КОНСУЛЬТАНТ

НОВІ АНТИКОНВУЛЬСАНТИ У ПЕДІАТРИЧНІЙ ЕПІЛЕПТОЛОГІЇ

ВСТУП

Приблизно 65% дітей із діагностованою епілепсією досягають стану, вільного від судом, на фоні терапії лише одним протиепілептичним препаратом (ПЕП). Ще 15–20% пацієнтів досягають такого результату при застосуванні іншого (наступного) медикаменту, тоді як решта хворих залишаються резистентними до фармакологічного лікування. Наявна чітка потреба у нових ефективних протисудомних агентах із добрим профілем безпеки. Протягом понад 45 років, що минули від запровадження у клінічну практику вальпроату натрію (1967 р.), терапевтичний арсенал невролога для лікування епілепсії суттєво розширився.

При резистентних формах цього захворювання у дітей нові ПЕП використовуються як ад’ювантна терапія до конвенційних протисудомних ліків. Потрібно більше досліджень для оцінки їх ролі як препаратів першого ряду в цього контингенту пацієнтів. Нові антиконвульсанти, очевидно, ефективніші та безпечніші (водночас і суттєво дорожчі) порівняно зі старішими ПЕП, разом з тим не слід забувати про можливість небажаних міжмедикаментозних взаємодій при комбінованому призначенні ліків різних поколінь.

Дитяча епілепсія, рефрактерна до конвенційних протиепілептичних середників, є показанням до застосування ліків новіших поколінь. Водночас завжди слід думати про можливість псевдорезистентності, включно з ймовірністю неепілептичних подій, неправильного діагнозу типу нападів, помилкового вибору конвенційних ПЕП.

Застосовуючи нові антиконвульсанти лікарі повинні мати добрі знання про фармакокінетику препарату, його дозування, побічні ефекти і можливі взаємодії з іншими ліками. В цьому огляді подано інформацію про різні аспекти призначення цих медикаментів — як схвалених регуляторними установами, так і тими, дослідження яких перебуває на експериментальному етапі. Не розглядаються такі середники, як габапентин і прегабалін, оскільки їх головним чином використовують при нейропатичному болю, а не епілепсії.

НОВІ АНТИКОНВУЛЬСАНТИ

Вігабатрин

Вігабатрин є структурним аналогом гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), котрий незворотно пригнічує фермент ГАМК-трансаміназу. Це препарат першого ряду в лікуванні інфантильних спазмів у дітей з туберозним склерозом. Оскільки немає достатніх доказів на користь призначення інших ПЕП при такому клінічному стані, вігабатрин залишається найважливішим агентом, особливо за наявності протипоказань до гормонотерапії (кортикостероїди, АКТГ).

Клінічні дослідження засвідчили, що припинення інфантильних спазмів на фоні лікування є найбільш вираженим при туберозному склерозі (74%) порівняно з іншими етіологіями. У великому рандомізованому контрольованому дослідженні доведено, що гормонотерапія (АКТГ і преднізолон) асоціювалися з ліпшим прогнозом через 2 тижні лікування (73%) порівняно із вігабатрином (54%).

При пероральному прийомі цей медикамент має високу біодоступність, переважно виділяється нирками. При одночасному призначенні з конвенційними ПЕП значущих міжмедикаментозних взаємодій не відзначено.

Основним побічним ефектом при застосуванні вігабатрину є двобічний розвиток периферичного концентричного звуження зорових полів, котре виявляють у третини дорослих і 20% дітей на фоні його прийому. Оскільки в дітей та немовлят об’єктивна оцінка розмірів зорових полів досить утруднена, в педіатричній популяції пацієнтів бажано використовувати високочутливу електроретинографію. В дорослих хворих назване ускладнення виникає приблизно після 9 місяців вживання вігабатрину, у дітей — після 3 місяців. Оскільки інфантильні спазми асоціюються із тяжкою енцефалопатією, ускладненою дефективним розвитком психічних функцій, перед початком лікування вігабатрином слід зважити всі його недоліки та переваги. Відомо, що він інколи індукує розвиток міоклонічних судом та абсансів.

