НА ЗАКІНЧЕННЯ НОМЕРА

100 ЦІКАВИХ ФАКТІВ ІЗ НЕВРОЛОГІЇ

Для лікарів-неневрологів

  1. Перший опис неврологічного захворювання подибуємо у т. зв. папірусі Сміта, котрий вважають найдревнішим медичним текстом (3300 рік до н. е.). Він включає кілька “історій хвороб”, котрі були представлені й охарактеризовані невідомим староєгипетським автором. Зокрема, ішлося про пацієнта з черепно-мозковою травмою.
  2. За Аристотелем, головною функцією мозку є охолодження серця.
  3. Перші транзиторні ішемічні атаки (ТІА) описав Гіппократ, при цьому зауваживши, що “незвичайні епізоди заніміння й анестезії є ознаками скорого паралічу”.
  4. Уперше термін “неврологія” вжито в англійському перекладі книги Томаса Віллізія “Анатомія головного мозку” (1664 р.).
  5. Рене Декарт вважав, що душа міститься у шишкоподібній залозі, оскільки це єдина непарна структура головного мозку в його центрі.
  6. Цей же вчений здійснив перший опис рефлексу, котрий полягав у зажмурюванні очей у відповідь на подув вітру.
  7. У середині 19 століття вважали, що надмірне сексуальне життя, зокрема заняття мастурбацією, призводить до розвитку епілепсії. Оскільки було відомо, що броміди спричиняють імпотенцію, особистий акушер англійської королеви Вікторії в 1857 році висловив думку: якщо вони пригнічують статеву активність, то спричинять і гальмування епілептичного процесу. Він мав рацію, хоча його пояснення неправильне.
  8. У шкалі децибел нулем позначається найменш чутний звук, котрий представляє енергію вібрації, що вдаряє у барабанну перетинку з інтенсивністю 0,0002 дін/см2. Цей діапазон вібрації не перевищує розміру кількох атомів і вважається причиною мінімального звуку, котрий може розрізнити людське вухо.
  9. Зоровий апарат людини містить 125 млн. паличок, фоторецепторна мембрана кожної з них включає 1000 складок, при цьому в кожній з останніх є по 1 млн. молекул фоторецептора. Ця світлосприймаюча система може розрізняти 1 фотон, котрому відповідає лише 10–11 ватів.
  10. Нюхові рецептори – це понад 10 млн. спеціалізованих нейроепітеліальних клітин, котрі можуть розрізняти окремі речовини при концентрації 1 × 10–12 моль, що не перевищує розміру кількох молекул.
  11. Якщо покласти людський череп на землю і тиснути на нього доти, доки він не трісне, то при повільному наростанні навантаження цей скелетний утвір може витримати 3 тони.
  12. Найнижчим біологічним видом, у якого наявні переконливі ознаки латералізації або домінантності нервових функцій, є птахи. У них у лівій півкулі головного мозку виявлено популяції нейронів, відповідальних за регуляцію співу. Причина такої домінантності, її еволюційне і пристосувальне значення для виживання залишаються невідомими.
  13. Першим кроком для діагностики неврологічного захворювання є з’ясування його локалізації.
  14. При міопатіях переважно спостерігають слабість проксимальних м’язів без порушень чутливості.
  15. Ізольоване ураження нейро-м’язових синапсів спричиняє підвищену м’язову втомлюваність.
  16. При ураженні периферичних нервів у пацієнта виявляють асиметричну слабість м’язів переважно у дистальних відділах кінцівок з атрофіями, фасцикуляціями, чутливими порушеннями й болем.
  17. Найчастіше ураження спинного мозку супроводжуються характерною тріадою симптомів – симетрична слабість дистальних відділів, дисфункція тазових органів, наявність рівня чутливих розладів.
  18. Однобічне ураження стовбура головного мозку супроводжується дисфункцією гомолатеральних черепно-мозкових нервів та геміпарезом і/чи геміанестезією з протилежної сторони.
  19. Ураження кори найчастіше спричиняють афазію, епілептичні напади й однобічний парез обличчя та руки, ураження підкірки – дефекти полів зору, геміанестезію й геміпарез.
