НА ЗАKІНЧЕННЯ НОМЕРА

Як до австралійських лікарів
заграють фармацевтичні компанії

Як відомо, медики лікують своїх пацієнтів словом, усмішкою, дотиком руки, скальпелем. Але найбільше — ліками. Їх дуже багато і вони виробляються приватними медичними компаніями. Щоб запобігти монопольно високим цінам на ліки, у західних країнах намагаються реєструвати ті самі чи подібні препарати, що продукуються різними фармацевтичними компаніями. Таким чином, між ними виникає конкуренція за споживача, який щоденно смиренно ковтає мільярди різнокольорових таблеток і мікстур, з надією вставляє собі куди треба свічки, з острахом підставляє різні частини тіла для заштриків і ще й платить за це грубі гроші.

Гадаю, що насамперед конкуренція між фармацевтичними компаніями в Австралії змушує їх витрачати від одного до півтора мільярдів доларів на рекламу своїх препаратів щороку (дивись сторінку http://www.healthyskepticism.org).

Щоб придбати більшість лікарських засобів (за винятком малотоксичних препаратів, скажімо, знеболюючих препаратів на кшталт парацетамолу), в Австралії треба мати рецепт від лікаря. Отже, фармацевтичні компанії наймають армії співробітників, яких називають Medical or pharmaceutical representatives (скорочено — drug reps — лікарські або фармацевтичні представники), основним завданням яких є переконати лікарів, що саме ліки, які випускає їхня фірма, є найефективнішими, найбезпечнішими і просто найкращими для хворих. Ці “агенти імперіалізму” правдами і неправдами намагаються пролізти через найменшу шпарину до лікарського кабінету, щоб почати “обробляти” лікаря. Річ у тім, що частина лікарів взагалі відмовляється витрачати час на розмови з представниками фармацевтичних компаній. Одні — виходячи з принципових переконань, що інформацію про лікування слід черпати з неупереджених наукових джерел. Інші лікарі просто вважають, що за той час, коли біля них упадатимуть бізнесмени, вони встигнуть оглянути одного-двох хворих. Якщо перевести це на річні заробітки, то сума виллється у чотиризначне число... Проте серед тих лікарів, які погоджуються спілкуватися, деякі лікарі вимагають заплатити, скажімо, 30–40 доларів за втрачений професійний час або дозволяють секретарці записувати “на прийом” одного представника фармацевтичної компанії тільки раз на тиждень.

Водночас більшість лікарів задовольняється безкоштовним ланчем, який для них замовляють представники фармацевтичних компаній і який доставляють безпосередньо до медичних центрів (іноді лікарів запрошують на ланч у ресторани). При цьому ці лікарі забувають англійську народну мудрість, що безкоштовного ланчу (обіду) просто не буває... Та й далеко не кожному лікарю приємно слухати про якийсь черговий препарат, коли настав час насолодитися смачними бутербродами чи цукерками.

Ще один професійний прийом фармацевтичних комівояжерів — приходити до медичного центру без попередньої домовленності з лікарем і чатувати на нього біля реєстраційної стійки. Як тільки лікар виходить зі свого кабінету — одразу попросити його підписати розписку про отримання примірників ліків (дивись про це нижче) і по можливості встигнути поставити лікарю кілька запитань про свій препарат. Якось я навіть спостерігав, як представниця однієї з фармацевтичних компаній ловила лікарів нашого медичного центру в коридорі і дарувала по шоколадці!

Пам’ятаю, як на початку 90-х років минулого століття вшановували представника однієї югославської фармацевтичної фірми в Kиївському міському ревматологічному центрі, де я працював. Не знаю, чи і нині зустрічають так гостинно в Україні представників фармацевтичних фірм, чи ховаються від них під ліжками своїх хворих, проте в Австралії багато хто з лікарів відбивається від них, як від надокучливих мух!

Продавщиці будь-якого краму мають бути привабливими. Навіть такого особливого товару, як ліки. І хоч як не звикає лікар бачити численну кількість одягнених та роздягнених пацієнток протягом свого довгого робочого дня, проте красиві, ошатно вбрані фармацевтичні представниці, які до того ж ще й так звабно усміхаються, звичайно, ваблять очі австралійських лікарів (більшість із яких нині — трохи підстаркуваті, проте активні гетеросексуальні чоловіки). Деякі представниці фірм приходять у червоних платтях чи спідницях і дивляться вам у вічі трохи вологими очима (на Заході, як відомо, реклама має трохи сексуальний відтінок...). Ці представниці рідко бувають віком понад сорок років. Серед них багато колишніх медсестер. Проте все більше з’являється і приємних молодих чоловіків (так само як усе більше жінок-лікарок приходить до родинної медицини!). Нерідко представники фармацевтичних компаній розмовляють з південноафриканським, канадським чи іноді навіть з індійським чи польським акцентом.

