ГЕНІАЛЬНІ ЕПІЛЕПТИКИ

2. НАПОЛЕОН БОНАПАРТ

Скорочений виклад

img 1

1. ВСТУП

Наполеон Бонапарт народився у містечку Аяччо (Корсика) і був одним із восьми дітей у своїй родині. Ще в дитинстві він зацікавився військовою справою, у віці 15 років вступив у Королівську військову школу в Парижі, де пройшов 3-річний курс навчання за 1 рік. Ставши молодшим лейтенантом у французькій армії, майбутній імператор мав величезну на той час зарплатню у 30 фунтів, що дозволяло утримувати не лише себе, а й брата. Наполеон відзначився як артилерійський офіцер при облозі Тулона під час Великої французької революції й у віці 24 роки став генералом, згодом додавши до свого титулу лаври завойовника Італії.

Завдяки визначним військовим перемогам, що були згодом, кордони Франції розширилися від Балтики на півночі до Тибру на півдні, французи завоювали Іспанію, Бельгію, Голландію, Німеччину, Данію й Польщу. Бонапарт, як імператор, також носив титул короля Риму і протектора Швейцарії, його брати стали королями Неаполя та Іспанії, Вестфалії і Голландії, а сестри одружилися із принцами. Ніколи з часів Римської імперії не концентрувалося в руках однієї людини стільки влади за настільки короткий період часу. Усього лиш за 10 років Наполеон пройшов шлях від артилерійського офіцера до майже повного господаря континенту. Під кінець Французької революції його призначили першим консулом, що давало можливість приймати одноосібні рішення практично в усіх сферах державного управління, включаючи законодавчу діяльність, освіту й економіку, причому абсолютна більшість цих рішень вважалися дуже прогресивними. За період 1800-1812 рр. він ніколи не знав, що таке поразка, а темп життєвої активності нового Геракла буквально зношував підпорядкованих йому осіб. Бонапарт належав до найвидатніших мислителів свого часу, був постійно спраглий знань, зібравши протягом життя бібліотеку, яка нараховувала більш як 3000 не раз прочитаних книг. Чи мала настільки велика людина судоми? Якщо так, то були вони епілептичними чи психогенними?

img 2

2. ДОКАЗИ НА КОРИСТЬ ПСИХОГЕННИХ СУДОМ

Дослідник Lennox цитував відому книгу Бориса Соколова “Спадкові схильності Наполеона”: “Інтенсивне емоційне збудження і надмір сексуальної активності проявлялися у крайній дратівливості, що інколи мала за наслідок нервові приступи. Під час них обличчя імператора спотворювалося, він навіть втрачав свідомість і качався по підлозі”. Коментар. Якщо Бонапарт і справді втрачав свідомість, то психогенні атаки малоймовірні, але оригінальне твердження в названій книзі звучить так: “Виглядало, що він утрачав свідомість”. “Качання по підлозі” сумірне із психогенними пароксизмами, а не генералізованими тоніко-клонічними нападами.

Bryant цитує спогади єпископа Талейрана (т. 1, с. 223), котрий був свідком приступу, що тривав чверть години. Коментар. Тривалість такого епізоду дозволяє думати про психогенну етіологію.

Lombroso згадує про непритомність і блювання у пацієнта, але особливо підкреслює “спалахи енергії й моменти вражаючого натхнення”. Коментар. Пульс Наполеона у спокої дорівнював 40 ударів/хвилину, й описані епізоди непритомності, ймовірно, мають серцеве походження, особливо при асоціації з постуральною гіпотензією. Стани блювання, мабуть, пов’язані із психогенними факторами, але верифікація на автопсії як раку шлунка, так і чіткої виразки останнього можуть пояснити цей симптом. Відносно постійний біль в епігастрії пояснює характерну позу Бонапарта, при якій його рука перебуває постійно над шлунком, щоб дещо полегшити місцевий дискомфорт. Описувані “спалахи енергії й моменти вражаючого натхнення” скоріш за все є функціональними феноменами.

Історик McLynn пише про приступи люті, коли імператор трощив меблі, і посилається на думку одного з його особистих лікарів (Yvan), що більшість проблем пацієнта переважно психосоматичні. Інший медик констатував наявність “іпохондрії”. Багато дослідників пояснюють погану переносимість стресів сексуальним профілем Наполеона. Fromm розцінював його нервове збудження як ознаку підсвідомого деструктивного прагнення, а Reich вважав постійний, описаний багатьма сучасниками свербіж як результат напруження, пов’язаного з нездатністю досягнути адекватного оргазму, ймовірно, спричиненого стриктурою уретри. Зрештою, McLynn згадує, що симптоми втоми і надмірного оптимізму були, ймовірно, психогенною реакцією на надмірні напруження і фрустрацію.

Біограф Tulard пише про “крайню нервозність, котра вганяла Бонапарта у пароксизми, мало подібні на епілепсію”. Коментар. Такі описи стосуються скоріше психогенних епізодів.

