корифеї медицини

ГЕРМАН РОРШАХ

img 1

Герман Роршах (8 листопада 1884 року — 1 квітня 1922 року) — швейцарський психіатр і психоаналітик, відомий завдяки розробці проективного тесту, знаного як тест Роршаха, котрий відображає несвідому частину особистості, що “проектується” на дібрані зовнішні подразники.

РОДИНА І БАТЬКИ

Роршахи належали до громади невеликого міста Арбон на південному узбережжі Боденського озера в кантоні Тургау на півночі Швейцарії. Герман Роршах, досліджуючи родовід своїх предків, встановив, що вони протягом багатьох століть не покидали рідну общину. Здебільшого це були кваліфіковані робітники й селяни, деякі навіть обіймали посади членів муніципалітету і бургомістрів. Батько психіатра, Ульріх Роршах 19 вересня 1882 року одружився з Філіппіною Віденкеллер, що походила з дуже старої сім’ї Арбона. Він був першим, хто порушив багатовікову традицію своїх предків і в 1884 році разом із дружиною покинув рідні місця.

Спочатку вони виїхали до Цюриха, де народився їх первісток — Герман і де молода сім’я прожила два роки, а після того в 1886 році остаточно облаштувалися в м. Шаффгаузен однойменного кантону. Ульріх Роршах, за фахом художник-декоратор, був незадоволений цією професією, і тому продовжив навчання в школі ужиткового мистецтва. Як обдарований малювальник Ульріх часто зачаровував дітей зображеними на папері історіями. У 1886 році він отримав посаду вчителя малювання в початковій школі для хлопчиків і в училищі Шаффгаузена.

ДИТИНСТВО І ЮНІСТЬ (1884–1904 рр.)

Герман з’явився на світ, коли Роршахи жили в Цюриху. Сталося це 8 листопада 1884 року в передмісті Відикон, у будинку №278 на вулиці Гальденштрасе. Герману ще не було й двох років, коли його батьки переїхали до Шаффгаузена. Цей кантон нараховував тоді близько 50 тисяч жителів, з яких приблизно 20 тисяч жили в самому місті. Місто Шаффгаузен було не тільки транспортним вузлом, а й також центром індустрії, туризму і культурного життя. Лише деякі міста на Рейні можуть дорівнятися до нього мальовничими місцевостями. Над центральною частиною височать пагорби і фортеця Мунот, закладена ще в XV столітті. 700-річне місто й сьогодні багате на чудові пам’ятки старовини й сучасності. У старому монастирі міститься один з найчудовіших музеїв Європи, а міська бібліотека неймовірно багата рідкісними книгами. Шаффгаузен відомий також добре розвиненою металургією, високою якістю вироблених тут годинників і текстилю.

В інтелектуальній, художній та культурній атмосфері цього міста провів раннє дитинство і юнацькі роки майбутній лікар. Сім’я Роршахів жила спочатку в районі Грубен, а пізніше — в старому “Будинку Табор” на горі Гайзберг. Пізніше сім’я поселилася на пагорбі Еммерс (вулиця Зентісштрасе, 5), де придбала будинок, який і досі є сімейною власністю. Коли Герману було майже 4 роки, 10 серпня 1888 р. в родині Роршахів народилася дочка Анна.

Мати померла 2 липня 1897 р., коли Герман мав 12 років. Наступні два роки були для нього не дуже щасливими. Про трьох дітей, що залишилися без матері, дбали економки. Це тривало доти, доки батько 17 квітня 1899 р. не одружився з молодою жінкою Регіною Віденкеллер, зведеною сестрою покійної дружини. Роком пізніше, 7 березня 1900 р., в родині з’явилася зведена сестра Германа, охрещена Регіною. Згодом з невідомих причин між мачухою і молодим Германом виникла відчуженість. Ульріх Роршах незабаром захворів на невиліковну хворобу, через яку був змушений в 1902 р. остаточно піти у відставку. Він помер 8 червня 1903 р., коли Герману було 18 років.

Після закінчення народної школи Германа зарахували до кантональної, що вирізнялася високим рівнем викладацького складу і навчання. Герман відвідував її наступні 6 років (1898–1904 рр.). Тодішній директор кантональної школи Люті, якого дослідники біографії Роршаха попросили пошукати якісь згадки в шкільних протоколах, не знайшов у них нічого негативного, з чого можна припустити, що Герман був вихованим юнаком. Відомо також, що всі випускні іспити він склав на “відмінно”.

Навесні 1904 р. одинадцять учнів отримали свідоцтво про закінчення кантональної школи Шаффгаузена. Оскар Фарнер, пізніше видатний теолог і професор університету в Цюриху, був першим учнем у класі, Герман Роршах із середньою оцінкою 5 (тоді в Швейцарії найвищим балом була оцінка 6), став четвертим. Варто зазначити, що він показав однаково високі результати одночасно з усіх навчальних предметів.

Під час двох останніх років навчання учням кантональної школи було дозволено вступати в напівофіційні студентські союзи. Освячення новачка було зазвичай пов’язане з якимось веселим завданням, що схоже на існуючий в Америці звичай т. зв. “College fraternities”. Одночасно член союзу отримував “Cerevis”, або наймення, під яким він відтепер ставав відомим серед своїх колег. У 1903 р. Германа прийняли до студентської групи Скафузія (“Scaphusia”), члени якої носили елегантні берети синьо-білого кольору. В архіві групи зберігається кілька ілюстрованих альбомів, в яких студенти вели записи про життя союзу. На більшості альбомних фотографій можна побачити Германа — веселого, красивого і здорового. До речі, що приятелі з товариства дали йому прізвисько “Ляпка” (“Klecks”).