Хоча фармацевтичні компанії і воюють між собою за лікарські симпатії та увагу до їх препаратів, проте згідно з моїм спостереженням їх професійні прийоми, щоб переконати лікаря виписувати хворим саме їх препарати, мало чим відрізняються.

Насамперед вони ставлять вам запитання, чи ви виписуєте їх препарати, чи віддаєте перевагу препаратам їх конкурентів. Якщо лікар відповідає на таке запитання, то його одразу почнуть переконувати, що їх препарат кращий чи безпечніший, ніж конкурента. Якщо це абсолютно однаковий препарат, то представник фірми, яка винайшла цей препарат, скаже вам, що вони витратили шалені гроші на створення цього препарату і, виписуючи саме його, ви підтримаєте науковий пошук. Якщо ж абсолютно однаковий препарат (що виробляється за патентом від попередньої фірми, проте під іншою назвою) випускається в Австралії, то представник цієї компанії буде грати на ваших почуттях австралійського патріотизму, закликаючи підтримувати місцеву економіку. У таких ситуаціях мені часто спадає на думку фантастична ідея — звести одночасно “на дуель” представниць двох конкуруючих фармацевтичних компаній і побачити, як вони будуть доводити, чий препарат найкращий. Чи тягали б вони одна одну за коси?

Представники компаній приносять з собою великі книжки з графічними матеріалами чи навіть портативні комп’ютери (laptop) і переконують вас, наводячи результати клінічних досліджень ліків, проте коли попросиш їх зробити копію кількох сторінок їх реклами — вони нерідко відмовляються це робити. До речі, щоб переконати лікаря, вони часто оперують не абсолютними, а відносними величинами, які виглядають переконливіше на папері.

Часто реклама буває менш відвертою, коли лікарю дарують чи присилають касетки з лекціями про лікування хвороб, відбитки сучасних публікацій, в яких підкреслюється необхідність лікування певним препаратом чи препаратами якоїсь фармакологічної групи, чи навіть медичні монографії (наприклад, одна фармацевтична компанія, що випускає препарат для лікування однієї з венеричних хвороб, подарувала мені монографію про венеричні хвороби в Австралії). Цікаво, що австралійські медики дуже скептично ставляться до об’єктивності наукових досліджень, спонсорованих фармацевтичними компаніями. У перший рік мого австралійського життя я працював у науковому відділі клінічної фармакології Лікарні святого Вінсента (St Vincent’s Hospital) у Сіднеї. Там щотижня проводили науковий семінар з нових медичних публікацій (journal club meeting). Перше, з чого починали критичний розгляд публікацій, — з’ясовували, звідки взялися гроші на проведення наукового дослідження і на кого працюють автори аналізованої наукової роботи. Якщо серед спонсорів була якась фармацевтична компанія, то це одразу викликало як мінімум презирливу посмішку на обличчях моїх австралійських колег.

Ще один вид сучасної надокучливої реклами — малюнки-заставки з рекламою лікарських препаратів на екранах комп’ютерів.

Більшість австралійських родинних лікарів користується так званою безпаперовою технологією ведення історій хвороб. Комп’ютерні програми, які вони купують, досить дешеві і постійно оновлюються інформаційними медичними компаніями. Ці компанії заробляють додаткові гроші, продаючи “рекламний простір” фармацевтичним компаніям. Наприклад, я користуюсь програмою Medical director. Щоранку, коли вмикаю програму, спочатку постійно з’являється рекламна сторінка щораз іншого медичного препарату.

Практично щодня я отримую на мою службову адресу листи від фармацевтичних компаній. Формальним приводом для надсилання таких листів є якісь новини (наприклад, успішні результати клінічних випробувань) чи зміни в показаннях до застосування того чи іншого препарату. Безумовно, компанії використовують таку подію, щоб ще раз нагадати про свої препарати.

До речі, завдяки рекламі три з чотирьох найбільш популярних австралійських медичних журналів для родинних лікарів розсилаються десяткам тисяч австралійських родинних лікарів безкоштовно. І хтось якось навіть стежить за нами, бо я ніколи не просив надсилати мені ці журнали (мабуть, знайшли моє прізвище та адресу в Довіднику австралійських лікарів — Medical Directory of Australia)!