Chandler дає аналогічні коментарі, стверджуючи, що загалом настрій нашого героя був рівний, але ніхто не знав, коли спалахне “приступ люті”. Наполеон утримував чіткий контроль над емоціями і використовував їх як інструмент власної волі. Названий вище дослідник також згадує тих, хто вважав, що Бонапарт страждав на “істероепілепсію”, так званий “синдром завойовника”. Forrester додає, що його пароксизми шаленства були не більше ніж доброю акторською грою.

У книзі Giles “Наполеон, в’язень Англії” подано вражаючий приклад, як Бонапарт міг імітувати будь-що, коли це було необхідно. Ось цитата: “Я симулював хворобу, аби лишень мене прийняв лорд Амхерст… Перемога над ним стала можливою, оскільки він не був дуже розумною людиною”. Коментар. Для Бонапарта було неважко зімітувати якесь захворювання, якщо в тому була потреба.

Останній приклад, на якому слід зупинитися детально, стосується ймовірного епізоду психогенного приступу. 1 квітня 1810 року відбулася громадянська церемонія шлюбу між Наполеоном і герцогинею Марією-Луїзою, найстаршою дочкою австрійського імператора Франца I і двоюрідною онукою Марії–Антуанетти. Один із прийомів, котрий супроводжував цю подію, відбувся у Комп’єні. Бонапарт був надзвичайно люб’язний, коли дійшов до кінця одного із залів палацу. Як згадував генерал Тібо, він пройшов через двері в іншу кімнату, відразу за ним потягнулася процесія. Повільно рухаючись, він дійшов до її середини, схрестив руки на грудях, почав дивитися собі під ноги і завмер. Навколо нього швидко сформувалося коло людей. Оскільки, згідно зі спогадами Тібо, імператор перебував в епілептичному трансі, гості збентежилися. Запанувала нестерпна тиша. Минуло 5, 6, 7 і 8 хвилин, ніхто не міг пояснити настільки дивної поведінки. Після майже 15 хвилин загального неспокою маршал Масенна наблизився до Бонапарта і тихо сказав кілька слів. Без найменшого руху той різко огризнувся: “Не докучайте мені”, заклав руки за спину і, жодним чином не змінивши виразу обличчя, вийшов.

Генерал Тібо також згадував, що в той день Наполеон багато кашляв і виглядав стомленим. Він пише: “Я й досі намагаюся знайти якесь пояснення цїй події. Ймовірно, то був єдиний раз у всій його кар’єрі, коли імператор увійшов в епілептичний транс і нічого після цього не пам’ятав. Епілептичні напади, що відбувалися раніше, мали характерні прояви, зазвичай розвиваючись увечері або вночі після кількох тижнів важкої й виснажливої роботи”. Однією із глибинних причин такого трансу, вважають деякі історики, був привітальний лист із приводу одруження від брата Люсьєна, котрий також повідомив, що не збирається покинути свою другу дружину Олександрину, на чому наполягав Бонапарт.

Коментар. Наявні чіткі докази, що Наполеон був виснажений як процедурою одруження, так і усвідомленням того, що він має розлучитися зі своєю справжньою любов’ю Жозефіною, котра не може народити йому наступника престолу; крім того, у той день у нього була респіраторна інфекція. Лист брата настрою не додав. Усе є доказом на користь психогенної атаки. Абсанс (“petit mal”) не береться до уваги, оскільки він так довго не триває, те ж саме можна сказати і про складні парціальні судоми. Хоча фіксований погляд є важливим симптомом останніх, вони майже завжди асоціюються з автоматизмами чи іншими варіантами патологічних рухів, чого очевидці не описують. Попередній висновок, отже, такий: у Бонапарта був психогенний пароксизм.

img 3

3. ДОКАЗИ НА КОРИСТЬ ЕПІЛЕПТИЧНИХ СУДОМ

McLynn згадує про конвульсивний напад, що стався, коли імператор перебував у ліжку з однією зі своїх фавориток мадемуазель Джордж. Він ніколи не вибачив їй, що вона поширила інформацію про приступ, свідком якого була, оскільки це робило його об’єктом насміху і зневаги.

Найдемонстративніший приступ генералізованих тоніко-клонічних корчів виник 1 жовтня 1805 року, коли Наполеон обідав з імператрицею Жозефіною, своїм першим скарбником і секретарем закордонних справ Талейраном. Тримаючи руку дружини у своїй руці і бажаючи їй доброї ночі, він упав у конвульсивних судомах. Напруження останніх кількох тижнів перед перемогою під Ульмом залишалося дуже великим, оскільки ставкою була вся Французька імперія. Пацієнт упав на підлогу, не дихав, з рота виділялася піна, пізніше був епізод блювання. Жозефіна бачила такі приступи й раніше, а от підлеглі Бонапарта були шоковані. Хоча до Талейрана й доходили чутки про епілептичні приступи в Наполеона, але він ніколи не гадав, що вони настільки тяжкі. Дихання хворого поступово повернулося до норми, але сам пароксизм тривав 15 хвилин – набагато довше, ніж попередні. Коли Бонапарт прийшов до тями, він наказав засекретити всю інформацію про те, що сталося.

