У ФОКУСІ УВАГИ ОНКОЛОГІВ

Меропенем порівняно з цефтазидимом у лікуванні онкологічних хворих з фебрильною нейтропенією: рандомізоване подвійне сліпе дослідження

Скорочений виклад

Feld R., DePauw B. et al
Journal of Clinical Oncology, Vol. 18, No 21 (Nov 1), 2000: 3690 – 3698

Інфекційні ускладнення є провідною причиною смерті серед онкологічних хворих з нейтропенією, але ранній початок антибіотикотерапії може знизити асоційовану захворюваність та смертність. Хоча комбінацію схем лікування антибіотиками широко використовують як початкову терапію для фебрильних онкологічних пацієнтів з нейтропенією, контрольовані дослідження не засвідчують разючих відмінностей між монотерапією та комбінованою антибіотикотерапією, тому монотерапію вважають стандартом лікування.

Цефтазидим — цефалоспорин третього покоління, досконало досліджений як в якості монотерапії, так і в складі комбінаційної терапії при фебрильній нейтропенії. Хоча його ефективність добре засвідчена, усе ж цефтазидим, як і більшість цефалоспоринів, має обмежену активність проти грампозитивних бактерій, проблемою також є резистентність грамнегативних бактерій до цефтазидиму. Карбапенемовий клас бета-лактамних антибіотиків, який має широкий спектр активності проти грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів (включаючи анаеробів) та виражену бактерицидну дію, є перспективним альтернативним вибором для монотерапії. Іміпенем/циластатин, перший комерційно доступний карбапенем, так само ефективний, як цефтазидим і комбінаційна терапія, але при призначенні його в добовій дозі 4 г асоціюється з вищою частотою нудоти, блювання та судом порівняно з порівняльними препаратами. Добова доза іміпенему/циластатину 2 г ліпше толерується і не асоціюється з вищою частотою судом.

Меропенем є карбапенемовим антибіотиком з широким спектром активності, подібним до спектра іміпенему/циластатину. На відміну від останнього меропенем не потребує одночасного призначення інгібітору ферменту (циластатину), а його загальний профіль токсичності більш сприятливий порівняно з іміпенемом/циластатином. Монотерапію меропенемом у пацієнтів з фебрильною нейтропеннією оцінювали в п’ятьох опублікованих дослідженнях. Засвідчено, що він так само добре толерується, як і цефтазидим, іміпенем/циластатин або комбінація цефтазидиму з амікацином. Однак жодне з цих досліджень не передбачало подвійного сліпого дизайну для зведення до мінімуму упередженості. Ми запланували проспективне, подвійне сліпе, багатоцентрове дослідження для порівняння ефективності меропенему та цефтазидиму, які використали як монотерапію для емпіричного лікування фебрильної нейтропенії в пацієнтів з раком.

ПАЦІЄНТИ ТА МЕТОДИ

Популяція пацієнтів

У дослідження включили госпіталізованих пацієнтів у віці більше 18 років зі злоякісними новотворами, гарячкою, нейтропенією та з відомою або підозрюваною бактеріальної інфекцією. Критерії виключення: швидке прогресування онкологічного захворювання, гіперчутливість до пеніцилінів, цефалоспоринів або карбапенемів у анамнезі, важке захворювання печінки, інфекційний гепатит, позитивний ВІЛ-статус, виражене порушення функції нирок, захворювання ЦНС, включаючи анамнез судом, хронічна лімфоцитарна лейкемія, муковісцидоз, застосування імуномодуляторів, участь у дослідженні інших препаратів протягом 30 днів до початку цього дослідження, вагітність та період лактації.

Дизайн дослідження

Дослідження виконане у 13 центрах США та Канади, а також в одному центрі Нідерландів протягом періоду від вересня 1991 р. до січня 1993 р.

Пацієнтів рандомізували для отримання внутрішньовенно або меропенему по 1 г кожні 8 год., або цефтазидиму по 2 г кожні 8 год.; рекомендована тривалість лікування обома препаратами становила 7 днів. Після призначення меропенему або цефтазидиму пацієнти продовжували прийом початкової схеми до зникнення гарячки або відміни/модифікації лікування.