Або як вам подобається ще один хитрий рекламний гачок, на який час від часу намагаються спіймати довірливих лікарів. Лікарям розсилається лист від “дослідницької компанії”, в якому сказано: “З метою сприяння фармацевтичним компаніям надсилати вам інформацію, що ліпше відповідає вашим клінічним інтересам, нам потрібна ваша допомога, щоб визначити, скільки ви виписуєте рецептів певних препаратів щомісяця. Цією інформацією ми поділимося з фармацевтичними компаніями, щоб вони краще зрозуміли особливості вашої лікарської роботи і не надсилали вам таку інформацію про препарати, яка вам непотрібна. Якщо відповісте на всі запитання ми включимо вас у розіграш 20 призів (перший приз — 2500 австралійських доларів)”. До листа прикладено додаток з фірмовими назвами близько 100 лікарських препаратів. Безумовно, якщо лікар попадеться на цей гачок, то йому листоноша приноситиме ще більше листів від зацікавлених фармацевтичних компаній.

Представники фармацевтичних компаній завжди дуже ввічливі (чого іноді не скажеш про лікарів) і майже завжди намагаються вам щось подарувати. Наведу приклади невеличких подарунків-сувенірів від фармацевтичних компаній (звісно, з назвами їх препаратів на видному місці), які я отримав протягом одного року: різнокольорові закладки для книжок, паперові серветки, ножики для розрізання сторінок, ручки різних форм та кольорів, похідний набір ниток та шпильок, блокноти-щоденники, зошити з відривними сторінками, дерев'яна коробочка для зберігання паперів, маленькі відривні сторінки з назвою препарату та іноді цікавим малюнком, пакуночок кави, прикріплений до рекламної сторінки; баночка цукерок з назвою препарату та візитною карткою представника компанії, баночка горішків з назвою антидепресанту, стаціонарна установка для скочу, килимки під комп'ютерну мишу (три різні — від різних компаній), пластиковий штангенциркуль для вимірювання розмірів шкірних висипок, збільшувальне скло для дослідження шкірних висипок, кулька з обличчям веселого чоловічка (реклама антидепресанту), брелок для ключів, дерев'яний масажер у вигляді молекули з трьома електронами (на кожному електроні зазначено ключове слово механізму дії лікарського препарату), чудова парасолька, теплі спортивні шкарпетки з назвою та емблемою противиразкового препарату, розбірна модель серця на підставці з викарбуваною золотом назвою препарату, годинник-календар з назвою препарату, кухонний рушник з соняхами та назвою препарату, кружки з назвами препаратів, повітряні кульки з назвою препарату, насіння евкаліптів з порожніми пластиковими горщечками для їх садіння, чотири компактні диски класичної музики (з назвою антидепресанту на них), щітка для чухання п'ят (з назвою препарату на ній і написом, що це “правильний препарат у правильному місці — right stuff in a right place”), захисний крем проти сонця, крем для догляду за шкірою, дві сумки з назвами препаратів на них, в'єтнамки (компанія, що продає протигрибковий лак), валізка для зберігання компакт-дисків.

Представники кожної фармацевтичної компанії щедро роздають кулькові ручки. Я постійно обдаровую цими ручками моїх родичів та друзів і навіть моїх хворих. Ручки бувають різної форми, кольору та розмірів (наприклад, у вигляді стегнової кістки). На ручках, крім назви препарату, іноді пишуть якусь кумедну фразу (не обов’язково надто розумну), проте яка легко запам'ятовується, наприклад: "Tissue is the issue — у тканині суть".

Ще мені подарували портативну складну торбу з поетичною назвою "Change of Heart — зміна настрою", усередині якої був набір для першої медичної допомоги з протишоковою ковдрою, перев'язочними матеріалами, ножицями тощо.

Такі навіть дрібні подарунки та намагання представників фармацевтичних компаній зав’язати особисту дружбу з лікарями мають, на думку психологів від реклами, змусити лікарів частіше призначати їх препарати, особливо якщо вони за своїми клінічними характеристиками мало відрізняються від препаратів конкурентів. Недаремно представники фармацевтичних компаній часто розпитують лікарів про їхню родину та захоплення. Я й сам іноді думаю, скажімо, так: “Лін (представниця однієї з компаній) така приємна жінка, випишу я і цьому хворому її препарат!”.

