МЕДИЦИНА, ЯКА БАЗУЄТЬСЯ НА ДОКАЗАХ
УЛЮБЛЕНІ НАПОЇ — ПИТИ ЧИ НЕ ПИТИ?*
3. АЛКОГОЛЬНІ НАПОЇ
Традиційно офіційна медицина (на відміну від думки широких мас без медичної освіти!) негативно ставилась до вживання будь-яких доз алкоголю, вважаючи їх кроком до пияцтва й алкоголізму із відповідними важкими наслідками для здоров’я. Виняток, особливо останніми десятиліттями, робили для вина, проте його можливі сприятливі ефекти пов’язували з компонентами рослинного походження, відмінними від етилового спирту. Крамолою на цьому тлі звучали дозволи старих лікарів серцевим хворим випивати щодня малу чарочку коньяку, який “розширяє судини”. Утім, у відомих кардіологічних рекомендаціях фігурує поняття кардіологічної безпеки вживання до 30 мл алкоголю на добу. Тим несподіванішими є статті в серйозних журналах, переважно кардіологічного профілю, щодо не безпеки, а саме корисного впливу помірного вживання будь-яких алкогольних напоїв на серцево-судинну систему. Найновіший ґрунтовний огляд R. A. Kloner and S. H. Rezkalla має сакраментальну назву: “To drink or not to drink? That is the question”. Не торкаючись загальновідомих плачевних наслідків зловживання спиртним, спробуймо з’ясувати, яка користь може бути від алкоголю, зокрема тієї ж чарочки коньяку?
АЛКОГОЛЬ І ЗАГАЛЬНА СМЕРТНІСТЬ
Численні дослідження засвідчують J- або U-подібну форму кривої залежності споживання алкоголю та загальної смертності. Метааналіз 34 проспективних досліджень (понад 1 млн. учасників), опублікований Di Castelnuovo та співавт. (2006), виявив зниження смертності на початку J-подібної кривої, наступне плато і збільшення смертності з подальшим збільшенням дози алкоголю. Найнижчу смертність автори відзначили для дози алкоголю 6 г на добу (пів-“дринку” — еквівалент 15 мл горілки або 50 мл сухого вина), однак смертність є також значуще нижчою, ніж при абстиненції, за умови споживання до 4 доз на добу (тобто до 120 мл горілки або 400 мл сухого вина) для чоловіків або 2 доз для жінок; надалі смертність зростала. До групи з максимальною протекцією належало 17% чоловіків і 18% жінок. Така форма кривої в основному зберігалася після внесення поправок на різні спотворюючі чинники. Відмінності між чоловіками і жінками автори пояснюють меншою вагою тіла жінок (відповідно, вищою концентрацією алкоголю в крові) та відмінностями метаболізму (нижчою активністю шлункової алкогольдегідрогенази).
Gaziano et al. (2000) вивчали дані про 89 299 чоловіків, які до того не мали інфаркту міокарда, у рамках Physician’s Health Study. Ці автори вказують на U-подібну форму кривої залежності — смертність була нижчою, ніж в абстинентів, серед осіб, які вживали від 1 дози на місяць до 1–2 доз на добу. Найнижчою вона була серед осіб, які вживали від 1 до 7 доз алкоголю на тиждень. Навіть вживання понад 2 дози алкоголю щодня супроводжувалося зниженням серцево-судинної смертності порівняно з особами, які не вживають алкоголю. Ризик інфаркту міокарда за даними цих авторів знижувався на 32–47% при питті ≥1 дози алкоголю щодня (L-подібна крива). Натомість ризик раку при важкому питті зростає, хоча спотворюючим чинником може бути інтенсивне куріння таких осіб.