  20. Багато хвороб нервової системи пов’язані зі змінами у медіаторних системах: хвороба Альцгаймера й Гантінгтона (ацетилхолін), епілепсія (гамма-аміномасляна кислота), мігрень (серотонін), хвороба Паркінсона (дофамін) та ін.
  21. Периферичний параліч лицевого нерва (внаслідок переохолодження, вірусної інфекції) викликає слабість усієї половини обличчя, центральний (унаслідок інсульту) – слабість тільки нижньої ділянки.
  22. Розширена зіниця свідчить про компресію окорухового нерва.
  23. Діагноз міопатії встановлюється на основі вимірювання рівня креатинфосфокінази крові, даних нейроміографії і біопсії м’язів.
  24. Можливість розвитку дихальної недостатності є найбільшою небезпекою при лікуванні міопатій.
  25. Періодичний параліч – рідкісне захворювання, що характеризується приступами слабості, котра охоплює окремі групи або майже всі скелетні м’язи.
  26. У його лікуванні найефективнішими залишаються діуретики (ацетазоламід, спіронолактон).
  27. Поширені препарати, що можуть викликати міотонічний синдром, — клофібрат й інші ліпідознижуючі засоби, хлорохін, алкоголь, епсилон-амінокапронова кислота, D-пеніциламін, зидовудин.
  28. Злоякісний нейролептичний синдром — стан, що виникає внаслідок застосування антипсихотиків (фенотіазини, галоперидол) і супроводжується лихоманкою, м’язовою ригідністю і рабдоміолізом.
  29. У його лікуванні основними препаратами вибору залишаються бромокриптин чи дантролен.
  30. До 40% пацієнтів із міастенією відзначають тимчасове (5–7 днів) погіршення після початку лікування високими дозами кортикостероїдів.
  31. Після тимектомії понад 75% пацієнтів із міастенією відзначають поліпшення загального стану.
  32. Найчастішими причинами полінейропатії є цукровий діабет і алкоголізм.
  33. Найчастішою моторною полінейропатією є синдром Гійєна-Барре.
  34. При діагностиці полінейропатій лікарі найчастіше пропускають наявність спадкових захворювань.
  35. При синдромі Гійєна-Барре в лікворі виявляють підвищений рівень білка при нормальному чи злегка підвищеному цитозі.
  36. Найпоширенішим захворюванням мотонейронів є боковий аміотрофічний склероз.
  37. Єдиний препарат, здатний подовжити період виживання у цих пацієнтів, —антагоніст NMDA-рецепторів рилузол.
  38. Показанням для нейрохірургічного лікування вертеброгенних радикулопатій є неконтрольований біль, прогресування парезів чи чутливих порушень і відсутність реакції на консервативне лікування.
  39. Синдроми ішемії стовбура головного мозку мають множинний характер, тоді як ізольовані симптоми (напр., запаморочення чи двоїння в очах) найчастіше спричинені периферичними ураженнями окремих черепних нервів.
  40. Хвороба Меньєра проявляється тріадою характерних симптомів: епізодичним запамороченням, дзвоном у вухах і приглухуватістю.
  41. Центральний понтинний мієліноліз переважно виникає у хворих із неадекватним відживленням чи при алкоголізмі, ускладнених гіпонатріємією; його причиною є дуже швидка корекція рівня натрію.
  42. Пухлини задньої черепної ямки становлять 50% від загальної кількості пухлин у дітей. У дорослих вони набагато рідкісніші.
  43. Головними функціями мозочка є рівновага, координація й підтримка м’язового тонусу.
  44. Ураження мозочка спричиняє рухові розлади на стороні ураження.
  45. Найефективнішим препаратом у лікуванні хвороби Паркінсона залишається леводопа, після неї – агоністи дофамінових рецепторів.
  46. Найчастішими ускладненнями специфічної терапії хвороби Паркінсона є рухові флюктуації, дискінезії і психози.
  47. Нині найпоширенішим методом хірургічного лікування хвороби Паркінсона є глибинна стимуляція мозку.
  48. Есенціальний тремор є найчастішою причиною непаркінсонічного тремору.
  49. Найефективнішими у його лікуванні залишаються бета-адреноблокатори й антиконвульсант примідон.
  50. Тик — це короткочасний раптовий швидкий поривчастий рух (моторний тик) або звуковий феномен (вокальний тик). Найчастіша їх причина — синдром Туретта.