Проте, гадаю, головний принцип реклами — робіть що завгодно (навіть дурниці), аби тільки вас запам’ятали. Наприклад, якось я отримав листівку на 4-х сторінках про молочницю статевих органів у жінок і про те, що одним з методів лікування є зубок часнику, намочений у рослинній олії (до речі, кілька зубків часнику було вкладено в целофанововий пакуночок разом з листівкою), і тільки на четвертій сторінці почалася розмова про те, що антибіотик компанії (призначений для лікування переважно захворювань дихальних шляхів) начебто не спричиняє молочницю (кандидоз).

Одна фармацевтична фірма чомусь подарувала мені маленький брусочок мила, захований у брошурці під назвою “Simple, effective, practical — простий, ефективний і практичний” (і в дужках — “як і наш препарат для лікування гіпертонії!”).

А рекламу препарату для лікування бронхіальної астми супроводжувала упаковка жувальної гумки і текст: "Щоб надувати кульки з жувальної гумки, треба мати добру функцію легень".

Рекламу препарату проти остеопорозу мені прислали у вигляді картки під назвою "Фантастичний сніданок у ліжку", куди було вкладено одноразовий пакунок кави. Ідея — якщо будете приймати цей препарат, то зможете сидіти комфортабельно в ліжку (і при цьому у вас не болітиме спина) і в ньому поснідати. Я також маю набір чайних ложок з назвою наркотичного препарату великими літерами — мабуть, щоб щоразу, коли лікар п’є чай, він згадував про морфій!

Дізнавшись, що я маю сина, представник однієї фармацевтичної фірми подарував йому м'яч для гри в регбі (згідно з ученням великого психолога капіталізму Kарнегі). Мій син також носить тепер картуза з гаслом “Resistance is futile — опиратися безглуздо” і назвами антибактеріальних препаратів фірми на бірці.

А що ви скажете про ваш особистий фотопортрет, знятий під час вечері, організованої компанією, і подарований вам у гарній дерев'яній рамочці (де в куточку знайшлося місце і для назви відповідного препарату!)?

Найбільшого хабара я отримав як переможець “конкурсу”-опитування про лікування шкірних висипів — “на знак подяки за Ваш час при відповіді на запитання про наш препарат ми включимо вас у лотерейний розіграш 50-ти електронних термометрів". Через три місяці я справді отримав такий термометр вартістю 100 австралійських доларів! На термометрі було нанесено фарбою назву препарату. Я не зміг її здерти. Якщо врахувати, що цим термометром я користуюся як мінімум п’ять-десять разів на день, як мінімум триста днів на рік, то кращого “троянського коня” реклами і не вигадаєш!

Одна фармацевтична компанія прислала запрошення на лекцію не на аркуші паперу, а на рушнику, загорнутому та перев'язаному мотузком, як старовинна грамота. Запрошення було написане фарбою на одній стороні рушника. Рушник, звичайно, викидати шкода. Отже, і дивлюся на нього (і на назву препарату!) щоразу, коли п’ю каву на роботі.

Звичайно, лікарям пропонувалися і значно дорожчі подарунки — цифрові фотокамери, оплата подорожі, готелю та реєстраційних внесків під час відповідних медичних конференцій тощо. Ті приватні лікарі, які приймають таку “дружню підтримку” від фармацевтичних компаній, виправдовують свою позицію тим, що в них просто бракує коштів на такі подорожі. Але австралійський Королівський коледж родинних лікарів виступає проти прийняття таких подарунків, як оплата відпусток чи квитків на спортивні чи розважальні програми. В Австралії навіть обговорювалося можливість примусити фармацевтичні компанії оприлюднювати інформацію про їх подарунки лікарям. Бо лікар має ставити над усе свою клінічну незалежність та об’єктивність, тому що його покликання — максимально допомогти хворому, а не допомагати продавати лікарські засоби фармацевтичним компаніям. Австралійські авторитети з медичної етики рекомендують лікарям щоразу ставити собі запитання: “А як би сприйняли ваші хворі новину, що ви берете той чи інший дарунок від фармацевтичної компанії?”. На жаль, і серед лікарів іноді трапляються пройдисвіти, які починають продавати чи рекомендувати своїм хворим ліки або альтернативні “натуральні” препарати тільки тому, що вони мають акції тієї чи іншої фармацевтичної компанії. Багатьох лікарів та пацієнтів неприємно вразила колишня голова Австралійської лікарської асоціації, коли вона почала рекламувати по телебаченню якісь полівітаміни... До цього під час її керівництва було дещо змінено Kод етики Австралійської лікарської асоціації — замість рекомендації лікарям: “Уникати публічно підтримувати будь-який комерційний лікарський засіб чи послугу” з’явилися слова: “Будьте обережними при підтримці будь-якого лікарського засобу чи послуги”. Тепер австралійські лікарі знову повернулися до першого варіанта...