Дефініції стандартної дози алкоголю (“дринку”)У США ≈ 17,74 мл (14 г) алкоголю ≈ 12 унцій пива (340 г) ≈ 5 унцій вина (140 г) ≈ 1,5 унції міцних напоїв (горілка, віскі, ром) (42 г) В Англії 8 г алкоголю В Японії 19,75 г алкоголю |
Дефініції вживання алкоголюЛегке вживання (“light drinking”): нема чіткого визначення, умовно — менше, ніж помірне. Помірне пиття (“moderate drinking”): вживання, що супроводжується низьким ризиком, або відповідальне (контрольоване). Згідно з “Дієтичними рекомендаціями для американців”, це не більше 1 дози на добу для жінок і 2 доз для чоловіків. Важке пиття (“heavy drinking”): понад 1 дозу на добу для жінок і понад 2 дози для чоловіків. Binge drinking: (букв. “напивання”) характер вживання алкоголю із досягенням його концентрації у крові понад 0,08%, як звичайно, це відповідає >4 доз підряд для чоловіків або >3 доз для жінок у проміжку до 2 годин. Зловживання алкоголем (alcohol abuse) такий характер пиття, що спричиняє шкоду для здоров’я людини, її стосункам з оточенням та працездатності. |
Grønbaek M. et al. (2004) теж описали U-подібну залежність між стабільним вживанням алкоголю і загальною смертністю, найнижчою вона була при вживанні від 1 до 6 доз алкоголю на тиждень, причому зростання смертності при збільшенні дози алкоголю зумовлювалася смертністю від раку, а смертність від ІХС залишалася стабільно низькою. Ця ж група авторів виявила залежність смертності від типу спожитих алкогольних напоїв — відносний ризик становив 0,76 при споживанні від 8 до 21 келиха вина на тиждень, тоді як вживання еквівалентної дози міцних напоїв або пива мало впливало на неї. Крім того, серед осіб, які пили саме вино, була нижчою смертність від раку.
Mukamal K. et al. (2001) вивчали віддалене виживання (понад 4 роки) хворих після інфаркту міокарда. Навіть після корекції за спотворюючими чинниками виживання осіб, які вживали алкоголь, було ліпшим, ніж абстинентів, причому це стосувалося як тих, що пили до 7 доз на тиждень, так і тих, що вживали більші кількості алкоголю (відношення ризиків 0,55). Ця група не виявила впливу типу напоїв, які вживали досліджувані.
Thun M. J. et al. (1997) оцінювали дані про 490 000 чоловіків і жінок. Споживання принаймні 1 дози алкоголю на день супроводжувалося зниженням серцево-судинної смертності на 30–40% порівняно з абстинентами, найнижчою загальна смертність (аналогічно до вищевказаних досліджень) була при споживанні приблизно 1 дози алкоголю на добу. Однак у жінок така доза алкоголю супроводжувалася зростанням смертності від раку грудей на 30% порівняно з абстинентками. Klatsky A. L. et al. (1992) повідомили про зниження ризику смерті від ІХС за умови споживання 1–2 доз алкоголю на добу незалежно від вихідного ризику ІХС. Переважне споживання вина було пов’язане з нижчим ризиком, ніж вживання міцних напоїв чи пива. Вживання великої кількості алкоголю призводило до зростання загального ризику смерті за рахунок несерцевих причин, насамперед цирозу, неприродних причин та раку, пов’язаного з курінням.
За даними Goldberg R. J. et al. (1994), після корекції за спотворюючими чинниками виявили J-подібну залежність смертності від дози споживання алкоголю чоловіками: загальна смертність була найнижчою при вживанні 1–14 мл алкоголю чоловіками середнього віку та 15–39 мл — похилого. Смертність від цереброваскулярних уражень зростала серед чоловіків середнього віку при вживанні більше 1 дози на день (“помірне пиття”), а серед осіб похилого віку — при “важкому” вживанні алкоголю.
Окремо вивчали вплив вживання алкоголю на частоту раптової серцевої смерті. Вже давніші дослідження вказували, що понад 5 доз алкоголю щодня супроводжується підвищеним ризиком аритмій і раптової серцевої смерті. Однак проспективне дослідження Albert C. M. et al. (1999) після поправки на спотворюючі фактори виявило U-подібну залежність ризику раптової серцевої смерті з найнижчою точкою при вживанні 5–6 доз на тиждень, а ризик нефатального інфаркту міокарда мав обернену лінійну залежність від дози спиртного — найнижчим він був при вживанні ≥ 2 доз алкоголю щодня.
Таким чином, велика кількість досліджень наводить на думку, що помірне вживання алкоголю зменшує загальну смертність за рахунок серцевих причин. Навіть важке вживання алкоголю, на думку багатьох авторів, не супроводжується зростанням серцевої смертності — її основними причинами стають цироз, рак і цереброваскулярні ураження. Не всі дослідження виявляють переваги вина над іншими типами алкогольних напоїв.
Механізми корисного впливу алкоголю
У здорових осіб алкогольні напої викликають опосередковану через кровоплин вазодилятацію, яка віддзеркалює функцію ендотелію. Як нині з’ясовано, така дія зумовлена компонентами напоїв, відмінними від етилового спирту. Кілька досліджень червоного вина виявили цей ефект, який був навіть вираженішим у вина, яке не містило алкоголю. Таку дію на ендотелій судин пов’язують із флавоноїдами і поліфенолами.
