КРИЗОВІ СТАНИ

Клінічні та психотерапевтичні аспекти

О. Мироненко, С. Рослюк, Д. Мироненко
Кафедра психіатрії та психотерапії ФПДО ЛНМУ ім. Данила Галицького
КЗ “Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня”

Криза — гострий, обмежений у часі феномен, який суб’єктивно переживається як приголомшлива емоційна реакція на стресову ситуацію або подію, соціальну ситуацію або подію, період психосоціального розвитку, катастрофу, стихійне явище або суб’єктивне сприйняття цієї події.

На даний момент складається враження, що у психіатрії, на відміну від психотерапії, кризовим станам і кризовим інтервенціям надається другорядне значення — всупереч тому, що, згідно з нормативними документами, передбачається створення кризових стаціонарів.

Поняття “криза” поряд з поняттями “невроз”, “психоз” і “психосоматика” чи не найчастіше трапляється у дискусіях психіатрів та психотерапевтів. Головною метою кризової допомоги найчастіше вважають запобігання суїцидам, а також аспекти автономії та самоконтролю індивіда.

Кожна криза охоплює широкий спектр людських проблем і життєвих ситуацій: суїцидальні кризи, сімейні конфлікти, унаслідок яких домашня ситуація стає нестерпною, насильство, у т. ч. домашнє, реакції суму (горя), стани тривоги або паніки, післяпологові кризи (депресії) і навіть перший психотичний епізод.

Термін “криза” походить від грецького слова krisis, що означає “переломний момент”. Криза — це результат зовнішніх і внутрішніх чинників, які можуть набувати різного значення залежно від ситуації. Суб’єктивна реакція на подію має визначальне значення для перебігу кризи.

Кризова реакція розглядається як зрозуміла тимчасова втрата психічної рівноваги (дезадаптація), що вимагає невідкладної психологічної, медичної, соціальної, юридичної чи матеріальної допомоги. Криза — це боротьба особистості за збереження емоційної рівноваги та адаптації у випадку, коли проблеми сприймаються як неподоланні. Поведінку людини у кризі можна розцінити як “дії у винятковій (екстремальній) ситуації”, якими вона, можливо, не завжди здатна керувати.

Нерідко кризу ототожнюють із поняттям хвороба, що стає відправним пунктом, навколо якого зосереджується тлумачення необхідності надання, у випадку кризи, сторонньої допомоги.

Згідно з МКХ-10, поняття кризового стану та гострої кризової реакції класифікують як реакцію на стрес, розлад адаптації або посттравматичний стресовий розлад. Найважливіша зміна клінічних та діагностичних поглядів стосується того, що кризові стани та стресові розлади не обмежуються лише гострими реакціями у здорових осіб. Травматичний стрес може спричинити і хронічні реакції, і зміни особистості.

Згідно з класифікацією DSM-IV, діагностика гострого стресового розладу включає такі симптоми: збудження, поведінка уникання, повторювані переживання катастрофи, дисоціація, що існують упродовж не більше 4-х тижнів гострого стресу.

Головна ознака обох класифікацій — безпосередній та чіткий зв’язок між надзвичайною подією (обтяжливою ситуацією) і виникненням симптоматики.

Виділяють такі головні типи кризових станів: кризи періоду дозрівання, кризи життєвих змін, ситуаційні та травматичні кризи.

Перебіг та фази розвитку кризи

Знання про перебіги криз різними авторами вважається важливим діагностичним критерієм, зокрема з огляду на поєднання знань про окремі фази чи стадії кризи з можливостями надання кризової допомоги.

Переживання людини, що опинилася у кризовій ситуації, залежно від характеру кризи та інтенсивності стресового чинника визначаються широким спектром емоційних та поведінкових розладів – тривоги, страху, паніки, агресії, депресії, деперсоналізації, дереалізації, дисоціації та ін.

Кризова інтервенція

Під кризовою інтервенцією розуміють таку форму психосоціальної допомоги та лікування, яка займається симптомами та розладами, що можуть бути безпосередньо пов’язані з кризами. Головна мета кризової інтервенції — уникнення госпіталізації чи хроніфікації симптомів, які виникають унаслідок кризових ситуацій. Мета кризової інтервенції полягає у загальній підтримці пацієнта та його оточення, у здатності активізувати ресурси для саморегуляції та самодопомоги.

Ця робота є спробою підсумувати 10-річний досвід надання кризової допомоги людям, що постраждали від різних кризових ситуацій – авіакатастрофи на Скнилові (2002), техногенної катастрофи в Ожидові (2007), жертвам нападів та згвалтування, людям з проявами екзистенційної та ситуаційної кризи, сімейних криз, підліткам, що переживали вікові кризи або болючі періоди розлучення батьків та ін. Нами вивчено психологічний і психічний стан цих людей.

У результаті проведеного дослідження нами встановлено ситуативно-типологічні ознаки формування реакцій на кризову ситуацію: афективні (фобічні, тривожні, панічні, депресивні чи агресивні); когнітивні (переважно обсесивно-компульсивні чи настирливі спогади – інтрузії, флеш-беки); тілесні (переважно у вигляді конверсійних симптомів, альгій, соматоформних симптомів); поведінкові (суїцидальні дії, поведінка уникання, втрата імпульс-контролю).

Висновки, що ґрунтуються на нашому досвіді

Криза — це боротьба особистості за збереження емоційної рівноваги та адаптації у випадку, коли проблеми сприймаються як неподоланні.

Переживання людини, що опинилася у кризовій ситуації, залежно від характеру кризи та інтенсивності стресового чинника визначаються широким спектром емоційних, когнітивних, тілесних та поведінкових розладів – тривоги, страху, паніки, агресії, депресії, деперсоналізації, дереалізації, дисоціації та ін.

Не всі кризи слід відносити до ряду “креативних процесів розвитку”.

Кризові стани та стресові розлади не обмежуються лише гострими реакціями у здорових особистостей, а можуть також спричинити хронічні реакції та стійкі зміни особистості.

Кризові стани можна представити у вигляді континууму, на одному полюсі якого — непатологічні психологічні кризи (кризи періоду дозрівання), а на іншому — травматичні кризи (патологічні); проміжне місце посідають ситуаційні кризи і кризи життєвих змін.

Кожна людина у боротьбі за виживання потребує певної міри почуття власної ваги та самоповаги і соціального визнання у взаємодії з оточенням. Особливо це стосується відчуття захищеності та життєвої перспективи.

Суттєве значення для вибору стратегії допомоги та кризової інтервенції має знання різноманітних аспектів та причин кризи, як і суб’єктивне значення, яке надає кризі сама постраждала людина.

Знання про перебіг кризової ситуації – важливий діагностичний критерій, бо залежно від стадійності розвитку кризи воно дає змогу застосовувати різні терапевтичні стратегії для запобігання суїцидальній поведінці і хроніфікації кризи, а також для і повернення людини до звичного способу адаптації.