VADEMECUM

ПАРАДОКС ГІПЕРТЕНЗІЇ — ГІРШИЙ СТУПІНЬ КОНТРОЛЮ ЗАХВОРЮВАННЯ, НЕЗВАЖАЮЧИ НА ЛІПШІ МЕТОДИ ТЕРАПІЇ

Скорочений виклад

A. V. Chobanian
N Engl J Med 2009;361:878-87.

Лікування гіпертензії стало одним із безперечних досягнень медичної науки за останні півсторіччя. Визначний прогрес у методах лікування забезпечив нові можливості для зниження артеріального тиску (АТ) майже у кожної людини з гіпертензією. І все ж таки гіпертензія й надалі є серйозною проблемою охорони здоров’я і її поширеність у світі зростає. Більше того, кількість людей з неконтрольованим АТ також зростає, незважаючи на досягнення в методах лікування.

У цій статті ми обговоримо фактори, відповідальні за цей парадокс, а також стратегії, необхідні для протидії цій усе актуальнішій проблемі.

Ранні підходи до терапії гіпертензії

Гіпертензія — один із основних факторів ризику розвитку серцево-судинних і ниркових захворювань, і давно вже було отримано дані, які свідчать, що нелікована гіпертензія вкорочує очікувану тривалість життя приблизно на 5 років. Хоча докази, які свідчили про те, що підвищений АТ пов’язаний із передчасною смертністю, були опубліковані в медичній літературі вже у 1920-х роках, серед медичної громадськості до кінця 50-х років домінувала думка, що знижувати артеріальний тиск шкідливо, оскільки це погіршить перфузію життєво важливих органів і, таким чином, підвищить ризик розвитку серцево-судинних і ниркових захворювань. Однак були три новатори, які вважали інакше і намагались агресивно знижувати АТ у пацієнтів із гіпертензією. Ними були Walter Kempner, Reginald Swithwick і Robert Wilkins, але кожен із них дотримувався свого власного підходу: Kempner експериментував із дієтою, Swithwick використовував хірургічний підхід, а Wilkins — медикаментозну терапію.

Kempner призначав дієту, яка складалася переважно з рису і фруктів. Дієта була низькокалорійною, містила малу кількість жирів і протеїнів, а також натрію (< 30 ммоль/день) і при її дотриманні сприяла виникненню кетозу, зменшенню ваги і зниженню АТ. Жорстко дотримуватися цієї дієти було досить важко, проте багато пацієнтів приїжджало до клініки Кемпнера для лікування гіпертензії чи ожиріння. У багатьох пацієнтів при дотриманні лікувальної програми Кемпнера відбувалося суттєве поліпшення перебігу тяжкої гіпертензії і зменшення ступеня ниркової дисфункції, але лікувальний метод цього доктора академічна медична громадськість не сприймала всерйоз протягом багатьох років.

Swithwick очолював відділення хірургії в Бостонському університеті, він розробив хірургічний метод лікування гіпертензії, при якому виконувалась двостороння люмбодорзальна симпатектомія і спланхнектомія з резекцією симпатичних гангліїв з нижнього грудного і верхнього люмбарного відділів, а також видалення більшої частини нутрощевих нервів (n. splanchnicus). Після такого хірургічного лікування досить поширеними були ускладнення, особливо симптоматична ортостатична гіпотензія, але, як і при дієті Кемпнера, деякі пацієнти з тяжкою гіпертензією отримували суттєву користь і їх виживання поліпшувалось.

Wilkins став керівником кардіологічного відділення у Бостонському університеті в 1945 році. Його інтерес до гіпертензії посилювався тим фактом, що була велика кількість пацієнтів, які приїжджали в цю ж клініку до доктора Світвіка на операцію. Фармкомпанія «Squibb» запропонувала Вілкінсу взяти участь у розробці антигіпертензивних препаратів. Одним із таких препаратів був пентаквін — антималярійний засіб, який викликав ортостатичну гіпотензію. Хоча від цього препарату невдовзі відмовились з огляду на високу частоту виникнення побічних ефектів, проте в невеликої кількості пацієнтів він викликав реверсію злоякісної гіпертензії. Розробка антигіпертензивних препаратів стала інтенсивнішою в кінці 1940-х і на початку 1950-х років, і в лабораторії Вілкінса (а також деяких інших дослідників) проходили тестування кілька медикаментів, включаючи Rauwolfia serpentine, алкалоїди вератруму, препарати-гангліоблокатори і гідралазин.