Коментар. Наведений опис сумірний з генералізованими тоніко-клонічними судомами. Пацієнт їх ніколи не лікував.

4. ЕТІОЛОГІЯ ЕПІЛЕПТИЧНИХ СУДОМ

На автопсії тіла колишнього імператора Франції виявили дві рани – одну на лобі з часів облоги Тулона, другу – на грудях. На лівому коліні було видно сліди від уколу багнетом (друга австрійська кампанія 1809 року, Ратісбон), а загалом на лівій нозі – сліди від двох укусів улюбленої собачки Жозефіни. У віці 20 років Наполеон переніс малярію, він також мав туберкульоз легень, збільшену і часто болючу печінку (ймовірно, унаслідок амебної дизентерії). Ознаки раку шлунка були очевидні, від нього померли батько і два брати Бонапарта. Виразка шлунка спричиняла майже постійний епігастральний біль, що й визначало типову позу пацієнта, не раз зображену на картинах. Частина стопи хворого була відстрілена, а протягом військової кар’єри під ним було вбито 19 коней. Жоден з описаних станів не викличе епілептичних нападів.

Подібно до багатьох жінок того часу, імператриця Жозефіна мала гонорею, наслідок однієї з багатьох любовних інтрижок. Це було відомо сестрам Наполеона, тому вони навіть відмовилися нести шлейф Жозефіни під час коронації. Інфекція спричинила непрохідність маткових труб, через що жінка Бонапарта не могла завагітніти. Це стало одним із головних мотивів для розлучення. Крім того, Жозефіна заразила чоловіка гонореєю, що викликало майже повну непрохідність уретри з розвитком вторинної ниркової інфекції і пізніше – хронічної уремії. Якось, помочившись, Наполеон сказав: “Це моє слабе місце і від цього я помру”. Унаслідок частих позивів на сечовипускання він спав не більше ніж 3 години поспіль, регулярно прокидаючись у мокрій постелі. Стриктури уретри є поширеним наслідком гонореї. Частим симптомом хронічної уремії є жовтуватий відтінок обличчя, про що не раз згадували біографи: “В імператора очі жовті, як лимон”. Іншими проявами захворювання були слабість, анорексія, нудота і блювання, гикавка, безсоння, нічний свербіж і, зрештою, порушена концентрація уваги й судоми. Епілептичні напади виникають в 1/3 пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю, зазвичай вони тоніко-клонічні. Усі вищеназвані ознаки можна знайти в біографії Бонапарта. У 1812 році, воюючи з росіянами, він утратив через уремію свою так відому швидку реакцію. На початку російської кампанії його загальний стан трошки поліпшився, але згодом трансформувався у хронічну уремію, що супроводжувалася набряком ніг, хронічною інфекцією сечового міхура і 4–5-годинними епізодами повної прострації. Рішення покинути свою армію у російських просторах Наполеон прийняв, очевидно, під впливом хвороби.

Отже, можна сказати, що імператор Наполеон Бонапарт страждав як від психогенних атак, спричинених величезними стресами упродовж життя, так і епілептичних нападів. Виникненню останніх він може “завдячувати” лише своїй першій дружині Жозефіні Богарне, котра заразила його гонореєю, що стало причиною формування виражених стриктур уретри, ускладнених хронічною уремією, яка й викликала судомний синдром.

Підготував Юрій Матвієнко

ЛІТЕРАТУРА

  1. Allison B. Cause of death: the mystery surrounding the death of Napoleon. Pharos Alpha Omega Alpha Honor Med Soc. 2002 Spring; 65(2): 16-9.
  2. Camici M. Death of Napoleon Bonaparte. Minerva Med. 2003 Jun; 94(3): 191-5.
  3. Dragotti G. Were Caesar & Napoleon epileptics? Policlinico Prat. 1958 Feb 17; 65(7): 271-3.
  4. Espinoza R, González C. The fatal disease of Napoleon Bonaparte. Rev Med Chil. 1996 Sep; 124(9): 1150-6.
  5. Huber T. The fate and diseases of Napoleon. Orv Hetil. 1995 Nov 26; 136(48): 2630-1.
  6. Hughes JR. Emperor Napoleon Bonaparte: did he have seizures? Psychogenic or epileptic or both? Epilepsy Behav. 2003 Dec; 4(6): 793-6.
  7. Iveson-Iveson J. Medical history. Napoleon: his final years. Nurs Mirror. 1982 Aug 18; 155(7): 22-4.
  8. Keynes M. The medical health of Napoleon Bonaparte. J Med Biogr. 1996 May; 4(2): 108-17.
  9. Lugli A, Lugli AK, Horcic M. Napoleon's autopsy: new perspectives. Hum Pathol. 2005 Apr; 36(4): 320-4.