Той факт, що шкільні приятелі називали свого друга, а пізніше винахідника тесту чорнильних плям прізвиськом “Ляпка”, не було простою випадковістю. Тоді серед дітей була дуже популярна гра в плями. Вона полягала в тому, щоб налити трохи чорнильної туші на папір і потім, склавши аркуш удвоє, отримувати різні химерні зображення. Може, майбутній психолог любив цю гру або саме прізвисько спонукало його згодом зайнятися чорнильними плямами і розробити свій тест? Ми цього не знаємо. Однак, якщо правильним є останнє, то ми маємо справу з прикладом, який в психології називають “зобов’язанням щодо свого імені”. Можливо, однак, й інше, а саме, що Герман отримав прізвисько “Ляпка” на честь художника Клекселя (Klecksel), героя однієї з історій його улюбленого автора Вільгельма Буша. (У розмовній німецькій мові слово “klecksen” означає щось на кшталт “бруднити” або “малювати дешеві картинки”). Як би там не було, після закінчення навчання в Шаффгаузені Роршах неясно уявляв майбутню кар’єру. Складається враження, що він не наважувався зробити вибір між мистецтвом і природничими науками. Про цю свою проблему юнак писав у листі в Йєну відомому німецькому природодослідникові Ернсту Геккелю з проханням порадити у виборі спеціальності. Той порадив зайнятися вивченням природничих наук, що, якщо взяти до уваги спеціальність самого Геккеля, було логічним. З іншого боку, можна припустити, що в цьому проханні проявилася неусвідомлена потреба молодого Германа в підтвердженні правильності його прихованого бажання. Отже, Роршах у віці 19 років поїхав до Цюриха вивчати медицину.

СТУДІЇ МЕДИЦИНИ (1904–1909 рр.)

В сфері медичної освіти Швейцарія тих років посідала лідируючі позиції в Європі. Як це було тоді прийнято, більшість студентів навчалися кілька семестрів у різних університетах своєї країни і за кордоном, проте до закінчення навчання знову поверталися до рідного університету. До початку досліджень молодий Герман провів деякий час у Невшателі, потім перші 4 семестри (зима 1904 р. — жовтень 1906 р.) у Цюриху, при тому протягом одного семестру — в Берліні й Берні. Останні три семестри, що вимагають важкої і безперервної праці для отримання докторського звання, Герман провів у Цюриху.

Доктор Вальтер фон Вісс, близький друг Роршаха під час його навчання в Берліні, згадував: “Герман був дуже надійним другом і глибоко порядною людиною. Його життєва сила вражала, він опановував медицину без жодних труднощів. Він ніколи не втомлювався, був старанний, багато читав, відвідував художні виставки, виявляв великий інтерес до всіх людських проблем і спілкувався на різні теми”.

На початку навчання Роршаха відбулася одна подія, яка могла, на перший погляд, здатися несуттєвою, але, мабуть, саме вона мала великий вплив на молоду людину. Це був один з його снів. Через вісім років вчений у своїй дисертації так згадував про цей сон: “На першому семестрі медичного навчання я вперше був присутній при розтині, яке спостерігав з побожним ентузіазмом молодого студента. Особливо зацікавило мене розчленування мозку, що дало поживу для всіляких рефлексій про локалізацію і розрізування душі. Покійний загинув від апоплексії, і його мозок піддали анатомуванню. В ту ніч мені приснився сон, в якому я відчував, як розсікали на безліч зрізів мій власний мозок. Ось новий і новий зріз відділяється від мозкової маси півкуль і падає на операційний стіл. Точно так, як під час секції минулого дня. Ці тілесні відчуття були дуже виразні, а картина спогаду жива й дотепер. Вони залишили в моїй пам’яті хоч і слабкі, але виразні моменти чуттєвого сприйняття”. У цьому сні можна побачити зародок основ психологічної концепції “Психодіагностики” і тесту Роршаха.

Про те, що він стане психіатром, Герман вирішив від самого початку навчання в університеті, і ніщо не могло переконати його в цьому більшою мірою, ніж вибір Цюріха для останнього семестру навчання. У Швейцарії кожен студент-медик повинен був протягом принаймні двох семестрів відвідувати заняття з клінічної та теоретичної психіатрії й скласти заключні іспити з обох предметів. Університетська психіатрична клініка в Бурггельцлі, яка за керівництва Огюста Фореля стала науковим інститутом світового значення, під керівництвом його наукового спадкоємця Ойгена Блойлера набувала з року в рік дедалі більшої ваги. Якраз тоді, коли молодий Роршах прибув до Цюриха, в Бурггельцлі в психіатрії стався несподіваний переворот. Зигмунд Фройд, маловідомий невролог з Відня, сформулював низку нових ідей, які протягом останніх 10 років або ігнорувалися, або були взагалі відхилені, і лише тепер вперше отримали повне визнання. Несвідоме, яке боязко досліджували Жане, Флорно й деякі інші вчені, вийшло на передній план інтересів психіатрів.

Несвідоме вже не виглядало простою філософською абстракцією, а перетворилося на бурхливе джерело енергії, що криється під маскою сну, помилок, жартів або у формі істеричних нападів, примусу чи страху. Тепер такі стани могли усуватися усвідомленням прихованих, несвідомих уявлень і конфліктів. К. Г. Юнг розробив новий метод для виявлення несвідомих уявлень — асоціативний експеримент. Крім того, зовсім недавно в психіатрію було запроваджено й іншу сенсаційну новину: Блойлер і Юнг застосували психоаналітичні знання й асоціативний експеримент для дослідження психозів (а не тільки неврозів, як це вже зробив Фройд). За допомогою нових методів розшифровувалися і пояснювалися “абсурдні”, “незрозумілі” й “безглузді” ідеї психіатричних пацієнтів. Теоретичні передумови цих методів здавалися неприйнятними в еру панування тодішньої матеріалістичної й органічно орієнтованої психіатрії. Студенти й лікарі з усієї Європи приїздили до Цюриха, щоб випробувати революційні інновації. Неважко уявити, що вони зацікавили також і молодого Роршаха.

Ймовірно, цей період його життя був пов’язаний з великими навантаженнями, тому що йому вдалося вкластися в мінімальні встановлені 5 років вивчення медицини. 25 лютого 1909 року він склав заключні іспити й отримав диплом лікаря. Тоді ж він заручився з російською колегою Ольгою Стемпелін, і після іспитів узяв двомісячну відпустку, щоб відвідати родину дружини в Казані. Після важкого і напруженого навчання Роршах з його відкритою для отримання нової інформації душею насолоджувався різноманітними враженнями. Одним із нових знайомих був молодий польський студент Євген Мінковський, що згодом став відомим філософом-феноменологом. Не може бути жодних сумнівів у тому, що Роршах хотів би залишитися тут довше, однак він мав намір скласти державний іспит і додатково спеціалізуватися в психіатрії.