  51. Спастична кривошия залишається найчастішою причиною фокальної дистонії, препаратом вибору при лікуванні останніх залишається ботулотоксин.
  52. Найчастішими симптомами вегетативної недостатності є ортостатична гіпотензія, дисфункція кишківника і сечового міхура, імпотенція й розлади потіння.
  53. Непритомність рідко буває неврологічною проблемою, найчастіше короткотривала втрата свідомості викликана патологією серцево-судинної системи.
  54. Неправильна інтерпретація результатів МРТ є найчастішою причиною помилкової діагностики розсіяного склерозу.
  55. При загостренні цієї хвороби найпопулярнішою залишається схема внутрішньовенної пульс-терапії метилпреднізолоном.
  56. Для запобігання загостренням розсіяного склерозу нині схвалено два препарати – бета-інтерферон і копаксон, котрі приблизно однаково знижують частоту екзацербацій у середньому на 30%.
  57. Найчастіше деменцію диференціюють із делірієм і депресією.
  58. Головними причинами деменції є хвороба Альцгаймера (понад 50%), різні форми судинної деменції, хвороба з тільцями Леві й інші форми атипового паркінсонізму, а також уживання алкоголю і певних ліків.
  59. Хвороба Альцгаймера рідко є спадковою, чого не скажеш про фактори її ризику.
  60. На неї хворіли американський президент Рональд Рейган, акторка Ріта Гейворт, філософ Іммануїл Кант, письменник Ралф Емерсон, композитор Моріс Равель.
  61. У лікуванні хвороби Альцгаймера з помірним успіхом застосовують два класи препаратів – антихолінестеразні агенти центральної дії (донепезил, ривастигмін) і антагоністи NMDA-рецепторів (мемантин).
  62. Частою причиною посиленої денної сонливості є синдром обструктивних апное уві сні.
  63. Єдиним об’єктивним методом оцінки порушень сну є полісомнографія, суб’єктивна оцінка пацієнта часто дуже ненадійна.
  64. Найчастішими первинними пухлинами головного мозку є гліоми, спинного — астроцитоми.
  65. Метастатичні пухлини головного мозку трапляються у 10 разів частіше, ніж первинні.
  66. Серед пухлин нервової системи до метастазування найбільш схильна медулобластома.
  67. Серед нейроонкологічних ускладнень нейрофіброматозу 1-го типу є гліома зорового нерва, 2-го типу — двобічна невринома слухового нерва.
  68. Бактеріальний менінгіт є найчастішою причиною зниження рівня глюкози у лікворі.
  69. При менінгіті необхідно відразу починати антибіотикотерапію, не чекаючи на результати всіх обстежень.
  70. Енцефаліт, спричинений вірусом простого герпесу, — найчастіший спорадичний енцефаліт із вогнищевим неврологічним дефіцитом, котрий треба агресивно лікувати ацикловіром.
  71. Неврологічні прояви СНІДу можуть бути спричинені самим вірусом, дією ліків чи збудниками опортуністичних інфекцій.
  72. У лікуванні нейро-СНІДу найоптимальнішою комбінацією є поєднання одного протеазного інгібітору із двома інгібіторами зворотної транскриптази.
  73. У більшості пацієнтів із болем голови органічного походження можна виявити зміни при фізикальному обстеженні. Раптове виникнення “найсильнішого болю голови у моєму житті” потребує виключення внутрішньочерепного крововиливу.
  74. При лікуванні болю голови категорично НЕ використовують наркотичні анальгетики.
  75. Мігрень провокується вживанням таких продуктів, як сир, червоне вино, салямі і кофеїн-вмісні напої.
  76. Препаратами вибору для лікування мігрені залишаються триптани (суматриптан, наратриптан).
  77. Найкращим лікуванням хронічного головного болю напруження є комбінація амітриптиліну і нестероїдних протизапальних препаратів.
  78. У пацієнтів похилого віку зі знову виниклим болем голови необхідно виключати скроневий артеріїт.
  79. Електроенцефалографія є одним із найважливішим методів констатації смерті мозку.
  80. Померлі пацієнти інколи можуть рухатися, найчастіше такі феномени (симптом Лазаруса) проявляються у вигляді швидкого згинання обох рук і приведення їх до підборіддя навіть на фоні смерті мозку. Можливо, така ознака виникає внаслідок активації нейронів шийного відділу спинного мозку в результаті гіпоксії.