Вілкінс став переконаним прихильником антигіпертензивної терапії, у 1950 році він писав: «Жоден випадок гіпертензії, який асоціюється з задовільною функцією нирок, не слід розглядати як непіддатливий до лікування, доки не доведено інше». Зі своїми помічниками він почав комбінувати препарати з різними механізмами дії, якщо початковий медикамент не давав змоги адекватно знизити АТ. Такий покроковий підхід і надалі залишився основним підходом до лікування гіпертензії. Кількість пацієнтів, які отримували лікування з приводу гіпертензії, швидко зростало, особливо цей процес прискорився після появи на ринку тіазидних діуретиків у кінці 1950-х років. Першим тіазидним діуретиком, який використали для лікування гіпертензії, став хлоротіазид.

Позитивні ефекти антигіпертензивної терапії

У 50-х роках минулого століття після виведення на ринок тіазидних діуретиків для застосування схвалили і багато інших класів антигіпертензивних медикаментів (таблиця 1). Сьогодні п'ятьма основними класами препаратів для лікування гіпертензії є діуретики, бета-блокатори, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), блокатори кальцієвих каналів і блокатори рецепторів ангіотензину ІІ (БРА). З середини минулого століття стали проводити великі проспективні клінічні дослідження, які підтвердили безсумнівні переваги лікування гіпертензії. Почали з дослідження злоякісної гіпертензії. Епохальні клінічні дослідження Адміністрації ветеранів засвідчили виражене зниження частоти серцево-судинних подій серед пацієнтів, у яких до лікування рівні діастолічного АТ становили від 115 до 129 мм рт. ст., а пізніше і серед тих, у кого рівні діастолічного АТ становили від 90 до 114 мм рт. ст. Ефект лікування був настільки вираженим, що у групі пацієнтів із діастолічним АТ до лікування від 115 до 129 мм рт. ст. високозначущий ефект (порівняно з плацебо) виявили у групі активного лікування, яка складалась лише з 73 пацієнтів, а лікування тривало лише 18 місяців.

Таблиця 1. Прогрес у лікуванні гіпертензії
Декада і терапія

1940-ті

  • Тіоціанат калію
  • Дієта Кемпнера
  • Люмбодорзальна симпатектомія

1950-ті

  • Rauwolfia serpentina
  • Гангліоблокатори
  • Алкалоїди вератрум
  • Гідралазин
  • Гуанетидин
  • Тіазидні діуретики

1960-ті

  • Агоністи альфа2-адренорецепторів
  • Спіронолактон
  • Антагоністи бета-адренорецепторів

1970-ті

  • Антагоністи альфа1-адренорецепторів
  • Інгібітори АПФ

1980-ті

  • Блокатори кальцієвих каналів

1990-ті

  • Блокатори рецепторів ангіотензину
  • Антагоністи рецепторів ендотеліну*

2000-ні

  • Інгібітори реніну

*Цей клас препаратів не було схвалено для клінічного застосування в пацієнтів з гіпертензією.

Пізніше плацебо-контрольовані дослідження засвідчили важливість зниження АТ в літніх пацієнтів з ізольованою систолічною гіпертензією (лікування базувалось або на діуретику, або на блокатору і кальцієвих каналів). І вже зовсім недавно в дослідження почали включати пацієнтів віком понад 80 років. У цій групі літніх пацієнтів лікування діуретиком й інгібітором АПФ асоціювалося з суттєвим зниженням захворюваності і смертності від серцево-судинних захворювань.

Зниження частоти серцево-судинних подій, якого вдавалося досягти за допомогою антигіпертензивного лікування, справді вражає. У плацебо-контрольованих дослідженнях частота інсульту була знижена в середньому на 35–40%, частота коронарних подій — на 20–25% і частота розвитку застійної серцевої недостатності — більш ніж на 50%. Злоякісна гіпертензія нині трапляється досить рідко, а гостре гіпертензивне серце та геморагічний інсульт стали менш поширеними.

Еволюція підходів до лікування

Лікування гіпертензії продовжує розвиватись, оскільки з’являються нові антигіпертензивні медикаменти і стають доступними дані нових клінічних досліджень. На основі сучасних даних можна рекомендувати такі підходи до лікування гіпертензії.