Педіатрична доза препарату коливається в діапазоні 50–150 мг/кг/добу. Її нарощують на 30–40 мг/кг/добу кожні 4–5 днів до досягнення максимальної дози. Часовий період до досягнення терапевтичної реакції відносно короткий — до 2 тижнів. Якщо дитина не відгукується на препарат у цьому інтервалі, вігабатрин відміняють. За відсутності судом на фоні прийому цього засобу розглядають можливість його відміни через 6 місяців.

Леветирацетам

Леветирацетам належить до ПЕП широкого спектра, котрий вибірково пригнічує потенціал-активовані кальцієві канали і зменшує потік іонів кальцію з внутрішньонейронального простору. Він також зв’язується зі специфічною мішенню в головному мозку — синаптичним везикулярним протеїном 2А (SV2A), інтегральним мембранним глікопротеїном, залученим у контроль везикулярного злиття і екзоцитозу.

Цей агент ефективний як ад’ювантна терапія у дітей із парціальними і первинно-генералізованими тоніко-клонічними судомами. Недавно внутрішньовенні форми леветирацетаму засвідчили свій ефект при неонатальних судомах і епілептичному статусі.

У рандомізованому, подвійно сліпому, плацебо-контрольованому, багатоцентровому дослідженні препарату в 101 дитини з рефрактерними парціальними нападами спостерігали більш ніж 50% зниження їх частоти в 44,6% осіб із основної групи і 19,6% пацієнтів із групи плацебо. Цей середник оцінювали при різних педіатричних епілептичних синдромах, включаючи роландову епілепсію, електричний епілептичний статус у фазі повільного сну, міоклонічні і тоніко-клонічні напади при синдромі Леннокса-Гасто, а також як альтернативу до вальпроатів при ювенільній міоклонічній епілепсії у дівчаток-підлітків. У літературі є повідомлення про позитивний вплив леветирацетаму на розвиток функцій мовлення.

Він має сприятливий фармакокінетичний профіль в аспектах безпеки у пацієнтів із захворюваннями печінки і мінімально взаємодіє з іншими ПЕП, також добре переноситься дітьми із мінімальними побічними ефектами — болем голови, анорексією і сонливістю. Разом з тим є інформація про одиничні поведінкові побічні впливи — агресію, емоційну лабільність і психоз.

Дозування препарату в дітей починається із 10 мг/кг/добу (на два денні прийоми) із подальшим підйомом на 10–20 мг/кг кожні 2 тижні та досягненням максимальної дози 40–60 мг/кг/добу.

Топірамат

Топірамат — ПЕП широкого спектра із групи сульфамат-заміщених моносахаридів, котрий діє на потенціал-залежні натрієві канали, посилює активність ГАМК і знижує глютаматергічну трансмісію, а також пригнічує карбоангідразу. Він є корисним вибором при рефрактерній парціальній або генералізованій епілепсії та інших епілептичних синдромах.

Цей медикамент засвідчив свій ефект як ад’ювантна терапія при парціальній або резистентній епілепсії, синдромі Леннокса-Гасто, інфантильних спазмах, генералізованій епілепсії немовлят і міоклонічно-астатичній епілепсії. Згруповані дані двох рандомізованих, подвійно сліпих досліджень засвідчили, що топірамат може демонструвати позитивний вплив при ювенільних міоклонічних нападах.

Його профіль безпеки непоганий і не асоціюється із побічними ефектами, загрозливими для життя. Найчастіше повідомляють про запаморочення, сповільнення розумових процесів, сонливість, атаксію, дезорієнтацію та утруднену концентрацію уваги. Більшість цих ускладнень скороминущі, виникають в інтервалі перших кілька тижнів від початку терапії і зазвичай їх можна уникнути при повільному титруванні добової дози. Протягом лікування також виявляють анорексію і невелике зменшення маси тіла. Серед інших побічних ефектів — метаболічний ацидоз, нефролітіаз, зниження потіння з подальшою гіпертермією. Якщо дитині призначають комбінацію топірамату і вальпроатів, її слід моніторити щодо виникнення енцефалопатії, індукованої гіперамоніємією.

Дозування препарату в педіатричній популяції — 1–3 мг/кг/добу (на два прийоми) із нарощенням добової дози раз на 2 тижні до 3–8 мг/кг/добу.

