КОРИФЕЇ МЕДИЦИНИ

Андреас Везалій

img 1

Андреас Везалій (Vesalius), природознавець, основоположник і творець сучасної анатомії, одним із перших став вивчати людський організм шляхом розтинів. Усі пізніші анатомічні надбання беруть свій початок від нього.

Він походив з роду Вітінгів, що тривалий час жили в містечку Німвейген (Нідерланди). Кілька поколінь родини, в якій народився Андреас, були вченими-медиками і знавцями медичних праць історичного значення. Його прапрадід Петер став лікарем імператора Максиміліана, професором і ректором Лювенського університету. Будучи завзятим бібліофілом та збирачем медичних трактатів, він витратив значну частину своїх статків на колекціонування медичних рукописів, а також написав коментар до 4-ї книги “Канону лікарської науки” великого енциклопедиста Сходу Авіценни.

Син Петера Джон, прадід Андреаса, викладав у вищезгаданому університеті м. Лювен (тепер — Бельгія), він також був математиком і лікарем у Брюсселі. Син Джона Еверард, дід Андреаса, також став лікарем, він відомий своїми коментарями до праці “Ад Аль Мозареме” Разеса (865–925) — видатного перського лікаря, вченого-енциклопедиста і філософа, і, крім того, написав додатки до перших чотирьох параграфів “Гіппократівського збірника”. Крім того, він дав класичний опис віспи і кору та застосовував віспощеплення.

Батько Везалія, Андреас, був аптекарем принцеси Маргарити, тітки Карла V і правительки Нідерландів. Молодший брат Андреаса, Франциск, також вивчав медицину і згодом став лікарем.

Сам Везалій народився в Брюсселі 31 грудня 1514 р. і ріс серед лікарів, які відвідували будинок його батька. Він з юних років користувався багатою бібліотекою своєї сім’ї, що переходила від покоління до покоління. Завдяки цьому в юного і здібного юнака з’явився інтерес до вивчення медицини.

У 16-річному віці Андреас отримав класичну освіту в Брюсселі. У 1530 р. він вступив до Лювенского університету, заснованого Йоганном IV Брабантським у 1426 р. (закритий після Великої французької революції, відновлений в 1817 р.). Там викладали класичні мови (грецьку і латину), а також математику і риторику. Для успішного просування в науці необхідно було добре знати стародавні мови. Незадоволений викладанням, молодий студент 1531 року переходить до Педагогічного коледжу (Pedagogium trilingue), заснованого в Лювені в 1517 р. Бог не обділив його талантами: він швидко заговорив по-латині й досить добре став читати грецьких класиків, а також непогано розуміти арабську мову.

Андреас Везалій рано виявив схильність до анатомії. У вільний від університетських занять час він із величезним захопленням ретельно препарував домашніх тварин. Ця пристрасть не залишилася непоміченою. Придворний лікар і друг його батька Нікола Флорен цікавився долею юнака, а тому порекомендував йому навчатися медицини, але лише в Парижі. Згодом, у 1539 р., Везалій присвятив Флорену свою працю “Послання про кровопускання”, назвавши його своїм другим батьком.

У 1533 р. він поїхав вивчати медицину в Париж, тут три-чотири роки займається анатомією, слухає лекції італійського лікаря, який добре зарекомендував себе при дворі Франца I, Гвідо-Гвіді (1500–1569), більш відомого під ім’ям Відіуса, і Жака Дебуа (1478–1555) (латинізоване ім’я Сільвій). Останній одним із перших почав анатомічне вивчення будови порожнистих вен, очеревини і т. д. на людських трупах; винайшов ін’єкції кровоносних судин барвниками; описав апендикс, будову печінки, відкрив венозні клапани.

Везалій також відвідував лекції “сучасного Галена”, як називали одного з найліпших лікарів Європи Фернеля (1497–1558), лейб-медика Катерини Медичі. Жак Франсуа Фернель, математик, астроном, філософ і лікар, ввів у медицину ключові поняття: “фізіологія” і “патологія”. Він багато писав про сифіліс та інші хвороби, вивчав, крім того, епілепсію і чітко розмежував підтипи цього захворювання. У 1530 р. Паризький медичний факультет присвоїв йому ступінь доктора медицини, в 1534 р. він отримав звання професора медицини.

Везалій не обмежився відвідуванням лекцій Сільвія і Фернеля, він займався і в Йоганна Гюнтера — швейцарця з Андерлехта, який тоді викладав у Парижі анатомію і хірургію. Раніше цей вчений викладав грецьку мову в Лювенському університеті, а в 1527 р. переїхав до Парижа, де займався анатомією. Він написав працю про анатомо-фізіологічні погляди Галена (“Чотири книги анатомічних настанов, згідно з думкою Галена, звернених до кандидатів медицини”). З Гюнтером у Везалія встановилися більш сердечні стосунки, ніж із Сільвієм. Гюнтер дуже цінував свого учня.