У дослідженні Imhof A. et al., яке включало 8000 осіб з Німеччини, Шотландії і Франції, помірне вживання алкоголю зумовлювало зниження рівня лейкоцитів та маркерів запалення (фібриногену, С-реактивного протеїну) порівняно з абстинентами і особами, які вживають алкоголь у великих кількостях. Такий ефект утримувався після корекції за всіма спотворюючими чинниками. Maraldi C. et al. у дослідженні 2487 осіб без серцевого анамнезу виявили зниження загальної смертності при вживанні 1–7 доз алкоголю на тиждень. Цей ефект був найбільше виражений у чоловіків з високим вихідним рівнем прозапального інтерлейкіну-6. Тому є підстави вважати, що позитивні ефекти помірного вживання алкоголю опосередковані через протизапальні механізми. В експерименті вживання алкоголю захищало від розвитку артриту; вважають, що цей ефект опосередкований через NFkB-прозапальний сигнальний шлях. Тому цікавими є результати найновішої праці H. Kallberg et al. (2009), де виявлено обернений зв’язок споживання алкоголю і ризику ревматоїдного артриту (водночас куріння є його фактором ризику!).
Донині отримано переконливі дані багатьох досліджень позитивного впливу вживання алкоголю на рівень ліпідів у сироватці крові, що полягає у підвищенні рівня холестерину ліпопротеїдів високої густини (ЛПВГ). Цей механізм нині вважається основним шляхом сприятливого впливу спиртного на серце. Утім, на цей зв’язок можуть суттєво впливати генетичні особливості. Так, за даними Hines L. M. et al., сприятливий ефект помірного пиття (високий рівень ЛПВГ і низька частота ІМ) був найбільш виражений у гомозигот за геном алкогольдегідрогенази типу 3. За даними Veenstra J. et al., три келихи червоного вина за обідом викликають підвищення рівня ЛПВГ на 11,5%, а аполіпопротеїну А2 — на 7,3%. Однак цей ефект минає наступного дня (отже, вино справді варто пити щодня!). Gaziano J. M. et al. виявили, що сприятливий вплив помірного пиття на частоту ІМ прямо корелює з рівнем ЛПВГ2 і ЛПВГ3. Позитивний вплив помірної кількості алкоголю особливо виражений в осіб групи ризику, наприклад, з метаболічним синдромом, натомість зловживання цих людей алкоголем призводить до погіршення стану, зокрема до підвищення рівня гомоцистеїну в плазмі.
За даними Ulf Schminke et al., алкоголь чинить позитивний вплив на товщину інтими-медії сонних артерій (ТІМ), яку часто використовують як сурогатний маркер атеросклеротичного ураження судин. На жаль, максимальний захисний вплив на неї досягається при дозі алкоголю, коли починають переважати шкідливі впливи алкоголю на інші системи органів і загальну смертність.
Досі дискутують, чи алкоголь або інші компоненти вина мають прямий кардіопротективний ефект, наприклад щодо впливу на ішемізований міокард. Дані літератури свідчать як на користь такої гіпотези, так і проти неї.
Алкоголь та ІХС
Вважають, що алкоголь може мати запобіжний вплив на розвиток ішемічної хвороби серця (ІХС). Велике дослідження, яке охоплювало 22 071 лікаря-чоловіка у США, підтвердило, що вживання 1 дози алкоголю на день супроводжувалося зниженням ризику стенокардії (відносний ризик 0,69) та інфаркту міокарда (відносний ризик 0,65). Подібні результати засвідчують інші популяційні дослідження. Користь алкоголю щодо частоти ІХС відзначено як для популяцій високого ризику (хворі на цукровий діабет), так і низького (особи, що провадять здоровий спосіб життя). Група Tolstrup J. et al., (2006) досліджувала 53 500 осіб і виявила, що для чоловіків оптимальної користі було досягнуто при 1 дозі спиртного щодня, тоді як для жінок її зафіксовано вже при 1 дозі на тиждень.
Yano K. et al. ще у 1977 р. вказували на зниження частоти ІХС при вживанні до 40 мл алкоголю на добу незалежно від характеру напою (пиво, вино, лікер). Femia R. et al. (2006) теж виявили позитивний ефект помірного вживання алкоголю незалежно від виду напою. У 12-річному спостереженні за 38 077 чоловіками-медиками (які на момент початку дослідження не мали ІХС) користь помірного вживання алкоголю не залежала ні від виду напою, ні від зв’язку вживання алкоголю з їжею. За даними Tavani A. et al. (2001), вживання > 3 доз алкоголю на добу зменшувало частоту нефатального інфаркту міокарда на 50%, найбільшим ефект був при найдовшому “стажі” вживання спиртного без впливу конкретних напоїв.