  81. Інсульт – найчастіша причина смерті у розвинутих країнах після серцево-судинних і онкологічних захворювань.
  82. Клініка, етіологія й лікування інсультів залежать від того, у якому басейні вони виникли – каротидному чи вертебро-базилярному.
  83. Найчастішим симптомом інсульту є геміпарез (70%).
  84. Найважливішими курабельними факторами ризику інсульту є артеріальна гіпертензія, куріння, хвороби серця, гіперліпідемія й гіпергомоцистеїнемія. Іншими модифіковуваними факторами ризику є цукровий діабет, зловживання алкоголем і наркотиками, ожиріння і прийом пероральних контрацептивів.
  85. На початковому етапі обстеження інсультного хворого методом вибору є безконтрастна КТ. Недоліком рутинної МРТ є те, що під час неї часто пропускають субарахноїдальний крововилив.
  86. Роль антикоагулянтів (переважно варфарину) при цереброваскулярних захворюваннях полягає у запобіганні інсульту в пацієнтів із високим ризиком кардіогенної емболії.
  87. Інсульт є найчастішою причиною афазії у дорослих.
  88. Різниця між афазією і дизартрією полягає в тому, що перша – набуте порушення здатності застосовувати мову для символічного вираження думок і почуттів (уражена кора), а друга – набутий розлад артикуляції (уражений стовбур мозку).
  89. Навіть при дотриманні адекватного протоколу тромболітичної терапії ішемічного інсульту ризик симптоматичного внутрішньомозкового крововиливу становить 6%, із них половина закінчується летально.
  90. У пацієнтів із симптомним стенозом внутрішньої сонної артерії 70% і більше хірургічне лікування ефективніше від медикаментозного.
  91. Причинами смерті у гострому періоді інсульту найчастіше є його неврологічні ускладнення, пневмонія, тромбоемболія легеневої артерії й хвороби серця.
  92. На епілепсію страждало багато видатних людей, зокрема Юлій Цезар, Жанна д’Арк, Байрон, Ван Гог, Петро Перший, Достоєвський, Берліоз.
  93. Правильна верифікація епілептичного нападу є умовою адекватної протиепілептичної терапії.
  94. Кокаїн і амфетаміни — найчастіші речовини, зловживання якими призводить до епілептичних нападів.
  95. Усі парціальні епілептичні напади вимагають проведення МРТ.
  96. Найчастіша причина неефективності протисудомних агентів — побічні ефекти препаратів.
  97. Перевагою монотерапії антиконвульсантами є те, що вона дешевша, а також краща в сенсі комплаєнтності і запобігання міжмедикаментозним взаємодіям.
  98. Якщо у пацієнта-епілептика наявна резистентність до двох протиепілептичних препаратів, то його необхідно скерувати у спеціалізований епілептологічний центр для з’ясування остаточного діагнозу й консультації нейрохірурга.
  99. Неврологу важко інформувати пацієнта про такі діагнози (згідно з останніми опитуваннями): боковий аміотрофічний склероз, злоякісна пухлина головного мозку, післятравматична параплегія, розсіяний склероз, епілепсія.
  100. Препаратами, котрі найчастіше прописують американські неврологи (у низхідній послідовності), є парацетамол, аспірин, фенітоїн, амітриптилін.

Підготував Юрій Матвієнко

ЛІТЕРАТУРА

  1. Drislane F., Acosta J.A., Benatar M., Chang B. Blueprints in Neurology. — Lippincott Williams & Wilkins; 1st edition, 2002. - 256 p.
  2. Fernandez H., Eisenchen S., Okun M.S., Yachnis A.T. Ultimate Review for the Neurology Boards. — Demos Medical Publishing; 1st edition, 2005. - 496 p.
  3. Miller J.Q., Fountain N. Neurology Recall. - Lippincott Williams & Wilkins; 2nd edition, 2003. — 377 p.
  4. Rolak L. Neurology Secrets. - Mosby; 4th edition, 2004. — 480 p.
  5. Souayah N. Neurology: McGraw-Hill Specialty Board Review Series. — McGraw-Hill Medical; 1st edition, 2004. — 300 p.