МЮНСТЕРЛІНГЕН (1909–1913 рр.)

Тепер молодий лікар стояв перед вибором: отримувати протягом невизначеного терміну мізерну зарплатню в університетській психіатричній клініці чи або мати трохи вищу платню в кантональній психіатричній лікарні. Останнє, однак, не давало можливості розраховувати на університетську кар’єру. Оскільки ні сам Роршах, ні його наречена не мали достатньо коштів, він обрав другий шлях — 1 серпня 1909 р. він почав працювати на вакантному місці в кантональній психіатричній лікарні містечка Мюнстерлінгена в кантоні Тургау. Тут у нього були всі можливості ознайомитися з практичною роботою психіатра і водночас працювати над своєю дисертацією. У клініці, розташованій у мальовничому містечку на березі Боденського озера, перебувало 400 пацієнтів, розміщених частково в старих монастирських будівлях, а частково — в більш сучасних. Медичний персонал складався з головного лікаря — доктора Брауглі та двох асистентів. Секретаря, як, втім, і соціальних працівників не було, і до обов’язків молодих лікарів входили не тільки ранкові обговорення й обходи відділень, але також проведення всіляких заходів для пацієнтів. Після всіх цих справ в асистентів залишалося небагато часу, щоб присвятити себе іншим справам. Проведені Роршахом у Мюнстерлінгені чотири роки були, ймовірно, найщасливішим періодом у його житті. 21 квітня 1910 року він зареєстрував у цюрихській мерії шлюб з Ольгою Стемпелін.

Незабаром молодий лікар набув великої популярності серед пацієнтів, не в останню чергу завдяки влаштованим для хворих святковим заходам, театральним виставам та іншим розвагам. Роланд Кун, головний лікар клініки Мюнстерлінген, так відгукнувся про діяльність Роршаха: “Архів нашої лікарні мав у своєму розпорядженні велику кількість посилань на Роршаха. Він фотографував пацієнтів, і в нас ще зберігаються пожовклі фотографії, зроблені ним. Записи історій хвороб пацієнтів, написані його красивим почерком, дуже відрізняються від інших і виходять за межі звичайних. Мені відома, наприклад, одна історія хвороби, в якій він розглядав цікаву проблему: в одного хворого підставою для галюцинацій була ілюстрація з газети. Це відповідало основній ідеї його власного тесту з тлумачення чорнильних плям”. Доктор Кун також додав, що більш докладне вивчення цих історій хвороби, без сумніву, могло б сприяти ліпшому розумінню деяких незрозумілих аспектів психодіагностичного методу Роршаха.

Свою роботу в Мюнстерлінгені молодий лікар почав з твердим наміром зайнятися серйозним дослідженням. Найпершочерговішим завданням була дисертація. Професор Ойген Блойлер погодився із запропонованою Роршахом темою: “Про рефлекторні галюцинації і споріднені з ними явища”. Самостійне формулювання теми роботи дослідником було підтвердженням його внутрішньої незалежності, тоді як більшість тогочасних медичних випускників не тільки працювали під керівництвом професорів, але також отримували від них і тему для досліджень. Понад три роки, повільно і ретельно, Роршах вів свою наукову роботу. Нарешті 12 листопада 1912 року в університеті Цюриха йому було присуджено ступінь доктора медицини.

Без сумніву, поштовхом до написання дисертації став вищезгаданий сон, який наснився йому після розтину в університеті, — сон, в якому він пережив виготовлення зрізів власного мозку. Це дозволило молодому вченому сформулювати низку питань, зокрема: Як виникають такі фізіологічно неможливі, маячні відчуття? Як відчуття одного роду перетворюються в інші? Роршах перевіряв усе нові й нові випадки галюцинацій, які виникають як відображення певних сприйнять. Його також цікавить загальне питання прямого і зворотного перенесення сприйняття між окремими областями почуттів, як, наприклад, з оптичного й акустичного в кінестетичне або з акустичного в оптичне. Дисертація Роршаха читається нелегко. Очевидно, її стилістичне оформлення було не настільки важливим для автора, який мав на 54 сторінках викласти великий за обсягом матеріал. Крім того, праця була написана мовою визнаних Блойлером асоціативно-психологічних теорій, у термінології яких Роршах не завжди знаходив відповідні вирази, які б повністю відповідали його ідеям. Ретельне вивчення дисертації свідчить, як вміло йому вдавалося поєднувати клінічні спостереження пацієнтів зі своїм знанням літератури про галюцинації і ходом власних думок.

Особистісна нота в праці такого напряму дуже багато важить, і Роршах наводить у дисертації не тільки приклад зі своїм сном, але також низку інших спостережень. Так, він згадує, як дитиною вмів “переводити” зубний біль у мелодію, або як йому вдавалося за допомогою певних рухів викликати в пам’яті певні картини знаменитих художників. Він розповідає про свою погану музичну пам’ять і називає себе “кінестетичним типом”, або особою з переважно кінестетичними образами.

До кінця 1912 р., майже одночасно із захистом дисертації, Роршах публікує в журналі “Zentralblatt für Psychoanalyse” працю “Рефлекторні галюцинації і символіка”. У ній ідеться про об’єднання висновків з його дисертації з останніми успіхами психоаналізу, що було наступним кроком на шляху до психодіагностики. Коли Роршах працював над дисертацією, в нього залишалося небагато часу, проте він досліджував також й інші ділянки медицини. Так, коли помер один з його пацієнтів, якого неодноразово доставляли до лікарні в Мюнстерлінгені з гебефренічними нападами, автопсія виявила пухлину шишкоподібної залози. Мозок пацієнта передали в Інститут С. фон Монакова, відомого невролога з Цюриха, і під його керівництвом Роршах провів мікроскопічне дослідження. Він дійшов висновку, що гебефренія і пухлина мозку жодним чином не були пов’язані між собою, й опублікував цей випадок у медичному журналі. Це була сумлінна, але рутинна робота, і Роршаху незабаром стало зрозуміло, що патологія мозку, мабуть, не є його сильною стороною.