Kloner R. A. і Rezkalla S. H. вказують на той цікавий факт, що загалом дослідження, які засвідчують користь для серцево-судинної системи саме вина, виконані переважно в Європі, тоді як американські дослідження здебільшого не виявляють переваг певних напоїв. Утім, як зазначають ці дослідники, у США частіше люди не п’ють протягом робочого тижня взагалі, а вживають великі дози алкоголю під час уїк-енду (цікаво, що б сказали ці автори про пересічних українців?!). Тому потрібен добре продуманий дизайн проспективних досліджень для підготовки якихось рекомендацій.
Mukamal K. J. et al. (2006) виявили, що вживання 7–13 доз алкоголю на тиждень супроводжується зниженням на 30% частоти подій у стабільних хворих, які перенесли аортокоронарне шунтування. Частково цей ефект пояснюють підвищеним рівнем холестерину ліпопротеїдів високої густини. За даними цієї ж групи авторів, вживання алкоголю від легкого до помірного після інфаркту міокарда не впливало на ризик розвитку застійної серцевої недостатності, у т. ч. при суттєвій дисфункції лівого шлуночка. Недавно сурогатним маркером атеросклеротичного ураження вінцевих артерій визнано рівень їх кальцифікації за даними комп’ютерної томографії. Vliegenthart R. et al., (2004) вказують, що вживання 1–2 доз алкоголю на добу супроводжується зниженням кальцифікації коронарів на 50%.
Алкоголь і серцева недостатність
Добре відома алкогольна кардіоміопатія в осіб, що зловживають алкоголем, часто вона поєднується з ураженням також скелетних м’язів. Ризик розвитку алкогольної міопатії вищий у жінок. Первинним функціональним порушенням при алкогольній кардіоміопатії є пригнічення систолічної функції, однак у третини алкоголіків наявна діастолічна дисфункція без зниження фракції викиду, у багатьох поєднуються систолічна і діастолічна дисфункція. Проте за умови припинення вживання алкоголю через кілька років фракція викиду може поліпшитися.
Як засвідчило Physician’s Health Study, що включило 21 601 чоловіків-лікарів (які на час включення у дослідження не мали серцевої недостатності), помірне вживання алкоголю після корекції за різними додатковими факторами (вік, маса тіла, куріння тощо) значуще знижувало ризик розвитку серцевої недостатності. Подібні висновки зроблено також у рамках відомих когортних Cardiovascular Health Study і Framingham Heart Study.
Кілька досліджень наводять на думку, що помірне вживання алкоголю в пацієнтів, які мають серцеву недостатність, не призводить до її погіршення, а в Studies of Left Ventricular Dysfunction trial (SOLVD) помірні дози алкоголю зменшували смертність порівняно з абстиненцією. Пояснень тут кілька: по-перше, зниження ризику виникнення інфаркту міокарда; по-друге, помірна доза алкоголю може знижувати артеріальний тиск і опір судин (і, відповідно, післянавантаження); по-третє, малі дози алкоголю можуть зменшувати ефект норадреналіну і аргінін-вазопресину та збільшувати вміст у плазмі передсердного натрійуретичного пептиду.
Алкоголь і артеріальна гіпертензія
Численні дослідження вже давно засвідчили, що надмірне вживання алкоголю призводить до підвищення артеріального тиску. За даними класичного Kaiser-Permanente Multiphasic Health Examination study (1977), ≥ 3 доз алкоголю на день призводять до значущого підвищення як систолічного, так і діастолічного тиску, у т. ч. частоти випадків артеріального тиску ≥160/90 мм рт. ст. Цей зв’язок зберігається після корекції за різними спотворюючими чинниками, а при абстиненції гіпертензія регресує. За даними дослідження International Study of Sodium, Potassium and Blood Pressure (INTER-SALT), 300–500 мл алкоголю на тиждень у чоловіків супроводжуються підвищенням САТ/ДАТ у середньому на 2,7/1,6 мм рт. ст., а більше 500 мл — на 4,6/3,0 мм рт. ст.