Модифікація способу життя

Засвідчено, що застосування певних модифікацій способу життя дає змогу ефективно знизити АТ і такі модифікації слід рекомендувати всім пацієнтам з артеріальною гіпертензією. Цими модифікаціями з доведеним позитивним ефектом є контроль ваги тіла, регулярні динамічні фізичні навантаження, обмеження кухонної солі в дієті і збільшення кількості калію в дієті, обмеження вживання алкоголю, а також дотримання способу харчування, при якому вживають багато фруктів, овочів, комплексних вуглеводів і молочних продуктів з низьким вмістом жиру, а також обмежують кількість насичених жирів. При застосуванні вказаних підходів можна досягти такого ступеня зниження систолічного АТ: 5–10 мм рт. ст. при зниженні ваги тіла на 10 кг, 8–14 мм рт. ст. при застосуванні вказаного способу харчування, 2–8 мм рт. ст. при обмеженні кухонної солі в дієті, 4–9 мм рт. ст. при збільшенні фізичної активності і 2–4 мм рт. ст. при обмеженні вживання алкоголю.

У жодному клінічному дослідженні не вивчали безпосередньо впливи втручань у спосіб життя на серцево-судинні наслідки. Однак отримано непрямі докази позитивного ефекту в дослідженнях TOHP I і TOHP II: за пацієнтами стежили протягом 10–15 років і досліджували ефекти модифікації способу життя, включаючи обмеження солі в дієті. У групах пацієнтів, у яких застосовували обмеження солі в дієті, відзначили суттєво меншу кількість серцево-судинних подій, ніж у групі без такого втручання.

Антигіпертензивні медикаменти

У переважної більшості пацієнтів із гіпертензією для досягнення цільових рівнів АТ необхідна медикаментозна терапія. На ринку є кілька класів справді чудових медикаментів.

Тіазидні діуретики, бета-блокатори, інгібітори АПФ, блокатори кальцієвих каналів і БРА вважаються найціннішими класами антигіпертензивних медикаментів, оскільки у клінічних дослідженнях цих препаратів було доведено, що вони знижують частоту серцево-судинних ускладнень у пацієнтів із гіпертензією. Усі ці класи препаратів загалом чинять подібні ефекти на рівні АТ, хоча можуть траплятись і відмінності у їх впливі в деяких пацієнтів. У більшості пацієнтів для досягнення цільових рівнів АТ необхідно застосовувати два або більше антигіпертензивних препаратів. Тому на ринок було введено кілька комбінацій з фіксованими дозами двох препаратів, а нещодавно з’явилася навіть комбінація трьох препаратів в одній таблетці — блокатор кальцієвих каналів, БРА і тіазидний діуретик.

Щоб визначити, чи певний препарат або комбінація препаратів мають переваги над іншими, було проведено кілька порівняльних досліджень. Загалом ці дослідження виявили мінімальні відмінності у первинних кінцевих точках серед різних класів препаратів за умови, що було досягнуто еквівалентного зниження АТ (таблиця 2). Треба відзначити, що навіть такі маленькі відмінності в рівні АТ, як 3/2 мм рт. ст. між групами лікування, асоціювались із суттєвими відмінностями в певних клінічних наслідках. Кілька досліджень засвідчили переваги певного препарату чи певної комбінації над іншими. У дослідженні LIFE терапія на основі лосартану асоціювалася з меншою кількістю серцево-судинних подій, ніж терапія на основі атенололу. У дослідженні ANBP2 терапія на основі інгібітору АПФ асоціювалася з дещо нижчою частотою серцево-судинних ускладнень, ніж терапія на основі тіазидного діуретика, але лише в чоловіків, а не в жінок. У дослідженні ACCOMPLISH комбінація беназеприл-амлодипін мала переваги над комбінацією беназеприл-гідрохлоротіазид. Однак переважна кількість даних свідчить, що найважливішим аспектом терапії є ступінь зниження АТ, незалежно від того, якою комбінацією препаратів цього досягнуто.

Таблиця 2. Порівняльні дослідження препаратів у пацієнтів із гіпертензією*
Назва дослідження Порівнювані препарати Первинна кінцева точка
STOP-2 Тіазидний діуретик плюс бета-блокатор порівняно з інгібітором АПФ плюс блокатор кальцієвих каналів Суттєвої відмінності не виявлено
ALLHAT Тіазидний діуретик порівняно з інгібітором АПФ порівняно з блокатором кальцієвих каналів Суттєвої відмінності не виявлено
INVEST Тіазидний діуретик плюс бета-блокатор порівняно з блокатором кальцієвих каналів плюс інгібітор АПФ Суттєвої відмінності не виявлено
ASCOT Тіазидний діуретик плюс бета-блокатор порівняно з блокатором кальцієвих каналів плюс інгібітор АПФ Блокатор кальцієвих каналів плюс інгібітор АПФ мали переваги
LIFE Блокатор рецепторів ангіотензину порівняно з бета-блокатором БРА мав переваги
ANBP2 Тіазидний діуретик порівняно з інгібітором АПФ Інгібітор АПФ мав переваги лише в чоловіків
ACCOMPLISH Інгібітор АПФ плюс тіазидний діуретик порівняно з інгібітором АПФ плюс блокатор кальцієвих каналів Інгібітор АПФ плюс блокатор кальцієвих каналів мали переваги

