутаціями гена KRAS у кодоні p.G12V (електронний рисунок 1, C). Ми оцінили рівень активації (статус фосфорилювання) РЕФР і ефекторів сигнальної системи (мітоген-активованої протеїнкінази / позаклітинної сигнал-регульованої кінази і гомолога вірусного онкогена мишачої тимоми v-akt) у клітинах з диким типом гена KRAS і мутантними клітинами SW48. Під впливом цетуксимабу клітини з мутантним p.G12V все ще могли активувати позаклітинний регульований сигналом каскад кіназ, натомість клітини з мутантним p.G13D не могли цього зробити (електронний рисунок 2). Слід зазначити, що рівні активованого KRAS (зв’язаний гуанозин-5′-трифосфат) були подібні в клітинах з мутаціями кодонів p.G12V і p.G13D- (електронний рисунок 3). В цілому ці результати засвідчують, що мутації гена KRAS у кодонах p.G12V і p.G13D мають різний вплив на відповідь пухлин на застосування цетуксимабу в клінічних моделях.
КОМЕНТАР
У великому ретроспективному сукупному аналізі даних на матеріалі пацієнтів з нечутливим до хіміотерапії колоректальним раком ми вперше продемонстрували позитивний зв’язок між мутаціями гена KRAS у кодоні p.G13D і ліпшим загальним виживанням і виживанням без прогресування хвороби при лікуванні цетуксимабом. Поліпшення виживання пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D у групі монотерапії цетуксимабом свічить про можливу чутливість пухлин з мутантним кодоном p.G13D до цетуксимабу, ліпші показники загального виживання порівняно з пацієнтами з іншими мутаціями гена KRAS, що не суперечить спостереженням у групах монотерапії і свідчить про безпосередній ефект цетуксимабу, хоча неможливо заперечити те, що хіміотерапія є перешкоджаючим фактором у пацієнтів, які отримують комбінацію цетуксимабу з хіміотерапією. У групі монотерапії різниця в загальному виживанні і виживанні без прогресування хвороби в пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D і пацієнтів з іншими мутаціями гена KRASне була статистично достовірною. Однак вираженість ефекту була подібна і мала таку ж тенденцію, що й у пацієнтів, які отримували комбінацію цетуксимабу з хіміотерапією. Враховуючи те, що цей аналіз виконували на сукупній популяції різних досліджень, з метою уникнення упередження, характерного для таких аналізів, ми здійснювали коригування щодо типу отриманого лікування (чи отримував пацієнт в анамнезі всі три хіміопрепарати [фторпіримідини, іринотекан і оксаліплатин]) і комплекту даних у багатофакторному аналізі. Однак при відсутності рандомізації неможливо адекватно врахувати всі можливі фактори. Для предикативного аналізу й оцінки ефекту лікування цетуксимабом чи без нього контрольною групою для сукупної популяції була група оптимального симптоматичного лікування з дослідження CO.17. Аналіз чутливості з дослідження CO.17 дав змогу отримати неупереджену оцінку, що збіглася з результатами сукупного аналізу, однак без статистичної достовірності. З метою вивчення зв’язку між мутаціями в кодоні p.G13D і результатами лікування метастатичного колоректального раку ми порівняли показники загального виживання і виживання без прогресування хвороби в групах з різними мутаціями гена KRAS на матеріалі 195 пацієнтів з дослідження CO.17, які були рандомізовані в групу лише оптимального симптоматичного лікування. У цій підгрупі в 13 пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D спостерігали гірше загальне виживання порівняно з пацієнтами з диким типом гена KRAS і пацієнтами з іншими мутаціями гена KRAS в однофакторному аналізі, однак це не вдалося відтворити в багатофакторному аналізі. Важливо зазначити, що в пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D в нашому дослідженні також спостерігали більшу користь від лікування цетуксимабом порівняно з пацієнтами з диким типом гена KRAS, що свідчить про те, що поганий прогноз, пов’язаний з мутацією в кодоні p.G13D, поліпшується при застосуванні цетуксимабу. Враховуючи відносно невелику кількість пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D, слід бути обережним з висновками. Порівняння загального виживання хворих на колоректальний рак з мутаціями в кодоні p.G13D на противагу іншим мутаціям гена KRAS чи диким типом гена KRAS у контрольних групах рандомізованих досліджень дасть змогу встановити достовірність такого зв’язку. Незважаючи на те, що пухлини з мутаціями в кодоні p.G13D не поводяться як пухлини з іншими мутаціями гена KRAS, вони за своїм перебігом дещо відрізняються від пухлин з диким типом гена KRAS. Наші результати засвідчують, що в пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D спостерігають відповідь на застосування цетуксимабу, однак з меншою частотою відповіді порівняно з пухлинами з диким типом гена KRAS. Збільшення виживання без прогресування хвороби і загального виживання пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D порівняно з пацієнтами з іншими мутаціями гена KRAS може мати зв’язок не стільки з реальним зменшенням маси пухлини, як із відтермінуванням прогресування. Можливим поясненням такого клінічного спостереження є те, що в клітинах пухлин з мутаціями в кодоні p.G13D не відбувається апоптоз (цитотоксичний ефект) при пригніченні активності РЕФР, а натомість зупиняється проліферація (цитостатичний ефект). При оцінці впливу лікування цетуксимабом на клітинну проліферацію ізогенних клонів SW48 з мутаціями в кодонах p.G12V чи p.G13D ми з’ясували, що клітини з мутаціями в кодоні p.G12V були нечутливі до цетуксимабу, натомість клітини з мутаціями в кодоні p.G13 за чутливістю до цетуксимабу практично не відрізнялись від клітин з диким типом. Ці результати є клітинним молекулярним поясненням наших клінічних спостережень того, що в пацієнтів з мутаціями в кодоні p.G13D спостерігають користь від застосування цетуксимабу на відміну від пацієнтів з іншими мутаціями гена KRAS. Наше дослідження має обмеження в зв’язку з тим, що воно є ретроспективним і обговорення можливих ефектів лікування базується в основному на нерандомізованому порівнянні даних з різних досліджень. Отже, цей аналіз може лише вказувати на можливий взаємозв’язок між мутаціями в кодоні p.G13D і поліпшенням виживання при застосуванні лікування з цетуксимабом. Результати аналізу вибірки пацієнтів підтверджені аналізом на матеріалі ізогенних клітинних моделей, в яких очевидна різниця в відповіді на застосування цетуксимабу в алелях G12 і G13 KRAS. У нашому дослідженні ми ретроспективно спостерігали зв’язок між наявністю мутацій в кодоні p.G13D і поліпшенням виживання пацієнтів з нечутливим до хіміотерапії колоректальним раком при застосуванні цетуксимабу. Необхідно виконати проспективні рандомізовані дослідження для формулювання висновків про потенційний позитивний ефект цетуксимабу в пацієнтів з нечутливим до хіміотерапії метастатичним колоректальним раком з мутаціями в кодоні p.G13D.