Механізм підвищення артеріального тиску під впливом алкоголю може бути пов’язаний зі стимуляцією симпатичної системи. Коли особи, які зловживають алкоголем, припиняють його вживання, відбувається стимуляція симпатичної нервової системи. Такий феномен меншої вираженості може траплятися щодня, коли п’яниця закінчує пити “денну дозу” (“міні-синдром відміни”).
Суперечність: алкоголь позитивно впливає на коронари, але підвищує артеріальний тиск — зумовлює логічне питання: який реальний ефект легкого або помірного вживання алкоголю для гіпертензивного пацієнта? Вивчаючи ці аспекти в рамках Physicians’ Health Study, Malinski et al. зробили висновок, що зниження серцево-судинної смертності порівняно з абстинентами спостерігається і серед осіб, які мають АТ ≥ 140/90 мм рт. ст. Palmer et al. на підставі аналізу наслідків госпіталізації понад 6 тис. хворих на артеріальну гіпертензію зробили висновок, що вживання алкоголю було пов’язане зі зниженням смертності від інсульту. У редакційному коментарі журналу Hypertension (2005) L. Beilin робить висновок, що більшість представників західного суспільства (які спроможні контролювати дозу випитого алкоголю) можуть вживати щодня 1 дозу алкоголю (жінки) і 1–2 дози (чоловіки) не лише без шкоди, а з користю для себе.
Найновіша праця Sesso H. D. et al. (2008) вказує на безпечність у плані артеріальної гіпертензії для жінок до 4 доз алкоголю на добу (J-подібна залежність), а для чоловіків — 1 дози.
Алкоголь та інсульт
Дані щодо зв’язку алкоголю з інсультами в літературі суперечливі. Так, Mukamal K. et al. (спостереження 38 156 чоловіків-медиків) роблять висновок, що “легке пиття” не впливає на ризик інсульту, а “помірне” і “важке” — підвищують його — відносний ризик відповідно 1,26 і 1,42. Виняток становить червоне вино — для нього засвідчено обернений зв’язок. Крім того, ці автори відзначають вплив режиму вживання алкоголю на частоту інсульту — помірне вживання його 3–4 дні на тиждень забезпечує найнижчий ризик ішемічного інсульту. Stampfer M. J. et al. аналізували дані про 87 526 медсестер і зробили висновок, що 5–14 г алкоголю на день знижують відносний ризик ішемічного інсульту до 0,3, однак ризик субарахноїдальних крововиливів зростав до 3,7. У дуже великому дослідженні (129 тис. учасників) Klatsky A.L. et al. (2002) виявили, що ризик геморагічного інсульту зростає тільки при вживанні ≥ 6 доз алкоголю на день. Низка авторів вказує, що зловживання алкоголем суттєво підвищує ризик крововиливів у мозок головним чином унаслідок підвищення артеріального тиску. Загалом (але ця теза підтверджується не всіма авторами) вважають, що “легке” і “помірне” пиття безпечні щодо виникнення інсульту, однак “важке” пиття може бути пов’язане з ризиком геморагічного інсульту.
Алкоголь і аритмії
У 1978 р. Ettinger P. O. et al. запропонували термін “holiday heart syndrome” — святковий синдром, який визначають як гострі порушення ритму і провідності після зловживання алкоголем особами, в яких немає інших даних про серцеві захворювання, ці порушення минають без залишкових явищ після припинення вживання алкоголю. За даними Фремінгемського дослідження (2004), > 36 г алкоголю на добу суттєво підвищують ризик миготливої аритмії. Потенційні механізми включають гіперадренергічний стан (після припинення вживання алкоголю), зниження тонусу блукаючого нерва та подовження інтервалу QT. Відповідно, зловживання алкоголем може бути пов’язане зі шлуночковими аритміями і раптовою серцевою смертю (P. Kupari and M. Koskinen).