Заняття анатомією передбачають практику на людському матеріалі. Везалію для анатомічних досліджень потрібні були трупи померлих людей. Але з цим завжди були великі труднощі. Ці заняття, як відомо, ніколи не були богоугодною справою, проти них традиційно виступала церква. Герофіл, напевно, був єдиним лікарем, який, препаруючи трупи в Мусейоні, не піддавався за це переслідуванням. Охоплений пристрастю наукових досліджень, Везалій вирушав уночі один на кладовище des Innocents (кладовище Невинних) і там відбирав у бездомних собак їх напівзігнилу здобич.

У знаменитому університеті Монпельє, де анатомія була профільним предметом, лікарі в 1376 р. отримали дозвіл від правителя Лангедоку Людовіка Анжуйского (брата французького короля Карла V) щорічно анатомувати один труп страченого злочинця. Для розвитку медицини і, зокрема, анатомії цей дозвіл був вкрай важливим актом. Згодом його підтвердили король Наваррський Карл Худий, король Франції Карл VI і, нарешті, Карл VIII. Останній підтвердив у 1496 р. цей дозвіл спеціальною монаршою грамотою.

Пробувши понад три роки в Парижі, в 1536 р. Везалій повертається в Лювен, де продовжує займатися улюбленою справою разом із своїм другом Геммою Фрізієм (1508–1555), який згодом теж став відомим лікарем. Свій перший скелет Везалій зробив з великими труднощами. Удвох із Фрізієм вони викрадали трупи страчених, іноді витягуючи їх по частинах, піднімаючись з небезпекою для життя на шибениці. Вночі вони ховали частини тіла в придорожніх кущах, а потім, користуючись різними оказіями, доставляли додому, де обрізали м’які тканини і виварювали кістки. Все це треба було робити в глибокій таємниці. Інше ставлення було до проведення офіційних розтинів. Їм бургомістр Лювена Адріан Блеген не перешкоджав, навпаки, він був покровителем студентів-медиків й іноді сам був присутній на цих процедурах.

Незабаром Везалій вступив у суперечку з викладачем Лювенського університету Дрівером (1504–1554) щодо того, як краще проводити кровопускання. З цього питання склалося дві протилежні думки: Гіппократ і Гален вчили, що розкривати судину треба з боку хворого органа, араби й Авіценна пропонували проводити маніпуляцію з протилежного боку. Дрівер висловився на підтримку Авіценни, Везалій — Гіппократа і Галена. Дрівер обурився зухвалістю молодого лікаря й різко відповів йому. Везалій зрозумів, що продовжувати працювати в Лювені йому буде важко.

Треба було на певний час кудись виїхати, але куди? В Іспанії церква була всемогутня; дотик ножа до трупа людини вважався оскверненням померлого й автопсії були заборонені; в Бельгії і Франції розтин трупів був справою дуже складною з правової точки зору. Везалій їде до Венеціанської республіки, приваблений можливістю отримати більше свободи для анатомічних досліджень. Падуанський університет, заснований в 1222 р., став підвладний Венеції в 1440 р. Його медичний факультет став найзнаменитішою медичною школою Європи. Падуя зустріла Везалія прихильно, там уже були відомі його роботи з “Анатомічних настанов” Гюнтера і “Парафраз” Разі.

5 грудня 1537 р. медичний факультет Падуанського університету на урочистих зборах надав йому вчений ступінь доктора медицини з вищою відзнакою. Після того як Везалій публічно продемонстрував розтин, сенат Венеціанської республіки призначив його професором хірургії із зобов’язанням викладати анатомію. Він став професором у 23-річному віці. Його яскраві лекції приваблювали багатьох слухачів. Незабаром вченого було призначено лікарем при палаці єпископа Падуанського. Діяльна натура Везалія не могла миритися з рутиною, що панувала на кафедрах анатомії багатьох університетів, де професори монотонно читали довгі витяги з праць Галена. Розтин трупів виконували малограмотні служителі, а професори з томом Галена в руках стояли поруч і час від часу вказували паличкою на різні органи в міру їх згадування в тексті.