* ACCOMPLISH — Avoiding Cardiovascular Events through Combination Therapy in Patients Living with Systolic Hypertension; ALLHAT — Antihypertensive and Lipid-Lowering Treatment to Prevent Heart Attack Trial; ANBP2 — Second Australian National Blood Pressure Study; ASCOT — Anglo-Scandinavian Cardiac Outcomes Trial, INVEST — International Verapamil-Trandolapril Study; LIFE — Losartan Intervention for Endpoint Reduction in Hypertension; і STOP-2 — Swedish Trial in Old Patients with Hypertension 2.

Проте є ситуації, при яких дані переконливо засвідчують необхідність застосування певних класів антигіпертензивних препаратів. Ці ситуації включають застосування інгібіторів АПФ і БРА у пацієнтів із хронічним нирковим захворюванням, діабетом, застійною серцевою недостатністю чи недавнім інфарктом міокарда, а бета-блокаторів — у пацієнтів зі стенокардією, недавнім ІМ, аритміями чи серцевою недостатністю. Вибір препарату також може базуватись на супутніх станах, для яких певний препарат чи комбінація можуть забезпечувати додаткові переваги (наприклад, блокатори кальцієвих каналів чи бета-блокатори для пацієнтів, які мають одночасно гіпертензію і мігренозні болі).

Новий алгоритм лікування

Дані, отримані в дослідженнях LIFE, ASCOT, ANBP2 і ACCOMPLISH, вказують на необхідність використання більш гнучкого підходу, ніж запропоноване раніше застосування тіазидного діуретика як першого кроку терапії, в переважної більшості пацієнтів із гіпертензією. Дані багатьох досліджень свідчать, що кілька класів препаратів, які мають сприятливий профіль побічних ефектів, можуть знижувати серцево-судинні ускладнення настільки ж, наскільки їх знижують і тіазидні діуретики. Крім того, оскільки генерики кожного з цих класів новіших препаратів уже доступні на ринку або невдовзі будуть доступні, перевага діуретиків щодо того, що вони дешевші, стала вже не такою актуальною.

Новий алгоритм лікування, який можна було б запропонувати, представлено на рисунку. Підхід дещо відрізняється залежно від тяжкості гіпертензії. При 1 стадії гіпертензії (артеріальний тиск 140–159/90–99 мм рт. ст.) перед ініціацією медикаментозної терапії доцільно почати з модифікації способу життя. Якщо прийнято рішення про призначення медикаментів, доцільно обирати з тіазидних діуретиків, інгібіторів АПФ, блокаторів кальцієвих каналів чи БРА, залежно від досвіду лікаря, сприйняття медикаментозного лікування пацієнтом і наявності в пацієнта супутніх станів. Оскільки недавні дані свідчать, що традиційні бета-блокатори, такі як атенолол і метопролол, не є настільки ж ефективними стосовно зниження ризику інсульту, як інші чотири класи препаратів, їх використання в ролі препаратів першої лінії, особливо в літніх пацієнтів, треба обмежити тими пацієнтами, які мають безпосередні показання для призначення бета-блокаторів. Нині не можна впевнено сказати, чи треба подібним чином обмежити використання новіших бета-блокаторів із вазодилятуючими властивостями, таких як карведилол.

img 1

Рисунок. Алгоритм лікування гіпертензії.

АПФ — ангіотензинперетворюючий фермент; БРА — блокатор рецепторів ангіотензину.

При 2 стадії гіпертензії (артеріальний тиск >160/100 мм рт. ст.) медикаментозне лікування треба призначати відразу одночасно з рекомендаціями щодо зміни способу життя. У більшості таких пацієнтів відразу доцільно призначати комбінацію з двох препаратів. Оцінку стосовно ймовірної наявності вторинної гіпертензії доцільно розпочати, коли три чи більше антигіпертензивних препаратів із різних класів не дають змоги контролювати АТ.