Як це не дивно, але саме в цей час, сам того не усвідомлюючи, він вже дуже близько підійшов до своїх більш пізніх відкриттів. Один з його шкільних друзів по кантональній школі в Шаффгаузені, Конрад Герінг, отримав посаду викладача старовинної архітектури в маленькому містечку неподалік від Мюнстерлінгена. Він часто приїжджав сюди, де читав свої доповіді з показом діапозитивів пацієнтам або разом зі своїми учнями зі школи наспівував їм народні пісні. Роршах ділився з ним художніми роботами своїх пацієнтів і практичним застосуванням асоціативного експерименту Юнга. Вчений розповів також, що розробив метод, як тестувати пацієнтів чорнильними плямами, порівнюючи потім ці результати з результатами асоціативного експерименту. Герінг запропонував Роршаху провести подібні експерименти з чорнильними плямами на своїх учнях. Ось цитата з листа Герінга про його перші висновки:

”...Тоді я дав кожному з моїх школярів аркуш паперу. За завданням, кожен учень псував лист плямами, складав його вдвічі, надписував на аркуші своє ім’я і описував те, що він побачив у плямах, без урахування часу реакції. Потім слідував інший лист з новими плямами і з урахуванням часу реакції. Я передав ці листи Роршаху, і ми потім разом обговорювали їх. Згодом я виконав дещо інший експеримент. Я показував кожному учневі, окремо від інших, лист з плямами, зробленими самим Роршахом і фіксував їх відповіді. Наступний експеримент проводився з плямами червоного кольору, і так далі. Результати експерименту обробляв мій друг-психіатр, який займався порівнянням вербальних відповідей і візуальної інформації, отриманих від своїх пацієнтів, з відповідями інших дорослих”.

Основна мета, яку поставив собі Роршах, — з’ясувати, чи проявляли талановиті учні більше фантазії порівняно з менш талановитими. На жаль, численні рисунки з плямами, які він тоді виконав, зникли. Ці експерименти з чорнильними плямами проводилися в 1911 році і, як повідомлив Конрад Герінг, були занедбані Роршахом, оскільки його все більше став цікавити психоаналіз. У Цюриху протягом 1909–1913 рр. існувала група психоаналітиків, до якої належали професор Ойген Блойлер, Карл Густав Юнг, Альфонс Медер, Людвіг Бінсвангер, Оскар Пфістер та ін. Найімовірніше, Роршах пристав до них, все більше займаючись фройдівськими підходами й аналізуючи пацієнтів із клініки Мюнстерлінгена.

У період між 1912 і 1914 рр. в одному з перших психоаналітичних журналів “Zentralblatt für Psychoanalyse” було опубліковано серію коротких рефератів, приміток і рецензій Роршаха.

У праці про клінічний випадок “невдалої сублімації” він засвідчив, як витіснений психічний зміст проклав собі зворотну дорогу до свідомості пацієнта. В опублікованій в журналі статті “Година і час” (“Uhr und Zeit”) він висловив припущення, що інтерес деяких невротиків до годинника є своєрідним поверненням до несвідомої туги по материнських грудях, причому цокання годинника може символізувати биття серця матері.

В повідомленні “Крадіжка коня в сутінковому стані” розповідається про епілептика, який вкрав коня і два вози. В цьому абсурдному правопорушенні Роршах знаходив несвідомий зміст або, точніше, згущення кількох несвідомих мотивацій, які зазвичай мають місце уві сні. При цьому як допоміжний метод він використовував асоціативний експеримент Юнга.

В короткому дослідженні “Про вибір друзів у невротиків” вказано на те, що цей вибір (як і любовний) визначається виглядом батьків. Стаття “Аналітичні зауваження про картину шизофреніка” — коротка, але цікава інтерпретація твору психотика, який, копіюючи картину “Таємна вечеря”, уявляв собі Христа й апостолів (але не Іуду) з довгим жіночим волоссям. Інше дослідження рисунка шизофреніка містить тонкий аналіз зв’язків між різними почуттями.

На початку 1913 року Роршаху було 28 років, він мав вчений ступінь доктора наук, 4-річний досвід роботи в клініці й був автором кількох цікавих наукових публікацій. Поступово він ставав усе більш відомим у психіатричних і особливо психоаналітичних колах. У квітні 1913 року він розірвав свій договір з клінікою Мюнстерлінгена і згодом влаштувався на короткий час на роботу в клініку Мюнсінген поблизу Берна, де пропрацював на посаді асистента до кінця листопада. На початку грудня 1913 року він покинув батьківщину й виїхав до Росії, де, як він вважав, на нього чекала блискуча кар’єра.

РОСІЯ (1913–14 рр.)

У деяких джерелах іноді стверджується, що Роршах тривалий час перебував у Росії, де багато років працював психіатром. Це перебільшення. Простий розрахунок свідчить, що, залишивши свою посаду асистента в Мюнсінгені на початку грудня 1913 року й розпочавши вже в липні 1914 року працювати у Вальдау, він не міг пробути в Росії більш як сім місяців. У санаторії Крюкове під Москвою швейцарський лікар знайшов відносно добре оплачувану, хоч і велику за обсягом роботу за фахом. Разом з дружиною він оселилвся поблизу санаторію. Але потім раптом залишив посаду й повернувся до Швейцарії. Що ж сталося? Його дружина згадувала, що насправді він не був по-справжньому задоволений своїм професійним становищем, не мав можливості займатися науковими дослідженнями, які він вважав своїм справжнім покликанням. Вона писала: “Крюкове було цікавим місцем, проте аристократичні пацієнти повністю забирали в Германа його життєві сили і його час, так що в нього зовсім не залишалося часу на дозвілля або навіть на те, щоб зібраний матеріал записати у свій щоденник і систематизувати його. Герман якось сказав мені, що він наче художник, який стоїть перед гарним ландшафтом без полотна і фарб”.