У 1538 р. Везалій опублікував анатомічні таблиці — 6 аркушів рисунків, гравірованих учнем Тіціана, художником С. Калькаром. У тому ж році дослідник почав перевидання праць Галена і через рік опублікував свої “Листи про кровопускання”. Працюючи над цим твором, Везалій переконався, що його попередники описували будову людського тіла на підставі секції органів тіла тварин, передаючи помилкові відомості, усталені часом і традицією. Вивчаючи людський організм шляхом розтинів, він накопичив незаперечні факти, які зважився сміливо протиставити канонам минулого. Протягом чотирьох років перебування в Падуї вчений пише безсмертну працю “Про будову людського тіла” (кн. 1–7), яку видано в Базелі в 1543 р. Вона була багато ілюстрована (рис. 1), у ній наведено описи будови органів і систем, вказано на численні помилки попередників, зокрема і Галена.

img 1

Рис. 1. Титульна сторінка основної анатомічної праці Андреаса Везалія.

За збігом обставин трактат з’явився в рік смерті Коперника, тоді ж побачила світ книга польського вченого “Про обертання небесних тіл”, яка здійснила переворот не тільки в астрономії, а й у світогляді людей. До речі, син купця, канонік Коперник добре знав анатомію, оскільки свого часу навчався на медичному факультеті Падуанського університету, а після повернення до Польщі в 1504–1512 р. займався лікувальною практикою у свого дядька єпископа Ваченроде.

Праця Везалія була початком сучасної анатомії; в ній вперше було подано не умоглядний, а цілком науковий опис будови людського тіла, ґрунтований на експериментальних дослідженнях. Дослідник зробив величезний внесок в анатомічну термінологію латинською мовою. Взявши за основу найменування, введені Авлом Корнелієм Цельсом (1 ст. до н. е.), Везалій надав анатомічній термінології однотипності, викинув, за вкрай рідкісними винятками, всі середньовічні варваризми. Водночас він звів до мінімуму грецькі терміни, що певною мірою можна пояснити його неприйняттям багатьох положень галенівської медицини. Зазначимо, що, будучи новатором в анатомії, Везалій вважав, що носієм психічного є “тваринні духи”, які виробляються в шлуночках мозку. Цей погляд нагадував теорію Галена, бо зазначені “духи” були всього лише перейменованою “психічною пневмою” античних авторів.

Праця “Про будову людського тіла” — не тільки підсумок попередніх досягнень в анатомії, а й наукове відкриття, засноване на нових методах дослідження, що мали величезне революційне значення в тодішній науці. Висловлюючи похвали “божественному чоловікові” Галену, а також подив перед глибоким розумом і різнобічністю знань метра, Везалій вирішив вказати лише на деякі “неточності” в його вченні. Але таких неточностей він налічує понад 200, і вони є, по суті, спростуванням основних положень вчення Галена. Везалій, зокрема, першим спростував помилкову думку своїх попередників про те, що в серцевій перегородці людини нібито є отвори, через які кров переходить з правого шлуночка серця в лівий. Він засвідчив, що правий і лівий шлуночки серця в постембріональний період не сполучаються між собою. Однак з цього відкриття, котре цілковито спростовує галенівські уявлення про фізіологічні механізми кровообігу, Везалій не зробив правильних висновків, це згодом довелося здійснити Гарвею.

Після виходу в світ цього епохального трактату вибухнула давно очікувана буря. Сільвій, учитель Везалія, схиляючись перед авторитетом Галена, вважав ненормальним у людському тілі все те, що не узгоджувалося з описами або поглядами великого римлянина. З цієї причини він відкинув відкриття свого учня. Не приховуючи обурення, він назвав Везалія “зверхником, наклепником, чудовиськом, нечестиве дихання якого заражає Європу”. Сільвій і його учні виступили єдиним фронтом проти вченого, називаючи його неуком і святотатцем. Однак Сільвій не обмежився образами, він написав різкий памфлет “Спростування наклепу якогось божевільного на анатомічні роботи Гіппократа і Галена, складені Яковом Сільвієм, королівським тлумачем з медичних питань у Парижі” (1555), в його 28 розділах висміяв свого колишнього учня і товариша, назвавши його не Vesalius, а “Vesanus”, що латинською мовою означає “божевільний”, і, врешті-решт, відрікся від нього.

Згаданий памфлет відіграв фатальну роль. Цей пройнятий злісною і ревнивою заздрістю документ об’єднав ворогів батька анатомії і створив довкола його імені атмосферу громадського презирства серед консервативного табору тодішніх вчених-медиків. Везалія звинувачували в нешанобливому ставленні до теорій Гіппократа і Галена, які були формально канонізовані тоді всемогутньою католицькою церквою, їх судження і авторитет були прийняті як незаперечні істини Священного письма, і заперечувати їх було рівнозначно неприйняттю останнього. Сільвій небезкорисливо відстоював авторитет Галена. Його обурення було пов’язане з тим, що, підриваючи авторитет Галена, Везалій інтелектуально знищував і його самого, бо знання Сільвія ґрунтувалися на ретельно вивчених і переданих учням текстів класиків медицини.