Ще один рекламний прийом — поряд з журнальною рекламою лікарського засобу постійно розміщують зображення якоїсь тварини, яке має асоціюватися у вас з тим чи іншим препаратом. Ту саму тваринку випускають також у вигляді яскравої іграшки (наприклад, рожевого фламінго, жовтої курки чи фіолетового дракончика), яку дарують лікарям. Іграшки потім лежать у лікарських кабінетах для розваги юних пацієнтів. Навіть якщо лікар не звертає на них жодної уваги, вони все одно весь час у нього перед очима. Тобто підступні фармацевтичні “акули” намагаються впливати на лікарів навіть на рівні підсвідомих асоціацій.

Інший варіант “хитрої реклами” — давати невеличкого хабара частинами, наприклад, разом з рекламою препарату вислали одну французьку шкарпетку, при цьому пообіцяли: якщо ви відповісте на їх “запитання про препарат”, то вишлють другу шкарпетку і включать до розіграшу телевізора… Через кілька місяців (слушний час нагадати про себе, поки лікар не забув про їх препарат) з’явився представник цієї ж фірми з другою шкарпеткою “в зубах” і вкрав у мене ще десять хвилин часу, вихваляючи свій препарат. Звичайно, за цей час я міг би заробити собі як мінімум на чотири пари таких шкарпеток, оглядаючи хворих у себе в кабінеті.

Або інший приклад: “Якщо ви повернете нам відривну частину рекламного проспекту нашого препарату, то ми вишлемо вам гумову шапочку й окуляри для плавання”. Через два місяці справді прислали шапочку і нагадали про свій препарат. Вибачилися, що окулярів поки що немає, але обіцяли скоро надіслати. Минуло ще три місяці і нарешті прислали окуляри (і знову ж таки разом з ними купу реклами). Так само прислали по пошті металеве блюдце, а через три місяці — горнятко для кави (принесли особисто і нагадали мені знову, які гарні в них препарати!).

Якщо, як відомо, риба клює на простого хробачка, то лікарі — на запрошення смачно попоїсти задурно. Фармацевтичні компанії запрошують лікарів на лекції “з підвищення кваліфікації”, які відбуваються в популярних місцевих ресторанах (скажімо, на березі моря) у зручний для лікарів час (найчастіше — увечері). Представник фірми виступає перед мікрофоном протягом 5–10 хвилин, “сватаючи” свої препарати, які потім разом з іншими рекламними матеріалами роздаються лікарям у спеціальних целофанових пакетах. Як правило, один із медичних фахівців читає лекцію чи проводить семінар на тему, яка певною мірою стосується і препаратів фармацевтичної фірми, після чого накривають столи (хоча випивку подають ще до початку лекції, певно, щоб веселіше було слухати). Іноді лекція відбувається одночасно з вечерею. Найбільш оригінальна лекція, яку мені довелося відвідати, була присвячена раку шийки матки. Ця лекція супроводжувалася показом численних, дуже специфічних кольорових слайдів із зображенням ураженого недугою органа... під час вечері! Ще одна цікава лекція з дуже ситним обідом була присвячена снодійному засобу. Під кінець цієї лекції я майже заснув (навіть не вживаючи їх препарату)!

Під час таких лекцій часто проводять розіграш пляшки вина — для цього слід відповісти на кілька простих запитань про препарат, що рекламується. Якщо ви не знаєте, як відповісти, то представник компанії вам одразу підкаже.

Якось науково-медичний семінар відбувався на старовинному пароплаві, який плавав по річці Брізбен. На одній з палуб лунала “жива” музика, а в ресторані добре наливали та насипали. Усе чітко пам’ятаю, наче це було вчора. Та хай пробачить мені та щедра фармацевтична компанія, бо мушу зізнатися, що я забув головне — який саме препарат там рекламували!

На мою думку, досить часто лікарі приходять на такі лекції не тому, що вони самі не можуть заплатити за себе в ресторані (на середній обід у ресторані лікар заробляє за годину своєї праці), а тому що австралійські ескулапи просто мають нагоду побачити одне одного в невимушеній ситуації. Хоча, звичайно, поїсти за чийсь кошт усі люблять, навіть порівняно багаті лікарі.