Якою б не була головна причина, Роршах зрозумів, що непогано було б відкласти на кілька років остаточну еміграцію і повернутися до Швейцарії. Тим часом після повернення додому з’ясувалося, що він втратив своє місце в Мюнстерлінгені. Щоправда, незабаром вдалося знайти скромно оплачувану посаду асистента в лікарні Вальдау під Берном — і він почав там працювати в липні 1914 року. Незабаром вибухнула Перша світова війна, і він став відірваним фронтами воюючих держав від своєї дружини, що залишилася на певний час у Росії.

ВАЛЬДАУ (1914–15 рр.)

У Вальдау Герман Роршах пропрацював від липня 1914-го року до середини жовтня 1915 року. Основною перевагою нової посади було те, що він мав можливість продовжити займатися наукою. Тоді в Швейцарії було лише три неврологічних лікарні, які водночас були й психіатричними університетськими клініками — Фрідмат у Базелі, Вальдау під Берном і Бурггельцлі в Цюриху. Однак отримати посаду у всесвітньовідомій клініці Бурггельцлі було надзвичайно важко, і Роршаху довелося задовольнитися малим. У Вальдау працювали два відомі психіатри — В. Моргенталер і E. Фанкгаузер, з якими в Роршаха склалися тісні дружні стосунки. Моргенталер був практичним і енергійним чоловіком, пізніше написав навчальну програму для медичного персоналу швейцарських неврологічних клінік, а також першокласний посібник з догляду за душевнохворими. Надалі він заснував цікавий музей історії психіатрії, який існує й досі. Моргенталер цікавився художніми творами психіатричнх пацієнтів, і Роршах допомагав йому збирати матеріал для цих досліджень.

Через багато років Моргенталер проявив себе вірним другом Роршаха, допомігши опублікувати книгу “Психодіагностика” і посприявши поширенню його методики. Фанкгаузер, навпаки, був скоріше вченим і мислителем, сповненим оригінальних ідей. Тоді він займався анатомічними дослідженнями мозку і теорією збудження, яка пізніше суттєво вплинула на уявлення Роршаха.

Під час перебування в Мюнсінгені в 1913 році до Роршаха дійшли чутки про деякі дивні релігійні секти, в тому числі про якогось Бінггелі, засновника однієї з таких сект, який перебував у клініці Мюнсінген протягом 1869–1901 рр. Це зацікавило його настільки, що він відвідав старого чоловіка в його селі. Інтерес до нового прокинувся в Роршаха з особливою силою після повернення з Росії, тому вивченню цієї та інших сект він присвятив велику частину свого вільного часу. На свій подив, він з’ясував, що на його батьківщині, неподалік від місця, де він проживав, діяли релігійні секти, не менш незвичайні, ніж російські, про які було так багато написано.

Йоганнес Бінггелі, пацієнт Мюнсінгена, заснував поблизу міста Шварценбург “лісове братство”, яке складалося з великої кількості прихильників і невеликого кола урочисто посвячених. Останніх він навчав, що чоловічий статевий орган святий. Статеві зносини з керівником секти вважалися засобом вигнання демонів з юних дівчат. Згодом Бінггелі заарештували за інцест зі своєю дочкою.

Роршах з’ясував, що секта Бінггелі походить від старішої секти Антона Унтернерерса, який проповідував святість інцесту ще в кінці 18 століття. Предок Бінггелі був головою громади апостолів Унтернерерса поблизу Шварценбурга. Сам же Унтернерерс також мав своїх попередників — секту “Шмідліан” (Schmidlian). Роршах встановив, що і в попередні століття поряд із “нормальними” сектами (анабаптистами, богемськими братами і катарами) існували секти, подібні до груп Бінггелі й Унтернерерса, причому всі — саме в цій місцевості. Документальні докази сягали корінням у далеке 12 століття, однак і до того, кількома століттями раніше, ця місцевість була живильним середовищем для аріанських єретиків. Дослідження дали можливість Роршаху створити загальну картину релігійних сект Швейцарії — це був чудовий синтез релігійної психології, соціології, психопатології і психоаналізу. Він довів, що секти завжди виникали в місцевостях, що збігалися з родовими межами, і серед населення, релігійна наснага якого перебувала в різкому контрасті з відсутністю політичних інтересів.

Серед цих жителів існували сектантські ядра, або сімейні групи, які існували протягом століть. Серед їх прихильників Роршах розрізняв дві групи: активні, зазвичай алкоголіки або невротики, що компенсували свій комплекс неповноцінності місіонерською діяльністю, і пасивні, у яких спалах витісненого лібідо викликав раптове перенесення його на одного з голів секти. Керівників сект він також поділяв на два типи: пасивні, яких використовувала громада, й вони не мали якогось значного впливу, й активні, які називали себе пророками. Останні були невротиками, як Бінггелі (якого лікар означував як істеричну особу), або шизофреніками, як Унтернерерс. Згідно з поглядами Роршаха, шизофренічності пророк надає значно сильнішого впливу; його вчення містить не тільки “низинну міфологію” невротичного пророка, що формується з його власних комплексів, а й “високу міфологію”, що бере початок від архетипів із глибини несвідомого і здатна справити глибше враження на своїх прихильників. Можна тільки шкодувати про те, що Роршах залишив незавершеною свою працю про релігійні секти Швейцарії, однак є як мінімум два дуже цікавих фрагменти, зокрема повідомлення про життя і вчення Бінггелі та Унтернерерса в світлі психоаналізу.

З огляду на те, що Роршах займався сектами тільки у вільний від роботи час, він виконав своє дослідження досить швидко, фактично протягом трохи більше року. Кількість зібраного матеріалу була така велика, що для його опрацювання потребувалося багато часу. Тим часом із Росії повернулася його дружина Ольга, і тепер низька зарплатня у Вальдау було явно недостатня. Саме тоді звільнилося місце головного лікаря в лікарні для душевнохворих у Герізау, і його заяву на роботу було прийнято. Дослідник виїхав з Вальдау 20 жовтня 1915 року й 1 листопада розпочав працювати а новому місці.

ГЕРІЗАУ (1915–1922 рр.)