Ламотриджин

Ламотриджин — антиконвульсант широко спектра, котрий блокує потенціал-залежні натрієві канали і таким чином пригнічує вивільнення глютамату через стабілізацію пресинаптичної мембрани. Фермент-індукуючі ПЕП, наприклад фенітоїн або карбамазепін, можуть вкорочувати період півжиття ламотриджину.

Останній є ефективним допоміжним агентом при рефрактерній парціальній або генералізованій епілепсії, зокрема, він дуже добрий при типових і атипових абсансах на фоні синдрому Леннокса-Гасто і в дітей з міоклонічно-астатичною епілепсією. Також ламотриджин залишається медикаментом першого ряду в дітей із ідіопатичною генералізованою епілепсією.

До поширених дозозалежних побічних ефектів препарату належать розлади сну, зокрема сонливість, запаморочення, диплопія, атаксія, нудота і блювання. Серйозним ускладненням, котре потребує відміни ламотриджину, є синдром Стівена-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Нейротоксичність і шкірний висип частіше виявляються, якщо цей медикамент іде в комбінації з вальпроатом і при швидкому титруванні дози. Ламотриджин також може загострювати міоклонічні судоми при синдромі Дравета.

Починають приймати цей середник із дози 1–2 мг/кг із повільним (раз на 2 тижні) нарощенням добової дози до 3–8 мг/кг/добу. При використанні комбінації ламотриджину і вальпроату доза першого зменшується наполовину, оскільки вальпроєва кислота подовжує його період півжиття.

Окскарбазепін

Окскарбазепін — 10-кетоаналог карбамазепіну, котрий блокує високочастотну потенціал-залежну активність натрієвих каналів і є препаратом першого ряду при парціальних і вторинно-генералізованих нападах. Серед нових ПЕП він є доказово обґрунтованим середником для ініціальної монотерапії в дітей із парціальними судомами і фокальною епілепсією.

На відміну від карбамазепіну, окскарбазепін не метаболізується до епоксидного похідного, що мінімізує численні побічні ефекти. Серед останніх описано гіпонатріємію, біль голови, запаморочення і атаксію. Також перевагою цього агента є те, що він не спричиняє ні печінкової індукції, ні автонідукції.

Прийом окскарбазепіну починають із початкової дози 5–8 мг/кг/добу (на два прийоми), нарощуючи по 5–8 мг/кг кожні 5–7 днів до максимальної добової дози 30 мг/кг. Діапазон ефективних доз — 10–30 мг/кг/добу.

Зонісамід

Зонісамід є сульфаніламідним дериватом із широким спектром протиепілептичної дії, котрий реалізовує свій вплив через різні механізми — полегшення дофамінергічної і серотонінергічної нейротрансмісії шляхом блокування кальцієвих каналів Т-типу, пролонгування інактивації натрієвих каналів і легке гальмування активності карбоангідрази.

Він корисний при синдромах прогресуючої міоклонічної епілепсії, наприклад хворобі Унферріхта-Лундборга і хворобі Лафора. Як медикамент другого ряду зонісамід має позитивний вплив у пацієнтів із інфантильними спазмами, синдромом Леннокса-Гасто і ювенільною міоклонічною епілепсією.

Його найпоширеніші побічні ефекти — сонливість, пригнічення апетиту, свербіж та шкірний висип. Серед інших ускладнень — формування ниркових каменів, олігогідроз і гіпертермія. Високі дози препарату (6–8 мг/кг) асоціюються із труднощами в розвитку мовлення, зокрема освоєнні нових слів.

Стартова доза — 2–4 мг/кг/добу, підтримуюча — 2–4 мг/кг/добу, на два прийоми.

Лакозамід

Лакозамід — функціоналізована амінокислота, яка вибірково посилює повільну інактивацію потенціал-залежних натрієвих каналів, що підвищує пропорцію останніх, доступних для деполяризації.

Агент застосовують у дітей із рефрактерною епілепсією, причому принаймні в 30–50% останніх спостерігають 50% зниження частоти нападів. Він доступний у формах для перорального та парентерального (внутрішньовенного) застосування — в останньому випадку це може бути важливим при епілептичному статусі. Досвід застосування препарату в дитячій популяції обмежений. Більшість доступних даних ретроспективні щодо невеликих груп пацієнтів і свідчать про ефективність цього середника в 30–50% випадків.