Алкоголь і рак
За даними Grønbaek M. et al. (2000), вживання міцних напоїв і пива має прямий дозозалежний зв’язок із загальною смертністю від раку. Натомість при вживанні вина ризик починає зростати лише при “важкому” вживанні — більше 21 дози алкоголю на тиждень. У 2005 р. ця данська група авторів опублікувала об’єднаний аналіз трьох баз даних щодо частоти раку шлунка — загальне споживання алкоголю не впливало на захворюваність на рак шлунка, однак 1–6 келихів вина на тиждень знижували відносний ризик до 0,76, а >13 келихів знижували ризик до 0,13, і цей зв’язок утримувався після корекції за курінням, віком, статтю тощо. Ця ж група авторів (A. Pedersen et al., 2003) вивчала вплив окремих видів алкогольних напоїв на частоту колоректального раку. Ці автори не виявили впливу загальної кількості алкоголю на частоту раку ободової кишки незалежно від типу напоїв (пиво, вино, міцні напої). Натомість був виражений дозозалежний зв’язок вживання алкоголю з раком прямої кишки: відносний ризик при вживанні 28–40 доз на тиждень (приблизно 200 мл горілки щодня) становив 2,1, а понад 41 дозу — 2,2 порівняно з тими, хто не вживав алкоголю. Однак, якщо вино становило хоча б третину випитого алкоголю, відносний ризик зменшувався до 1,7. При вживанні лише вина навіть у кількості понад 14 доз алкоголю на тиждень ризик раку прямої кишки не зростав. Обмеженням цього дослідження була відсутність корекції за характером харчування та іншими чинниками. Загалом у літературі зв’язок між вживанням алкоголю і частотою колоректального раку залишається дискутабельним. Так, метааналіз 5 спостережних досліджень і 22 типу “випадок-контроль” виявив слабке підвищення ризику колоректального раку при вживанні більше двох доз алкоголю на день, зв’язок був більш вираженим для раку прямої кишки.
Simanovski et al. виявили в алкоголіків гіперпроліферацію епітелію слизової прямої кишки, що можна розглядати як передракові зміни. Запропоновано кілька теорій, що можуть пояснити роль алкоголю в канцерогенезі: 1) контамінація пива нітрозамінами під час технологічних процесів (до речі, у Німеччині є обмеження на вміст нітрозамінів у пиві — 68 мкг/л, а в Данії — лише 0,5 мкг/л); 2) порушення в алкоголіків знешкодження канцерогенів, у т. ч. нітрозамінів, печінкою; 3) канцерогенні властивості метаболіту етилового спирту ацетальдегіду (доведені для тварин і алкоголіків з деякими мутаціями); 4) зниження споживання і біодоступності таких мікронутрієнтів, як фолати і метіонін.
У дослідженні типу “випадок-контроль” Altieri A. et al. (2004) виявили виражений дозозалежний зв’язок споживання алкоголю (незалежно від типу напоїв) з ризиком раку порожнини рота і глотки.
Chun Chao (2006) виконав метааналіз досліджень захворюваності на рак легенів і споживання різних алкогольних напоїв. Він зробив висновок про дозозалежне підвищення ризику при споживанні більше 1 дози алкоголю на день з пивом (для чоловіків і жінок) та з міцними напоями (для чоловіків). Споживання вина супроводжувалося зниженням ризику раку легень. Утім, для невеликих кількостей пива теж засвідчено зниження ризику раку легень. Інтерпретувати це важко через відмінність технологій і складу пива різних виробників — попри нітрозаміни (як забруднюючі домішки) пиво може містити природні антиоксиданти і селен, деякі ґатунки пива в експерименті знижували мутагенність гетероциклічних амінів. Загалом оцінювати вплив алкоголю на захворюваність раком легень на основі епідеміологічних досліджень важко через складнощі поправок на основні фактори ризику, такі як куріння.
Cayuela A. et al. (1991) виявили значущий зв’язок вживання алкоголю зі смертністю від раку стравоходу, він справджувався для загальної кількості алкоголю, міцних напоїв і пива, але його не виявлено для вина. Кілька досліджень вказують на те, що навіть помірне пиття підвищує ризик раку груді серед жінок. Досить дискутабельним є характер зв’язку з раком простати — деякі автори вважають, що навіть помірне вживання міцних напоїв підвищує його ризик, тоді як вино не впливає на його ризик, а пиво безпечне в кількостях, еквівалентних 1 дозі алкоголю на добу.