Психіатрична лікарня Кромбах у містечку Герізау містилася в кантоні Аппенцелль недалеко від австрійського кордону. Її зовсім недавно відбудували і вважали однією з найсучасніших лікувальних установ Швейцарії. Це була одна з небагатьох лікарень, побудованих за так званою “павільйонною системою”. Замість одного-єдиного великого будинку вона складалася приблизно з дюжини будинків, побудованих по колу на вершині пагорба.

Обов’язки старшого лікаря були дуже різноманітні. На 300 пацієнтів установи припадало тільки два психіатри (головний і старший лікар) без асистентів, соціальних службовців і секретарок. Лікувальне навантаження було дуже велике. Проте Роршах запровадив ряд нововведень: у 1916 і 1917 р. він організував навчальний курс для обслуговуючого медичного персоналу (в тодішніх лікувальних установах Швейцарії таких курсів не було). Через два роки прийнято на роботу двох асистентів. Згодом вони стали учнями вченого — це були Георг Ремер і Ганс Бен-Ешенбург.

Кантон Аппенцелль багато чим вирізнявся серед інших місцевостей, в яких досі працював Роршах. У Тургау, рідному кантоні своїх батьків, він відчував себе наче вдома. У Мюнсінгені й Вальдау він познайомився з жителями Берна і навчився цінувати їх серйозність і добродушність. На противагу цьому Роршах, мабуть, так і не зміг сприйняти деяких рис аппенцелльского характеру, наприклад, схильності до злих жартів. Велика відмінність між ментальністю жителів була і в клінічній картині психічних захворювань. Ці відмінності дуже цікавили Роршаха, і згодом він коротко охаратеризував їх у своїй книзі з психодіагностики.

Хоча зарплатня старшого лікаря тоді вважалася досить високою, життєві витрати сім’ї зросли після народження дочки та сина. За швейцарськими мірками Герізау лежав у глушині, далеко від великих інтелектуальних центрів країни, таких як Цюрих, і був далеко не привабливим місцем. Проте Роршах від самого початку вирішив отримати максимальну користь зі свого перебування в цьому місті й написав там кілька наукових праць.

В одній з них він опублікував досить цікавий випадок, який досліджував у Вальдау і який мав певну схожість на описану в Мюнстерлінгені “Крадіжку коня в сутінковому стані”. І якщо в першому випадку він, жалкуючи про неможливість застосувати гіпноз у психоаналізі, намагався усунути амнезію в пацієнта за допомогою юнгівського асоціативного експерименту, то цього разу Роршах об’єднав гіпноз, метод вільної асоціації й асоціативний експеримент, після чого порівняв результати. Пацієнт був швейцарським солдатом, якого заарештували, коли він не повернувся на службу з відпустки. Під час арешту він впав у розпач і не міг чітко згадати про велосипедну аварію, в яку потрапив за два дні до того. Три експлоративні методи дали досить різні результати. Вільні асоціації швидко ввели пацієнта в стан живих мрій, дуже схожий на сутінковий стан, вони містили багато елементів його первісного сутінкового стану. Юнгівський асоціативний експеримент нічого подібного не дав, але багато в чому вказував на постійні комплекси пацієнта, наприклад, на його глибоку антипатію до вітчима. Гіпноз не підтвердив наявності сутінкового стану, однак, як це не дивно, виявив тимчасові епілептичні марення, які наставали раптово під час сплутаної свідомості: пацієнтові здавалися спотвореними вулиці й ліхтарні стовпи, будинки були червоного кольору, а одягнені в чорний одяг люди були або неприродно великі, або малі. Три методи дуже добре доповнювали один одного в дослідженні пацієнта, що не усвідомлює себе.

Ці статті, однак, були тільки побічним заняттям, Роршах досліджував насамперед швейцарські секти. Він упорядкував великий матеріал і 12 листопада 1916 року, через рік після прибуття в Герізау, представив у Швейцарському психіатричному товаристві в Невшателі свої перші результати з досліджуваної теми. Цей реферат має величезну цінність, оскільки допомагає нам простежити за основним ходом його думок і загальним планом книги, яку Роршах планував опублікувати. Свої нові дані він доповів на засіданнях Швейцарського психологічного товариства в Цюриху 12 і 13 жовтня 1918 р., а пізніше — Швейцарського психоаналітичного товариства. У листі священику Оскару Пфістеру він за кілька тижнів до смерті знову повернувся до теми про майбутню книгу, ззаначивши, що це буде солідне видання обсягом 400–500 сторінок.

Тим часом він не обмежився цією темою. Вже здавна один з його основних інтересів лежав у ділянці психоаналізу. Уже в Мюнстерлінгені в 1912–1913 рр. він застосував психоаналітичний метод у лікуванні декількох пацієнтів. За час відсутності Роршаха в психоаналітичних колах відбулися деякі зміни. Перестала існувати перша психоаналітична група, що діяла в Цюриху в 1909–1913 рр. Фройд значно поглибив своє вчення: замість усвідомлення неусвідомлених уявлень і конфліктів психоаналізом стали називати динаміку перенесення, і Фройд планував проголосити цей метод “метапсидіологією” (“Metapsydiologie”).

Психоаналітичний рух ширився по всьому світу, і після закінчення Першої світової війни деякі його швейцарські прихильники обмірковували створення нової дослідницької групи. 10 лютого 1919 р. Оскар Пфістер, Еміль Обергольцер і його дружина Міра Обергольцер розіслали близько 50 відповідних листів. 21 березня в Цюриху відбулися установчі збори, в яких брали участь три засновники і вісім інших психіатрів, зокрема Герман Роршах, якого обрали віце-президентом. Перше офіційне зібрання відбулося 24 березня в присутності кількох іноземних гостей. Важливо відзначити, що перші дві зустрічі були присвячені переважно психопатології релігії. На третьому засіданні Кільгольц зробив повідомлення про Якоба Беме; на четвертому і п’ятому зборах Роршах доповідав про випадки Бінггеліса (11 липня) і Унтернерерса (19 вересня), тоді як на шостому Морель розповів про “таємничу концентрацію уваги на внутрішніх переживаннях”. Останні три роки життя Роршах відігравав значну роль у роботі Швейцарського психоаналітичного товариства не тільки як віце-президент, а й завдяки чотирьом своїм науковим доповідям, про дві з яких (швейцарські секти) вже згадувалося. Інші дві доповіді стосувалися психодіагностики. Незабаром з’ясувалося, що атмосфера в психоаналітичній групі була, на думку Роршаха, набагато відкритішою, ніж у Швейцарському психіатричному товаристві. Тут його ідеї сприймалися з інтересом, і багато хто з його колег-психоаналітиків, як, наприклад, Обергольцер і Цуллінгер, вчилися в нього нових підходів. Свої сеанси психоаналізу він проводив також у невеликій групі пацієнтів у Герізау. Сам він, щоправда, ніколи не піддавався цьому втручанню, а на пропозиції своїх колег пройти психоаналіз відповідав, що не вважає це за необхідне.