Загалом лакозамід добре переноситься, його найчастіші побічні ефекти в дітей — дратівливість, тики периоральної зони і тривалі епізоди плачу.

Руфінамід

Руфінамід — триазоловий похідний, котрий схвалила FDA для ад’ювантного лікування рефрактерних судом при синдромі Леннокса-Гасто у дітей віком понад 4 роки. Його механізм дії не повністю зрозумілий, але припускають, що він пролонгує неактивний стан натрієвих каналів і тому обмежує надмірну активність натрій-залежних потенціалів дії.

При синдромі Ленокса-Гасто цей препарат вивчали у рандомізованому, подвійно сліпому, плацебо-контрольованому, багатоцентровому дослідженні в паралельних групах в осіб віком від 4 до 37 років із різними типами судом. На кінець 12 тижня лікування середня загальна частота судом знизилася на 32,7% в основній групі порівняно із 11,7% в групі плацебо. Руфінамід засвідчив ефект при парціальних нападах у підлітків та дорослих пацієнтів. Його також оцінювали у проспективному дослідженні терапії рефрактерних парціальних нападів і дитячої рефрактерної епілептичної енцефалопатії.

Найпоширенішими побічним ефектом при прийомі цього агента є біль голови, запаморочення, загальна слабість, сонливість і нудота.

Стирипентол

Стирипентол — ПЕП, що застосовується як середник, допоміжний до клобазаму і вальпроату в лікуванні рефрактерних генералізованих тоніко-клонічних судом у хворих на тяжку міоклонічну епілепсію в дитячому віці, наприклад при синдромі Дравета. Він посилює ГАМК-ергічну трансмісію і пригнічує метаболізм паралельно до призначених антиконвульсантів, котрі є субстратом для різних ізоензимів цитохрому Р450. У рандомізованому, подвійно сліпому, плацебо-контрольованому дослідженні, проведеному у Франції, стирипентол використовували як ад’ювантну терапію в дітей із синдромом Дравета, котрі не відгукнулися на вальпроати і клобазам, при цьому рівень респондерів сягав 71% порівняно із 5% на фоні прийому плацебо.

Інші нові антиконвульсанти

Ретигабін (езогабін) — новий експериментальний препарат, розроблений для допоміжного лікування парціальної епілепсії. Він відкриває потенціал-залежні калієві канали типу KCNQ2/3 і KCNQ3/5, що приводить до гіперполяризації клітинної мембрани. У груповому аналізі трьох рандомізованих контрольованих досліджень (загалом 1240 осіб) 813 пацієнтів були рандомізовані на прийом ретігабіну, а 427 — плацебо. Рівень респондерів (зниження частоти нападів більш ніж на 50%) дорівнював 35% і 45% при добовій дозі препарату 600 і 900 мг. Немає досвіду щодо його застосування в дітей, хоча потенційно він може бути корисним агентом у лікуванні доброякісних сімейних нападів новонароджених, спричинених мутацією генів, пов’язаних із каналами типу KCNQ2/3.

Бравірацетам є аналогом леветирацетаму, котрий виявився ефективним у дорослих осіб із фоточутливою епілепсією та як ад’ювантна терапія при рефрактерній парціальній епілепсії. В педіатричній популяції його не оцінювали.

Ганаксолон є синтетичним аналогом алопрегненолону — нейростероїда, котрий водночас є алогенним модулятором комплексу А-рецепторів ГАМК. У 3-місячному дослідженні 20 пацієнтів віком від 6 місяців до 7 років із рефрактерними інфантильними спазмами, або нападами після наявності інфантильних спазмів в анамнезі, цей препарат титрували до дози 12 мг/кг. 16 осіб закінчили дослідження; 25% продемонстрували більш ніж 50% зниження частоти нападів, одна дитина повністю одужала. Ганаксолон може бути ефективним при катаменіальних судомах.

Еслікарбазепін ацетат структурно пов’язаний з карбамазепіном і окскарбазепіном і застосовується як ад’ювантна терапія в дорослих пацієнтів із парціальними судомами. Його терапевтична дія у дітей не вивчена.