Цілком імовірно, що в майбутньому фармакогенетичні дані допоможуть обирати оптимальний антигіпертензивний препарат, але на сьогодні такої інформації є дуже мало. Також зростає інтерес до призначення антигіпертензивної терапії на основі загального серцево-судинного ризику, а не лише на основі рівня АТ, але безпосередніх доказів, які виправдовують такий підхід, немає.

Хоча на ринку доступні кілька класів чудових антигіпертензивних препаратів, продовжуються пошуки нових препаратів. На стадії розробки перебувають кілька цікавих нових препаратів, включаючи антагоніст ендотелінового рецептора типу А дарусентан, який скоро може бути схвалений для лікування резистентної гіпертензії. Нові методи лікування, які перебувають на ранніх стадіях клінічного тестування, включають вакцину, яка блокує активність ангіотензину ІІ, антагоністи рецептора канабіноїд-1 і алагебріум, який перешкоджає утворенню перехресних зв’язків між колагеном і еластином і таким чином зменшує жорсткість артерій і міокарда.

Контроль гіпертензії

Контроль гіпертензії в популяції і надалі дуже неадекватний, незважаючи на чудовий вибір ефективних і добре переносимих препаратів. Недавні дані свідчать, що приблизно 28% американців із гіпертензією не знають про своє захворювання, 39% не отримують лікування, а 65% тих, хто отримує лікування, не контролюють свій АТ до рівнів нижче 140/90 мм рт. ст. Показники контролю АТ ще гірші серед пацієнтів із хронічними захворюваннями нирок, діабетом, стабільною стенокардією, гострим коронарним синдромом і дисфункцією лівого шлуночка, в яких рекомендується більш жорсткий цільовий рівень АТ — 130/80 мм рт. ст. або навіть нижчий. У переважній більшості випадків низькі показники контролю АТ пояснюються незадовільним контролем підвищеного систолічного АТ.

Зростання поширеності гіпертензії

Поширеність гіпертензії у світі продовжує зростати. Поширеність цього захворювання зросла серед дорослих американців — від приблизно 50 млн. у період 1988–1994 р. до 65 млн. у період 1999–2004 р. Науковці спроектували, що поширеність гіпертензії у світі зросте з приблизно 1 млрд. осіб у 2000 році до 1,5 млрд. осіб у 2025 році. Загальна кількість осіб з неконтрольованою гіпертензією у США зросла з 37 млн. до 42 млн., незважаючи на поліпшення методів лікування протягом останніх двох десятиліть.

Що можна зробити, щоб викликати реверсію цієї тенденції? Щоб привернути увагу до високого ризику розвитку гіпертензії в осіб із рівнями АТ 120–139/80–89 мм рт. ст., у сьомому звіті Об’єднаного національного комітету із запобігання, виявлення, оцінки і лікування високого артеріального тиску цей діапазон АТ було рекласифіковано як прегіпертензія. Швидкість прогресування від прегіпертензії до гіпертензії може бути досить швидкою, і гіпертензія врешті-решт розвинеться у більшості цих людей, якщо вони живуть достатньо довго. У популяції Фремінгемського дослідження приблизно 90% осіб, які мали нормальні показники АТ у віці 55–65 років, ставали гіпертоніками в наступні 20 років. У міжнародному дослідженні ARIC, в якому стежили за більш ніж 15 000 пацієнтів віком від 45 до 64 років протягом 9 років, встановлено, що середнє 5-річне скориговане за віком зростання систолічного АТ коливається від 4 до 7 мм рт. ст.

Особи з прегіпертензією, а це більш ніж 30% дорослої популяції США, мають вищий від середнього ризик розвитку серцево-судинного захворювання. Від прегіпертензивного діапазону і вище ефект артеріального тиску на серцево-судинний ризик є прогресивним і постійним, і в середньому ризик подвоюється при кожному зростанні АТ на 20/10 мм рт. ст. Пацієнти з прегіпертензією також мають вищу поширеність інших серцево-судинних факторів ризику, таких як дисліпідемія, діабет, резистентність до інсуліну, ожиріння і метаболічний синдром. Таким чином, усім пацієнтам із прегіпертензією необхідно рекомендувати втручання щодо модифікації способу життя, які дають змогу знизити АТ і відтермінувати початок виникнення гіпертензії, а також допомагають контролювати інші серцево-судинні фактори ризику.