Загалом основні інтереси Роршаха зазнали змін. Як уже згадувалося, він приїхав до Герізау з твердим наміром узагальнити багатий матеріал про швейцарські секти й обміркував написати серйозну книгу. Однак раптово полишив цей намір і почав старанно працювати над тестом чорнильних плям — своєю психодіагностикою. Що ж сталося?

Не може бути жодних сумнівів у тому, що стимулом стало дослідження молодого варшавського студента Шимона Хенса, який з 1912 по 1917 рр. навчався в Цюриху, працюючи деякий час у муніципальній поліклініці міста. Він розробив власний тест чорнильних плям і наприкінці 1917 року за згодою професора Блойлера опублікував його у своїй дисертації. Ця робота нагадала Роршаху про його більш ранні досліди з Герінгом у 1911 р. в Мюнстерлінгені й підштовхнула до подальшої розробки ідей, які, свідомо чи несвідомо, хвилювали його відтоді.

Тепер Роршах все більше часу віддавав новому науковому напряму. Згодом він написав, виконуючи водночас обов’язки старшого лікаря та віце-президента психоаналітичного товариства, свою “Психодіагностику”.

Укладання таблиць, їх перевірка на пацієнтах і на здорових добровольцях, написання книги і її публікація тривали понад три роки. У червні 1921 року робота побачила світ. Спочатку Роршах запропонував 15 таблиць з плямами. З технічних причин видавництво відмовило в п’яти, і “Психодіагностика” вийшла друком з 10 таблицями (рис. 1).

img 2

Рис. 1. Титульна сторінка першого видання “Психодіагностики” Германа Роршаха.


Але вже в процесі й після завершення книги психологічні погляди вченого набули нових форм, його почали цікавити ширші можливості тесту. Незабаром після публікації книги він почав вважати викладені в ній уявлення як застарілі. Його останні доповіді на засіданнях психоаналітичного товариства 18 лютого 1921 року дали колегам надійні відправні точки як для поліпшення представленої методики, так і для вдосконалення методу інтерпретації. Очевидно, він зміг виявити нові шляхи застосування власного тесту, які обіцяли остаточний і повний успіх. Доля, однак, розпорядилася інакше. Через шість тижнів Роршах раптово помер у віці 37 років.

СМЕРТЬ (2 КВІТНЯ 1922 р.)

1 квітня 1922 року вченого доправили в лікарню Герізау в гострому стані. Протягом останнього тижня він страждав від болю в нижній ділянці живота, але, незважаючи на рекомендації кількох лікарів, не звернувся по допомогу. Головний лікар доктор Лоосер діагностував тяжкий дифузний перитоніт із розлиттям жовчі. Пробна лапаротомія засвідчила, що стан був неоперабельним. Єдиною хірургічною допомогою було введення гумової дренажної трубки в розріз рани і дренування газом через паралельний отвір. Після операції зроблено внутрішньовенні вливання. Наступного дня, 2 квітня 1922 року, о 10 годині ранку пацієнт помер. На розтині лікарі не змогли з упевненістю встановити, що було причиною смерті — гостре запалення чи перфорація сліпої кишки.

Германа Роршаха поховали 5 квітня на кладовищі Нордгайм у Цюриху. Промову на траурній церемонії виголосив його старий друг, священик і психоаналітик Оскар Пфістер. Він говорив про стоїчне самовладання Роршаха і його християнську поведінку перед смертю. Професор Ойген Блойлер назвав смерть Роршаха трагічною і важкою втратою не тільки для його сім’ї, друзів і колег, а й для науки і з жалем визнав той факт, що ніхто з них не зможе продовжити і завершити справу, розпочату геніальним дослідником.

ОСОБИСТІСТЬ І СПАДЩИНА

Герман Роршах був високим, худорлявим чоловіком із жвавими рухами і жестикуляцією та виразною, живою мімікою. У спілкуванні з іншими людьми він спочатку часто здавався стриманим, проте був привітним і дотепним, зберігаючи спокій і врівноваженість. За природженою скромністю і невимогливістю не відразу можна було розгледіти його талант. Друзі розповідали, що якщо тема його цікавила, то Роршах міг бути надзвичайно цікавим співрозмовником. Він мав дуже рідкісний талант об’єднувати воєдино різні галузі знань. Не може бути жодних сумнівів у тому, що за своєю природою вчений був художником. Він постійно розвивав і вдосконалював свій талант до малювання, і багато його малюнків, які дійшли донині, дозволяють повною мірою оцінити його художній талант.

Не задовольняючись самими лише враженнями, Роршах завжди прагнув до більшої подібності з природою. Особливо талановитий був він у передачі людських рухів, поз і осіб, маючи дивовижну здатність робити ескізи себе самого в різних позах, в яких він був зображений мовби здалеку, очима іншої людини. І навпаки, зображення тварин і ландшафтів вдавалися йому меншою мірою. Фарбами він не малював, проте іноді розфарбовував свої малюнки. Його талант полягав скоріше за все в зображенні форм, а не в застосуванні кольорів.

Дружина лікаря розповідала, що улюбленим кольором її чоловіка був синій колір тирличу. Невипадково він неодноразово згадував у “Психодіагностиці”, що синій колір — це улюблений колір людей, які прагнуть самовладання.