Фармацевтичні компанії також щедро обдаровують лікарів так званими doctors' samples — зразками ліків для лікарів. Це певна кількість таблеток в упаковці — приблизно на тиждень лікування (якщо препарати для довготривалого застосування). На упаковках часто пишуть, що це зразок для лікарів, і не для продажу. Тобто лікар не має права продавати його за гроші, проте може давати "попробувати" цей препарат своїм хворим. У принципі, це добре для споживача, бо досить часто буває, що пацієнт купує якісь ліки, віддає за них, скажімо, 20 доларів, а потім через 2–3 дні в нього розвивається побічна реакція на вживання препарату і його доводиться викинути на смітник. Проте з точки зору фармацевтичної компанії таким чином можна привчити хворого і лікаря користуватися препаратом певної фірми чи принаймні запам'ятати його назву. В умовах конкуренції це дуже важливо.

Мушу признатися, що в ситуаціях, коли препарати однієї й тієї хімічної групи мало відрізняються один від одного (скажімо, інгібітори протонної помпи, що застосовуються для лікування виразкової хвороби), я просто зазираю до шухляди, де в мене зберігаються зразки препаратів, і даю хворому той, який першим потрапляє мені на очі. Деякі з лікарів намагаються випробовувати нові препарати на своїх тещах або навіть на собі! У всякому разі таким чином лікар швидше запам’ятовує назву препарату, чого і прагнуть бізнесмени від фармації.

Цікавим прикладом “пробивання” в Австралії є історія з всесвітньо відомим препаратом, що збільшує статеву спроможність чоловіків. Спочатку його просто рекламували, бо думали, що австралійські чоловіки будуть стояти в черзі за цим справді корисним препаратом. Проте, на відмінну від Америки, цього в Австралії не сталося, і тоді представники компанії почали регулярно приносити ці таблетки родинним лікарям, щоб їх пацієнти могли безкоштовно переконатися в ефективності цього медичного препарату.

Хотів би підкреслити, що до лікаря ніхто не приходить і не рекламує популярні препарати, які й так користуються попитом в Австралії (наприклад, снодійний препарат темазепам). Менше уваги приділяють представники фармацевтичних компаній і хірургам, які, як відомо, виписують менше препаратів, ніж фахівці-терепавти чи родинні лікарі (за спостереженнями ортопедичного хірурга доктора Андрія Строкона із Сіднея).

Водночас слід віддати належне фармацевтичним компаніям у їх бажанні поліпшити “слухняність хворого” (compliance) стосовно лікарських рекомендацій щодо вживання медичних препаратів. Лікарі добре усвідомлюють, що з різних причин майже половина їх хворих неправильно вживає прописані їм ліки. Нерідко австралійські хворі вважають, що слід вживати тільки половину ліків, які виписують їм лікарі, щоб “не отруїтися хімією”! Фармацевтичні компанії часто постачають лікарям спеціальні брошурки для хворих, в яких простою (немедичною) англійською мовою подано багато корисної інформації про різні хвороби та принципи їх лікування. До сучасніших засобів належать магнітофонні касетки та компактні диски. Деякі компанії оплачують також і спеціальні телефонні “гарячі лінії”, на які хворі, що вживають їх препарати, можуть безкоштовно подзвонити, щоб отримати інформацію стосовно вживання тих чи інших ліків (наприклад, препарату для лікування остеопорозу). Інші компанії регулярно (скажімо, раз на три місяці) присилають невеличкі “санітарно-освітні” журнали прямо на домашню адресу хворих. Домашні адреси хворих фармацевтичні компанії дістають від лікаря, який, своєю чергою, має отримати на це попередню письмову згоду від своїх пацієнтів.Звичайно, допомагаючи поліпшити слухняність хворих стосовно призначеного їм лікування, фармацевтичні компанії насамперед дбають про свій меркантильний інтерес — збільшити продаж своїх ліків.

На відміну від США та Нової Зеландії в Австралії фармацевтичним компаніям заборонено рекламувати свої лікарські препарати, на які потрібен рецепт лікаря, безпосередньо споживачам (тобто хворим). Відомо, що у 2001 році в США на таку рекламу було витрачено понад 2,7 млрд американських доларів. В одному з новозеландських досліджень було засвідчено, що 69% місцевих лікарів відчували на собі тиск їх пацієнтів призначити їм рекламовані ліки. З другого боку, така реклама часто буває необ’єктивною, бо наголос у ній ставиться на емоціях хворих і не пояснюється, наскільки часто чи як суттєво той чи інший препарат може допомогти хворому. Тим самим у хворих виникають хибні уявлення та необґрунтовані сподівання на той чи інший новий фармацевтичний препарат.