Кілька факторів можуть сприяти розвитку гіпертензії (таблиця 3). Недавній геномний аналіз виявив кілька генетичних локусів, які асоціюються з артеріальним тиском. У майбутньому стане зрозуміло, чи ці локуси зможуть стати мішенями для лікування гіпертензії чи запобігання їй. Вживання кухонної солі і вага тіла відіграють особливо важливу роль у пов’язаному з віком зростанні АТ. Таке вікове зростання АТ є нетиповим для суспільств, у яких вживання хлориду натрію не перевищує 50 ммоль/день. У США за останні 25 років суттєво зросло вживання солі і нині воно становить приблизно 150–170 ммоль/день (3,5–4,0 грама натрію). Збільшення кількості солі в дієті може також сприяти зростанню проблеми ожиріння протягом цього періоду, оскільки це приводить до збільшеного вживання рідин, особливо висококалорійних солодких напоїв.

Таблиця 3. Фактори ризику гіпертензії

Генетична схильність чи сімейний анамнез

Негроїдна раса

Діагноз прегіпертензії

Старший вік

Ожиріння

Вживання великої кількості натрію і низької кількості калію

Надмірне вживання алкоголю

Низький соціально-економічний статус

Апное уві сні

Застосування певних недозволених препаратів чи препаратів, що продаються без рецепта

Основні фактори, які визначають чутливість АТ до солі, погано зрозумілі. Чорношкірі, літні люди й особи з хронічними захворюваннями нирок мають підвищену чутливість до солі. Зменшення кількості солі в дієті приводить до зниження АТ в осіб як з нормотензією, так і гіпертензією, як у дітей, так і в дорослих. Екстраполяція даних, отриманих в дослідженні Intersalt, свідчить, що вживання кількості солі, що на 50 ммоль нижча від теперішнього середнього рівня (приблизно на третину), знизить АТ в середньому на 4,0/2,5 мм рт. ст. серед осіб з гіпертензією і на 2,0/1,0 мм рт. ст. серед нормотензивних осіб.

Співвідношення натрію до калію в дієті ліпше корелює з АТ, ніж рівень кожного катіона окремо. Дієти, які складаються в основному з напівфабрикатів і консервованих продуктів, мають не лише високий вміст натрію, а й низький вміст калію. У США вживання калію з дієтою становить в середньому 50–60 ммоль/день. Експерти рекомендують, щоб вживання натрію дорослими становило в середньому 50–65 ммоль/день, а калію — 120 ммоль/день, але нам ще дуже далеко до досягнення цих показників.

У деяких країнах, таких як Фінляндія і Великобританія, вдалося досягти суттєвого зниження вмісту натрію в дієті докладанням агресивних зусиль. У Фінляндії середнє споживання кухонної солі знизилося за останні 30 років у середньому на третину, що асоціювалося зі зниженням середнього АТ в популяції. Інтенсивна програма у Фінляндії включала активні освітні заходи і відповідний вплив на харчову індустрію, щоб остання вивела на ринок продукти з низьким вмістом натрію, а також вимогу, щоб на етикетках усіх продуктів із високим вмістом натрію було вміщено попередження про це.

Збільшення середньої ваги в популяції є критичним фактором збільшення поширеності гіпертензії. Зменшення ваги в осіб із надмірною вагою чи ожирінням може запобігти виникненню чи відтермінувати виникнення гіпертензії. На жаль, поширеність ожиріння продовжує зростати.

Зміни в суспільстві, які відбулися протягом останніх 30 років, мали серйозний негативний вплив на дієтичні звички і преференції. Швидке зростання індустрії фаст-фуду і збільшення споживання комерційно приготовленої їжі означало збільшення споживання калорій, насичених жирів і солі, а також зменшення споживання фруктів, овочів і комплексних вуглеводів. За цей період щоденне споживання калорій дорослими збільшилось у середньому на 300 ккалорій, оскільки середні розміри порцій зросли і проводився агресивний маркетинг висококалорійної і гіршої за складниками їжі.

Спосіб життя дуже важко змінити, якщо не запроваджувати національну стратегію, яка активно пропагує необхідність таких змін.

Парадоксальність ситуації полягає в тому, що, незважаючи на величезний прогрес у розробці антигіпертензивних медикаментів, кількість людей з неконтрольованою гіпертензією продовжує зростати. Критичним фактором цього зростання була нездатність запровадити на популяційному рівні здоровий спосіб життя. Запровадити необхідні зміни, які б стосувалися широкого кола людей, буде досить складно, але отримана в майбутньому користь варта цих зусиль.

Підготував Борис Гуменюк