Перампанел є селективним неконкуруючим антагоністом глютаматних рецепторів АМРА(α-аміно-3-гідрокси-5-метил-4-ізоксазолпропіонової кислоти)-типу, котрий нині вивчають як допоміжний агент для лікування рефрактерних парціальних судом. Ефективність та безпечність цього медикаменту в ад’ювантному призначенні в таких хворих віком понад 12 років була продемонстрована в трьох рандомізованих, подвійно сліпих, плацебо-контрольованих дослідженнях III фази.

АКТУАЛЬНИЙ СТАТУС НОВИХ АНТИКОНВУЛЬСАНТІВ

Базові характеристики нових ПЕП представлено у таблиці 1-3. Серед них окскарбазепін визнаний як ефективний агент для ініціальної монотерапії парціальних нападів у дітей, вігабатрин залишається препаратом вибору при інфантильних спазмах, асоційованих із туберозним склерозом, ламотриджин можна призначати в підлітків-дівчаток із ідіопатичною генералізованою епілепсією. Відомо, що деякі антиконвульсанти останнього покоління (наприклад вігабатрин і ламотриджин) погіршують міоклонічні напади.

Леветирацетам є добрим вибором як монотерапія в осіб жіночої статі із ювенільною міоклонічною епілепсією, топірамат і зонісамід — при інфантильних спазмах, котрі не відреагували на гормонотерапію і вігабатрин. Топірамат є непоганим доповнюючим лікуванням у пацієнтів із епілептичними енцефалопатіями (синдромом Леннокса-Гасто і міоклонічно-астатичною епілепсією), ламотриджин, леветирацетам і лазокамід — при рефрактерних парціальних нападах. Ламотриджин також ефективний у дітей з тонічними судомами при синдромі Леннокса-Гасто.

При призначенні нових ПЕП слід обов’язково пам’ятати про їх серйозні побічні ефекти. Незворотні периферичні звуження зорових полів характерні для вігабатрину, шкірний висип/синдром Стівена-Джонсона — для ламотриджину, аритмії — для руфінаміду (вкорочення комплексу QT) і лакозаміду (подовження інтервалу PR), летальна гіперамонійемічна енцефалопатія — для топірамату. Роль моніторингу рівня нових антиконвульсантів у сироватці крові нез’ясована.

Таблиця 1. Головні характеристики нових антиконвульсантів

Препарат Початкова доза (мг/кг/добу) Підтримуюча доза (мг/кг/добу) Кратність прийому на добу (рази) Побічні ефекти Форми випуску
Ламотриджин
Монотерапія 0,5 2–10 2 Шкірний висип, сонливість, запаморочення, нудота, диплопія Таблетки (5, 25 і 50 мг)
Із ензим-індукуючими ПЕП 2 5–15 2
Із вальпроатами 0,2 1–5 1–2
Вігабатрин 20–50 50–150 2 Гіперкінези, збільшення маси тіла, безсоння, дефекти зорових полів Таблетки 500 мг
Окскарбазепін 5–8 10–30 2 Запаморочення, атаксія, сонливість, гіпонатріємія Таблетки 150 і 300 мг, сироп 300 мг / 5 мл
Топірамат 1 6–9 2 Зменшення маси тіла, сонливість, анорексія, гіперпірексія, ниркові камені Таблетки 25, 50 і 100 мг
Зонісамід 1–2 8–12 2 Атаксія, ниркові камені, гіперпірексія Капсули 25, 50 і 100 мг
Леветирацетам 10 20–60 2 Біль голови, анорексія, сонливість, поведінкові розлади Таблетки 250 і 500 мг, сироп 500 мг / 5 мл
Лакозамід 1–2 6–9 2 Запаморочення, біль голови, диплопія, нудота Таблетки 50 і 100 мг