Формально в Австралії фармацевтичні компанії не мають права рекламувати свої вироби хворим. У країні діє так званий Код поведінки виробників ліків (Code of Conduct of Medicines Australia), за дотриманням якого стежить спеціальний комітет, про роботу якого можна довідатися в Інтернеті http://www.medicinesaustralia.com.au. Скарги чи “доноси” в цей комітет часто надходять від компаній-конкурентів. Так, у 2003 році було зареєстровано 48 скарг, 31 з них — від фірм-конкурентів.

Якщо якась компанія порушує цей код, то її можуть оштрафувати на десятки тисяч доларів і примусити написати листа-вибачення. Такий лист компанія, яка провинилася, має розіслати всім лікарям (!) Австралії. У ньому лікаря поінформують про “неточності” попередньої рекламної інформації. Наприклад, “ми стверджували, що наш препарат не поступається подібному препарату іншої фірми. Ми маємо вам повідомити, що це тільки гіпотеза, а не підтверджений факт”.

Один з обхідних шляхів, якими користуються фармацевтичні компанії, пропагуючи свої вироби, це організація та фінансова підтримка так званих кампаній “з обізнаності з хворобами — disease awareness compaigns”. Під час таких кампаній у засобах масової інформації Австралії з’являються публікації, телевізійні передачі та рекламні оголошення, відкриваються нові веб-сайти про необхідність ранньої діагностики та лікування тієї чи іншої хвороби. Хоча прямо назви ліків, які хочуть “проштовхнути”, в жодному разі не називаються (бо це заборонено), проте з такої кампанії добре видно довгі заячі вуха тієї чи іншої фармацевтичної компанії, навіть якщо вона “забуває” назвати себе як спонсора. Звичайно, це добра справа — час від часу привернути увагу австралійців до проблем медицини і ще раз закликати пройти певні профілактичні обстеження чи відповідне лікування. Проте проблема полягає в тому, що фармацевтичні компанії свідомо намагаються перебільшити значення тієї чи іншої медичної проблеми, щоб збільшити продаж якогось свого препарату. Скажімо, кампанія з боротьби з облисінням, під час якої австралійців залякували, що облисіння може призвести до нервових розладів і навіть вплинути на можливість працевлаштування. Це, у принципі, є правдою, але трапляється досить рідко. Звичайно, ви здогадуєтеся, які саме ліки виробляє відповідна фармацевтична компанія. Або, скажімо, під час кампанії з боротьби з ожирінням наводиться як приклад жінка, яка втратила понад 30 кг ваги, вживаючи один з фармацевтичних препаратів. “Так-то воно так, тільки трошечки не так”, — як казав український класичний герой. Річ у тім, що під час такого лікування людина в середньому втрачає в десять разів менше ваги, ніж стверджується в рекламному прикладі.

Або як вам подобається телевізійна реклама одного з препаратів, що збільшує чоловічу потенцію. По вулиці міста іде такий собі дуже щасливий чоловічок (суцільна усмішка) віком років за п’ятдесят у костюмі, з краваткою та портфелем, проте костюм його трохи зім’ятий і весь у соломі (наче щойно виліз зі скирти). Після цього — рекламна вставка: “Якщо хочеш збільшити свої досягнення (мається на увазі — у ліжку), то звернись до лікаря”. Препарат у рекламі по телевізору не називається. Але кожному лікарю зрозуміло, про який з препаратів для лікування імпотенції (а їх в Австралії є як мінімум п’ять) ідеться, бо той самий чоловічок у тій самій соломі та ще й з молодицею під боком регулярно з’являється на рекламній фотографії в австралійських медичних журналах, проте вже з назвою препарату.

Останнім часом боротьба за душі лікарів та довірливих хворих (і, відповідно, їхні гаманці) перекинулася у віртуальний світ, де кожна фармацевтична компанія має свій веб-сайт. Наприклад, одна з фармацевтичних компаній пропонує регулярно висилати лікарям електронною поштою безкоштовну інформацію про нові відкриття в дослідженні та лікуванні старечої деменції. Але проблема в тім, що матеріали добираються редакторами, зарплатню яким видає фармацевтична компанія, зацікавлена у продажу тільки свого препарату.