Феномен червоного вина
Уже класикою стало пов’язувати з червоним вином “французький парадокс” — низьку смертність від серцево-судинних захворювань у Франції. На цей феномен вказали St Leger et al. (1979), висловивши ідею про протективний ефект червоного вина навіть за споживання жирної їжі. Специфічну антиоксидантну дію червоного вина виявили Frankel et al. (1993), вона перевищувала ефект загальновизнаного α-токоферолу. До речі, в Ельзасі, де п’ють переважно білі вина, смертність вища, незважаючи на нижчий середній рівень холестерину (утім, такі дослідження не враховують низку додаткових чинників). Як слушно вказують різні автори, при аналізі позитивного ефекту вина на захворюваність і смертність треба враховувати два додаткові чинники. По-перше, це “середземноморський феномен” — традиційне вживання в кухнях відповідних народів окрім вина великої кількості овочів і фруктів, особливо свіжих. По-друге, за межами цього регіону (а значною мірою і в його межах) регулярне помірне вживання вина — “привілей” заможних верств населення, яке до того ж відзначається вищим освітнім рівнем, здоровим способом життя та доброю піддатливістю до медичних рекомендацій. Це суттєво впливає не лише на захворюваність, а й на наслідки лікування наявних хвороб. Тому більшої довіри заслуговують такі дослідження, у яких враховано вищевказані чинники. Наприклад, дослідження у США не виявили відмінностей ефектів споживання білого і червоного вина, але ж там цілком інша кухня! Вважають, наприклад, що традиція маринувати м’ясо у червоному вині забезпечує зменшення утворення токсичних гетероциклічних амінів і перекисів ліпідів.
Специфіка червоного вина пояснюється технологією — його виготовляють із червоних сортів винограду, а процес бродіння відбувається разом зі шкіркою, відтак у сік переходять речовини (поліфеноли тощо), які містяться саме у ній.
Червоне вино сильніше підвищувало рівень холестерину ЛПВГ та антиоксидантний статус плазми, ніж біле вино. Мало того, в експерименті воно інгібувало тромбоцитарний фактор росту бета-рецепторів (PDGF), принципово важливий для розвитку атеросклерозу. Додавання виноградних шкірок до білого вина давало змогу досягнути еквівалентного ефекту. Червоне вино (на відміну від горілки) також пригнічувало нуклеарний фактор каппа-В (NF-к-B), забезпечуючи протизапальний механізм. Сприятливий вплив на стінку судин засвідчено для деалкоголізованого червоного вина та червоного виноградного соку, однак для того, щоб досягнути ефекту вина, соку потрібно у 2,5 разу більше. В експерименті поліфенольні екстракти з червоного вина запобігали тромбін-індукованій інвазії в матрикс міоцитів, яка є одним із механізмів розвитку атеросклерозу, захищали від ангіотензин-ІІ-індукованої гіпертензії, посилювали утворення оксиду азоту. При вивченні діючих речовин виявилося, що ці ефекти зумовлені активністю ресвератролу — представника групи стильбенів (інші представники цієї групи ще не вивчені). У різних винах концентрація ресвератролу коливається від 0,9 до 14 мг/л. Відтак із “безпечною” кількістю вина в організм надходить така його кількість, яка лежить унизу діапазону доз ресвератролу, застосованих в експерименті.
Численні експерименти засвідчили антиоксидантну дію ресвератролу — він пригнічував окислення ліпідів низької густини, значною мірою нейтралізуючи прооксидантну дію алкоголю. Ресвератрол також пригнічував запальну відповідь шляхом інгібування синтезу простагландинів, зменшував експресію молекули міжцелюлярної адгезії-1 (ICAM-1) та NF-к-B.
Нині вважають, що ресвератрол діє на судини різними шляхами — викликає NO-опосередковану вазодилятацію, взаємодіє з ангіотензином-ІІ, блокує TNF-α зумовлену активацію тромбоцитів. Прямим наслідком цього є, зокрема, його ренопротективний ефект. Вищевказані механізми лежать також в основі зменшення проліферації фібробластів під впливом ресвератролу.
До метаболічних ефектів ресвератролу належать посилення чутливості до інсуліну, зниження рівня циркулюючи вільних жирних кислот, підвищення активності низки ензимів, що беруть участь в енергетичному обміні, тому він може зменшувати прояви метаболічного синдрому.
Нині у фокусі уваги дослідників перебуває взаємодія ресвератролу з сиртуїном. Цей білок (SIRT protein, Silent Information Regulator Two) називають також антагоністом клітинного старіння. Активація сиртуїну під впливом ресвератролу в експерименті подовжувала життя міоцитів у хворому серці, та зменшувала швидкість їх загибелі під впливом ангіотензину-ІІ. В експерименті ресвератрол протидіяв Альцгаймер-подібній нейродегенерації.
Крім ресвератролу увагу привертають проціанідини і проантоціанідини (флаван-3-оли) та їх мономери — катехіни, а також кверцитин. Вони також є потужними антиоксидантами, які насамперед пригнічують окислення ЛПНГ і синтез ендотеліну-1.