Цей памфлет завдав смертельної рани Везалію, від якої той вже ніколи не оговтався. У Падуї виникла опозиція новим науковим поглядам. Одним із найбільш активних його супротивників став колишній учень і заступник по кафедрі Реальд Коломбо (бл. 1516–1559). Після появи інсинуації Сільвія Коломбо різко змінив ставлення до свого вчителя: став його критикувати і намагався дискредитувати серед студентів. У 1544 р., коли Везалій покинув Падую, Коломбо був призначений на кафедру анатомії, але пропрацював там професором кафедри тільки рік. У 1545 р. він перейшов до Пізанського університету, а в 1551 р. очолив кафедру в Римі, де працював до смерті. Габріель Фаллопій (1523–1562) змінив на падуанській кафедрі Коломбо й оголосив себе спадкоємцем і учнем Везалія, продовживши з честю його традиції.

Злісні вигадки Сільвія призвели до того, що доведений до відчаю Везалій припинив свою дослідницьку роботу і спалив більшу частину своїх рукописів і наукових матеріалів. У 1544 р. він зайнявся суто лікарською діяльністю на службі в короля Карла V. Тоді Карл V воював із Францією, і дослідник як головний військовий хірург повинен був відправитися на театр військових дій. Війна закінчилася у вересні 1544 р., і Везалій поїхав до Брюсселя, де незабаром помер його батько. У січні 1545 р. в Брюссель прибув король Карл V і Везалій мав узяти на себе обов’язки лікуючого лікаря імператора. Монарх страждав на подагру і був нестриманий у їді. Вченому доводилося докладати титанічних зусиль, щоб полегшити страждання імператора. Після зречення Карла V в 1555 р. Везалій перейшов на службу до його сина Філіпа II. У 1559 р. останній зі своїм двором переїхав з Брюсселя до Мадрида і Везалій з сім’єю послідував за ним.

Іспанська інквізиція стала нещадно переслідувати вченого, звинувачуючи його в тому, що, препаруючи труп, він нібито зарізав живу людину, і врещті-решт засудила його до страти. І тільки завдяки заступництву короля кара була замінена паломництвом до Палестини до Гробу Господнього. Повертаючись назад з цієї на той час небезпечної і важкої подорожі, при вході в Коринфську протоку корабель Везалія зазнав аварії, і батько сучасної анатомії був викинутий на невеликий острів Занте, де важко захворів і помер 2 жовтня 1564 року у віці 50 років. Похований на острові Корфу (Іонічні острови, Греція).

Далі подаємо лише найвизначніші досягнення та відкриття дослідника.

Підготував Юрій Матвієнко

Література

  1. Куприянов В. В. Андрей Везалий в истории анатомии и медицины. — М.: Медицина, 1964. — 136 с.
  2. Терновский В.Н. Андрей Везалий. — М.: Наука, 1965. — 256 с.
  3. Adams CW. The life of Andreas Vesalius (1514-1564). J Tenn Med Assoc. 1965 Dec; 58(12):417-20.
  4. Ambrose CT. Andreas Vesalius (1514-1564) — an unfinished life. Acta Med Hist Adriat. 2014; 12(2):217-30.
  5. Bendiner E. Andreas Vesalius: man of mystery in life and death. Hosp Pract (Off Ed). 1986 Feb 15;21(2):199, 202-4, 207.
  6. Dominiczak MH. Andreas Vesalius: his science, teaching, and exceptional books. Clin Chem. 2013 Nov; 59(11):1687-9.
  7. Ghosh SK. Evolution of illustrations in anatomy: a study from the classical period in Europe to modern times. Anat Sci Educ. 2015 Mar-Apr; 8(2):175-88.
  8. Gomes Mda M, Moscovici M, Engelhardt E. Andreas Vesalius as a renaissance innovative neuroanatomist: his 5th centenary of birth. Arq Neuropsiquiatr. 2015 Feb; 73(2):155-8.
  9. Hadzic A, Sadeghi N, Vandepitte C, Vandepitte W, Van de Velde M, Hadzic A, Van Robays J, Heylen R, Herijgers P, Vloka C, Van Zundert J. 500th birthday of Andreas Vesalius, the founder of modern anatomy: “vivitur ingenio, caetera mortis erunt” (“genius lives on, all else is mortal”). Reg Anesth Pain Med. 2014 Nov-Dec; 39(6):450-5.
  10. Holomanova A, Ivanova A, Brucknerova I, Benuska J. Andreas Vesalius — the reformer of anatomy. Bratisl Lek Listy. 2001; 102(1):48-54.
  11. O’Malley CD. Andreas Vesalius of Brussels, 1514—1564. — Berkley: University of California Press, 1965. — 480 р.