Таблиця 2. Фармакокінетичні властивості нових антиконвульсантів

Препарат Біодоступність при пер­оральному прийомі (%) Період піввиведення (t1/2) (год) Зв’язування з білками сироватки (%) Метаболізм
Вігабатрин 80–100 5–8 Відсутнє Нирковий
Леветирацетам 100 6–8 <10 На 2/3 — нирковий, на 1/3 — ферментний гідроліз
Топірамат >80 21 15–40 30% метаболізується, 70% виділяється без змін
Ламотриджин <100 29 55 Метаболізується в печінці
Окскарбазепін >95 8–10 38 Метаболізується в печінці до активного метаболіту
Зонісамід 100 60 40–60 Метаболізується в печінці
Лакозамід 100 13 <15 Метаболізується в печінці
Руфінамід Дозозалежна 6–10 34 Метаболізується в печінці
Стирипентол Швидке поглинання 4,5 99 Метаболізується в печінці

Таблиця 3. Механізм дії, показання та основні побічні ефекти нових ПЕП

Препарат Основний механізм дії Показання для за­стосу­вання при дитячій епілепсії Основні по­бічні ефекти медикаменту Зауваження
Вігабатрин Пригнічення ГАМК-трансамінази Монотерапія при інфантильних спазмах (тубе­роз­ний склероз); ад’ю­вантна терапія при резис­тентній парці­альній епілепсії Дефекти зорових полів Може погіршувати міоклонічні напади та абсанси
Леветирацетам Пригнічення каль­ціє­вих каналів N-типу Ад’ювантна терапія при парці­альних нападах; міо­клонічні судоми при юве­нільній міо­клоніч­ній епілепсії; гене­ралізо­вані тоніко-клонічні напади при ідіо­патичній генералі­зованій епі­лепсії Поведінкові порушення Відсутні між­медика­ментозні взаємодії, добрий профіль безпеки; препарат безпечний при захворю­ваннях печінки
Топірамат Блокування по­тен­ціал-залеж­них натрієвих каналів, при­гні­чення ГАМК Ад’ювантна тера­пія (>2 років) при рефрак­терних парці­альних, гене­ралізо­ваних судомах і на­па­дах, асоційо­ваних із син­дро­мом Лен­нок­са-Гасто Поведінкові й когні­тивні роз­лади; змен­шення маси тіла; мета­болічний ацидоз; нефро­літіаз Необхідне повільне титру­вання; небажана раптова відміна медика­менту
Ламотриджин Пригнічення по­тен­ціал-залеж­них натрієвих каналів Ад’ювантне лікування при фокальних і гене­ралі­зова­них нападах та судомах на фоні син­дрому Лен­нок­са-Гасто Алергічний висип/синдром Стівена-Джонсона Повільне титру­вання; при комбіну­ванні із валь­проатами застосо­вується половина дози; може загострю­вати міо­клонічні напади
Окскарбазепін Пригнічення потенціал-чутливих натрієвих каналів Монотерапія або ад’ю­вант­не лікування (>4 роки) при фокаль­них нападах з вторин­ною гене­ралі­зацією або без неї Нейротоксичні прояви, гіпо­натріємія Може погіршу­вати міо­клонічні напади та абсанси
Зонісамід Дія щодо натрієвих і по­тен­ціал-залеж­них каль­ціє­вих каналів Ад’ювантна терапія при ре­фрак­тер­них фокаль­них нападах Нейротоксичні прояви, когні­тив­ний дефіцит, змен­шення маси тіла Міжмедика­ментозні взаємо­дії з іншими ПЕП
Лакозамід Посилення повільної інактивації по­тен­ціал-залеж­них натріє­вих каналів Ад’ювантна тера­пія при рефрак­терній фокаль­ній або гене­ралі­зова­ній епілепсії Часті нейро­токсич­ні прояви, видов­ження інтер­валу PR на ЕКГ Обмежений досвід застосу­вання у дітей; потрібні ґрунтов­ніші дослі­дження
Руфінамід Знижує потенціал віднов­лення у процесі інактива­ції натріє­вих каналів Ад’ювантне ліку­вання при рефрак­терних нападах на фоні синдрому Лен­нокса-Гасто Ситуативні нейро­токсичні прояви Уникають у пацієн­тів із сімей­ним синдро­мом вкоро­ченого комп­лексу QT
Стирипентол Підвищує рівень ГАМК Ад’ювантна терапія при рефрак­терних нападах на фоні синдрому Дравета Мінімальні нейро­токсичні прояви Обмежений досвід за­стосу­вання в дітей