Крім того, що дослідник звертався до художньої творчості, він був також чудовим мистецьким критиком, а також виявляв жвавий інтерес до художніх творів психічно хворих. Як розповідав Конрад Герінг, Роршах роздавав своїм пацієнтам у Мюнстерлінгені папір, фарби і глину і згодом вивчав їх твори.

Доктор Моргенталер згадував, що вченому було цікаво спонукати до малювання своїх пацієнтів у Вальдау, і багато художніх творів шизофреніків, які можна побачити в музеї м. Вальдау, з’явилися на світ лише завдяки зусиллям лікаря. Один із його найкращих друзів, доктор Вальтер фон Вюсс з Цюриха, розповідав, що в студентські роки Роршах охоче відвідував виставки картин, причому його завжди цікавило питання, як та чи інша особистість реагувала на певні твори мистецтва.

На противагу образотворчому мистецтву, музика не відігравала значної ролі в його житті, хоча він і навчився грати на скрипці. Найбільше досліднику подобалися народні пісні й романтична музика. Водночас він завжди жваво цікавився театром. У Мюнстерлінгені Роршах, будучи асистентом, часто і з задоволенням влаштовував театральні вистави для пацієнтів, при цьому основний інтерес виявляв до декорацій і керівництва грою виконавців. Він сам не писав театральних п’єс і не грав у них, хоч іноді декламував, любив комедії, але не трагедії чи драми.

Талант Роршаха до мов не поступався художньому. Крім німецької мови і її шаффгаузенського діалекту, він вільно говорив французькою і добре — італійською. Під час навчання медицини і з допомогою дружини вчений непогано вивчив російську мову.

Його природничо-наукові інтереси, дуже жваві в період навчання, пізніше відступили на задній план. За одним винятком: під час перебування в Мюнстерлінгені він придбав мавпу, яку на кілька місяців помістив у лікарню. Доктор Мінковський повідомляв, що Роршах часто показував цю мавпу шизофренікам, занотовуючи їх реакції для своїх досліджень. Однак експерименти не були систематично узагальнені.

Інтерес Роршаха до різних ділянок етнології постійно зростав. Кілька цитат і витягів з його ранніх статей вказують на його інтерес до фольклору, а пізніше він зібрав великий матеріал про народні звичаї та забобони. Його інтерес до етнографії все більшою мірою зосереджувався на релігійних сектах. Протягом наступних років це переросло в великий інтерес до різних форм прояву релігійності, перш за все релігійного пізнання. Завдяки винятковій здатності зв’язувати воєдино і систематизувати свої знання вийшов чудовий синтез релігійної історії, соціології та психопатології.

Роршах усвідомлював цінність і значення своїх ідей. Про останні, проте, він розповідав вкрай рідко, та й то тільки тоді, коли був упевнений в інтересі співрозмовника. Можна припустити, що вчений розмірковував про загадки космосу, життя і людського буття. У цьому сенсі він був релігійною людиною, хоча релігії й церковному життю приділяв небагато уваги. Роршах був ознайомлений з творами німецьких романтичних філософів і з загальною картиною інтелектуального розвитку в історичному процесі, який проявився в розмаїтті життя країн і окремих людей. Ці ідеї обсідали його, він шукав ключ до розшифрування і розуміння різноманітних форм людських проявів — ключ, який, він вважав, лежить у ділянці творчої фантазії. До кінця життя дослідник вважав, що знайшов остаточне вирішення цих проблем і представив їх, нехай і в неповній і нечіткій формі, в своїй найвизначнішій праці “Психодіагностика”.

Біографія генія — це щось більше, ніж просто внесок в історію науки або мистецтва, опис успішних або безуспішних зусиль людини йти за своїм внутрішнім покликом. Внутрішня потреба в творчості нерідко вступає в суперечність із боротьбою за гроші на прожиття. І якщо не вдається впоратися з ними обома й узгодити основні життєві завдання між собою, то виниклі конфлікти нерідко мають трагічне завершення. У цьому сенсі відомо лише про небагато доль, приголомшливих своїм трагізмом більше, ніж доля Германа Роршаха. Занадто рання смерть забрала вченого з життя через 9 місяців після появи його основної книги.

Сталося це тоді, коли він тільки почав розвивати свій новий напрям у психоаналізі, який відкрив нові й надзвичайно важливі наукові перспективи. Обставини, що передували створенню “Психодіагностики”, стали причиною того, що ця дуже непроста книга містить далеко не повний виклад основ роршахівского тесту чорнильних плям. Діагностичний метод, описаний в книзі лише в загальних рисах, отримав після смерті її творця незалежний розвиток. Згодом зв’язок між початковими ідеями автора і доповненими версіями тесту ставав усе більш хитким.

Сумний той факт, що первісна версія тесту ніколи не була представлена Роршахом у повному вигляді. Сьогодні немає жодної можливості навіть припустити про можливі напрями авторських вдосконалень тесту. Не викликає, однак, сумнівів, що поглиблене проникнення в закладені в “Психодіагностиці” ідеї може стати стимулом для виявлення нових можливостей тесту і його плідного застосування в різних ділянках психіатрії та психології.

Підготував Юрій Матвієнко

Література

  1. Роршах Г. Психодиагностика. Методика и результаты диагностического эксперимента по исследованию восприятия. — М.: Когито-Центр, 2003. — 336 с.
  2. Bash KW. Einstellungstypus and Erlebnistypus: C. G. Jung and Hermann Rorschach. J Proj Tech. 1955 Sep;19(3):236-42.
  3. Behn-Eschenburg G. Working with Dr. Hermann Rorschach. J Proj Tech. 1955 Mar;19(1):3-5.
  4. Ellenberger H. The life and work of Hermann Rorschach, 1884-1922. Bull Menninger Clin. 1954 Sep;18(5):173-219.
  5. Esman AH. The inkblots: Hermann Rorschach, his iconic test, and the power of seeing. By Damion Searls. Psychoanal Q. 2017 Apr;86(2):506-508.
  6. Germann U. Psychiatrists, criminals, and the law: forensic psychiatry in Switzerland 1850-1950. Int J Law Psychiatry. 2014 Jan-Feb;37(1):91-8.
  7. Pichot P. Centenary of the birth of Hermann Rorschach. J Pers Assess. 1984 Dec;48(6):591-96.