Якщо почитати репортажі деяких австралійських журналістів про медичні та фармацевтичні новини, то складається враження, що в австралійській медицині зокрема і в західній медицині взагалі постійно (чи не щотижня) відбуваються якісь грандіозні “прориви — breakthrough” у галузі діагностики та лікування різних хвороб (за стилем це навіть нагадує репортажі про успіхи Радянського Союзу в будівництві комунізму!). Часом це є просто хитрим способом тієї чи іншої фармацевтичної компанії нагадати про себе та свої лікарські засоби. Відомо, що фармацевтичні компанії іноді навіть оплачують закордонні подорожі австралійських журналістів на науково-медичні конференції. До того ж австралійські газети практично миттєво повідомляють про реєстрацію в Австралії нових лікарських засобів чи те, що їх починають субсидіювати через систему фармацевтичних пільг (Pharmaceutical Benefits Scheme — PBS). Тому й не дивно, що до мене неодноразово приходили мої пацієнти з відповідними вирізками з газет і з надією, що нові, щойно прорекламовані ліки їм більше допоможуть. Насправді чудеса чи “революційні відкриття” в галузі лікування відбуваються дуже рідко. Нові препарати, як правило, трохи ефективніші, ніж загальновживані “старі” препарати, або мають менше потенційної побічної дії на стан здоров’я хворих (якщо повністю довіряти результатам клінічних випробувань фармацевтичних компаній). Проте основна небезпека нових препаратів — це порівняно малий досвід їх використання у клінічній практиці, бо часто небезпечна побічна дія нових препаратів стає відомою тільки пізніше. Наприклад, п’ять років тому і я, грішний, з ентузіазмом призначав моїм хворим новий препарат для лікування підвищенного холестерину крові — церивастатин (cerivastatin), який був ефективнішим при високих рівнях тригліцеридів крові порівняно з загальновживаними препаратами. Але незабаром у США кілька осіб померло внаслідок побічної дії цього препарату (він спричиняв рабдоміоліз — руйнував м’язи хворих), і препарат заборонили. Тому тепер багато австралійських лікарів дотримуються політики обережного консерватизму, якщо справа стосується нових лікарських засобів, і не поспішають призначати новітні препарати, якщо “старі” препарати допомагають. Недарма жартівлива українська приказка стверджує, що старий кінь мільче оре, проте борозни не псує...

Конкуренція за споживача між фармацевтичними компаніями не закінчується навіть після того, як лікар випише рецепт на той чи інший препарат. З цим рецептом хворий поспішає до аптеки, де аптекар може йому продати (якщо хворий погодиться) замість прописаного лікарем препарату аналогічний чи біоеквівалентний лікарський засіб (який формально має ту саму хімічну формулу), але зроблений іншою фармацевтичною компанією і під іншою приватною назвою (brand or proprietary name). Проте якщо на рецепті лікар зробить позначку напроти напису «Brand substitution not permitted» (заміну фірмової назви не дозволено), то аптекар цього не матиме права зробити. Аптекарям дозволили проводити таку заміну препаратів з метою зменшити витрати хворих на ліки, бо деякі менш відомі (і менш престижні) фармацевтичні фірми випускають такі самі препарати під міжнародною назвою (generic name), які продають дешевше. Щоб додатково заохотити аптекарів робити таку заміну, ці “дешевші” фармацевтичні компанії іноді роблять приємні подарунки фармацевтам...

Пані Вікторія Веретельник, яка працює фармацевтом в одній із мельбурнських лікарень, повідомила мені, що фармацевтичні компанії не забувають і про фармакологів лікарень. Наприклад, у зв’язку з початком застосування нового препарату відповідна компанія спекла співробітникам аптеки лікарні великий торт із зображенням її препарату.

Підіб’ємо підсумок. Як би не умудрялися фармацевтичні компанії, проте австралійським лікарям вигідніше бути чесними, бо тоді їм більше довіряють їх пацієнти і тоді вони зароблять більше як морально, так і матеріально. Водночас, як справедливо зазначив мій сіднейський колега доктор Олег Лозинський, було б набагато краще, якби фармацевтичні компанії замість фінансувати надокучливу рекламу витрачали ці гроші на боротьбу країн третього світу зі СНІДом.

Павло Ангелуца,
член Королівського австралійського коледжу родинних лікарів,
кандидат медичних наук (Kиїв),
випускник післядипломного курсу з оцінки лікарських засобів та фармацевтичних наук (Університет Мельбурна),
секретар Українського Лікарського Товариства в Австралії.