ВИСНОВКИ

Більшість протиепілептичних агентів останнього покоління тестувалися як доповнювальне лікування при фармакорезистентній епілепсії і в цілому за ефективністю вони не ліпші від старіших агентів. Головною їх перевагою залишається ліпша переносимість і фармакокінетичний профіль. Окрім окскарбазепіну при парціальній епілепсії немає даних щодо застосування нових ПЕП як монотерапії епілепсії de novo у дітей. Деякі перспективні антиконвульсанти довели свою ефективність при окремих педіатричних епілептичних синдромах, зокрема вігабатрин при інфантильних спазмах, леветирацетам при ювенільній міоклонічній епілепсії, руфінамід при синдромі Ленокса-Гасто і стирипентол при синдромі Дравета. На актуальний вибір доступних ліків для лікування дитячої епілепсії впливають наявність коморбідних системних захворювань і фармакокінетичний профіль призначуваних медикаментів.

Підготував Юрій Матвієнко

ЛІТЕРАТУРА

  1. Abend NS, Wusthoff CJ, Goldberg EM, Dlugos DJ. Electrographic seizures and status epilepticus in critically ill children and neonates with encephalopathy. Lancet Neurol. 2013 Dec;12(12):1170-9.
  2. Abend NS, Wusthoff CJ. Neonatal seizures and status epilepticus. J Clin Neurophysiol. 2012 Oct;29(5):441-8.
  3. Berg AT, Baca CB, Loddenkemper T, Vickrey BG, Dlugos D. Priorities in pediatric epilepsy research: improving children’s futures today. Neurology. 2013 Sep 24;81(13):1166-75.
  4. Chelse AB, Kelley K, Hageman JR, Koh S. Initial evaluation and management of a first seizure in children. Pediatr Ann. 2013 Dec;42(12):244-8.
  5. Chukwu J, Delanty N, Webb D, Cavalleri GL. Weight change, genetics and antiepileptic drugs. Expert Rev Clin Pharmacol. 2014 Jan;7(1):43-51.
  6. Depositario-Cabacar DF, Zelleke TG. Treatment of epilepsy in children with developmental disabilities. Dev Disabil Res Rev. 2010;16(3):239-47.
  7. Hussain S, Sankar R. Pharmacologic treatment of intractable epilepsy in children: a syndrome-based approach. Semin Pediatr Neurol. 2011 Sep;18(3):171-8.
  8. Okumura A. The diagnosis and treatment of neonatal seizures. Chang Gung Med J. 2012 Sep-Oct;35(5):365-72.
  9. Oluwabusi T, Sood SK. Update on the management of simple febrile seizures: emphasis on minimal intervention. Curr Opin Pediatr. 2012 Apr;24(2):259-65.
  10. Sales JW, Bulloch B, Hostetler MA. Practice variability in the management of complex febrile seizures by pediatric emergency physicians and fellows. CJEM. 2011 May;13(3):145-9.
  11. Sánchez Fernández I, Abend NS, Agadi S, An S, Arya R, Carpenter JL, Chapman KE, Gaillard WD, Glauser TA, Goldstein DB, Goldstein JL, Goodkin HP, Hahn CD, Heinzen EL, Mikati MA, Peariso K, Pestian JP, Ream M, Riviello JJ Jr, Tasker RC, Williams K, Loddenkemper T; Pediatric Status Epilepticus Research Group (pSERG). Gaps and opportunities in refractory status epilepticus research in children: a multi-center approach by the Pediatric Status Epilepticus Research Group (pSERG). Seizure. 2014 Feb;23(2):87-97.
  12. Sasidaran K, Singhi S, Singhi P. Management of acute seizure and status epilepticus in pediatric emergency. Indian J Pediatr. 2012 Apr;79(4):510-7.
  13. Silverstein FS, Ferriero DM. Off-label use of antiepileptic drugs for the treatment of neonatal seizures. Pediatr Neurol. 2008 Aug;39(2):77-9.
  14. Snead OC, Donner EJ. A new generation of anticonvulsants for the treatment of epilepsy in children. Paediatr Child Health. 2007 Nov;12(9):741-4.
  15. Vigevano F, Arzimanoglou A, Plouin P, Specchio N. Therapeutic approach to epileptic encephalopathies. Epilepsia. 2013 Nov;54 Suppl 8:45-50.