Антиканцерогенний ефект вина підтверджується експериментальними дослідженнями його компонентів. Ресвератрол інгібує клітинні процеси, пов’язані з пухлинною ініціацією, промоцією і прогресією. Виявлено, що він пригнічує ріст аберантних фокусів крипт у слизовій товстої кишки щурів, активацію прокарциногенів у клітинах епітелію бронхів людини, сповільнює ріст пухлин легень у мишей. Флавоноїди, що містяться у червоному і білому вині, пригнічують ріст ракових клітин слизової товстої кишки людини. Не слід вважати біле вино цілком позбавленим корисних властивостей — склад його вивчено недостатньо, а його фібринолітична дія і вплив на агрегацію тромбоцитів еквівалентні впливу червоного вина.
Менше вивчено корисні ефекти природних складників пива, відмінних від алкоголю. Як відомо, пиво — продукт життєдіяльності дріжджів, які зброджують сусло, зварене з пророщеного і роздробленого зерна ячменю. Низка природних антиоксидантів міститься і в хмелеві, шишки якого додають до сусла. Однак, як вже згадувалося, технології приготування пива, його види і ґатунки дуже різні, тому оцінити ефекти складників пива в масштабах популяції важко (а надмірна любов до пива призводить до перекривання користі шкідливим впливом етанолу!). K. Kondo (2004) проаналізував дані досліджень впливу пива на біологічні процеси. Серія експериментів на тваринах засвідчила, що пиво може запобігати канцерогенезові й остеопорозові, має антиоксидантні властивості, ізохумулони (гіркотні субстанції, що містяться у хмелеві) можуть поліпшувати ліпідний метаболізм, пригнічувати атеросклероз.
Отже, ще раз переконуємося, що користь дає тільки поміркованість у всьому, це стосується і споживання алкоголю, кави тощо. Тож (якщо немає переконливих протипоказань!) не маємо підстав відмовляти собі у філіжанці кави, келиху вина, чарці коньяку, однак якісних і в доброму товаристві.
Література
- 1. Cayuela A., Vioque J., Bolumar F. Oesophageal cancer mortality: relationship with alcohol intake and cigarette smoking in Spain. Journal of Epidemiology and Community Health. — 1991. 45: 273-276.
- 2. Chun Chao. Associations between Beer, Wine, and Liquor Consumption and Lung Cancer Risk: A Meta-analysis. Cancer Epidemiol Biomarkers Prev. 2007; 16(11): 2436-47.
- 3. Di Castelnuovo A., Costanzo S., Bagnardi V. et al. Alcohol dosing and total mortality in men and women. Arch. Intern. Med. 2006; 166: 2437–2445.
- 4. Grønbaek M, Johansen D, Becker U et al. Changes in alcohol intake and mortality: a longitudinal population study. Epidemiology. 2004; 15: 222-228.
- 5. Grønbaek M., Johansen D., Becker U. et al. Type of Alcohol Consumed and Mortality from All Causes, Coronary Heart Disease, and Cancer. Ann. Intern. Med. 2000; 133: 411-419.
- 6. Kallberg H., Jacobsen S., Bengtsson C. et al. Alcohol consumption is associated with decreased risk of rheumatoid arthritis: results from two Scandinavian case-control studies. Ann. Rheum. Dis. 2009; 68: 222-227.
- 7. Klatsky A.L., Friedman G.D., Siegelaub A.B., Gerard M.J. Alcohol consumption and blood pressure: Kaiser-Permanente Multiphasic Health Examination data. N. Engl. J. Med. 1977; 296: 1194-1200.
- 8. Kloner R. A., Rezkalla S. H. To Drink or Not to Drink? That Is the Question. Circulation. 2007; 116: 1306-1317.
- 9. Kondo K. Beer and health: preventive effects of beer components on lifestyle-related diseases. Biofactors. 2004; 22(1-4): 303-310.
- 10. Opie L. H. and Lecour S. The red wine hypothesis: from concepts to protective signalling molecules. European Heart Journal. (2007) 28, 1683-1693.
- 11. Pedersen A., Johansen C., Grønbæk M. Relations between amount and type of alcohol and colon and rectal cancer in a Danish population based cohort study. Gut. 2003;52:861-867.
- 12. Sesso H. D., Cook N. R., Buring J. E. et al. Alcohol Consumption and the Risk of Hypertension in Women and Men. Hypertension. 2008; 51: 1080-1087.
- 13. Sparwel J., Vantler M., Caglayan E. et al. Differential effects of red and white wines on inhibition of the platelet-derived growth factor receptor: impact of the mash fermentation. Cardiovascular Research doi:10.1093/cvr/cvn340.
- * Закінчення. Початок див. у попередніх числах журналу.