Модифікація або припинення початкового лікування

Початкове лікування можна було модифікувати на розсуд дослідника. З призначенням меропенему або цефтазидиму не можна було застосовувати ніякого додаткового антибіотика. Якщо додавали новий антибіотик, то лікування антибіотиком вважали неефективним. До лікування можна було додавати противірусну або протигрибкову терапію при підтвердженій вірусній або грибковій інфекції, коли вона виникала протягом 72 годин від початкового лікування, і це вважали модифікацією лікування. Проте якщо противірусні або протигрибкові препарати додавали до 72 год. від початку лікування, то лікування антибіотиком вважали неефективним. Якщо в пацієнтів виникла діарея протягом курсу лікування, а дослідження випорожнень було позитивним на токсини Clostridium difficile, то їм дозволено було залишитися в дослідженні і призначали пероральний ванкоміцин.

Лікування кожним з препаратів припиняли внаслідок непереносимих побічних ефектів, загострення онкологічного захворювання або за бажанням пацієнта припинити антибіотикотерапію.

Класифікація інфекцій

Інфекцію вважали визначеною клінічно за наявності клінічних ознак і симптомів інфекції та відсутності збудника в посіві з місця інфекції. Інфекцію вважали визначеною мікробіологічно, якщо збудник ізолювали з крові та/або місця інфекції. Бактеріємію діагностували, якщо позитивна гемокультура супроводжувалася гарячкою або гіпотермією разом з такими клінічними ознаками, як тахікардія або артеріальна гіпотонія, яка не пов’язана з медикаментозним лікуванням чи переливанням крові. Гарячку невідомого походження діагностували, коли гарячка була єдиною клінічною ознакою інфекції.

Оцінка ефективності

Клінічну ефективність оцінювали в кінці лікування та в кінці 7-денного періоду спостереження. Успіх лікування визначали як вилікування, вилікування з модифікацією лікування або поліпшення. Невдачу лікування визначали як відсутність змін, погіршення або рецидив.

Бактеріологічну ефективність для всіх інфекцій (за винятком інфекцій сечовивідних шляхів) визначали при порівнянні культур до лікування з культурами, отриманими в кінці лікування та спостереження. Успіх визначали при ерадикації (збудники, отримані до лікування, були відсутні в кінці лікування) або імовірній ерадикації (непридатний матеріал для культури, проте в пацієнта задовільна клінічна ефективність). Невдачу визначали при персистенції (елімінації не всіх збудників, отриманих до лікування, або відсутність елімінації), імовірній невдачі (непридатний матеріал для культури, проте в пацієнта утримуються або погіршуються клінічні симптоми та ознаки інфекції) або при суперінфекції (поява одного або кількох нових збудників протягом лікування або в періоді спостереження, що асоціювалося з інфекцією, яка потребувала додаткової антибіотикотерапії або хірургічного втручання).

Бактеріологічну ефективність для інфекцій сечовивідних шляхів оцінювали через 72 години від початку лікування та через 7 днів після закінчення лікування. Реакцію на лікування вважали успішною, якщо культура сечі щодо збудника на початку лікування була негативною через 72 год. від початку лікування та на сьомий день після закінчення лікування. Всі інші результати через 72 год. від початку лікування та протягом спостережного періоду представляли незадовільну бактеріологічну ефективність.

Смерть, яка наставала протягом 72 год. від початку лікування, вважали і невдачею лікування, і бактеріологічною неефективністю. Смерть, яка наставала через 72 год., вважали невдачею лікування, коли інфекція сприяла смерті або спричинила її.

РЕЗУЛЬТАТИ

Демографічні характеристики та характеристики до лікування

Чотириста одинадцять пацієнтів з нейтропенією (196 отримували меропенем, 215 отримували цефтазидим) включені в дослідження, вони мали 471 епізод гарячки протягом періоду дослідження (рис. 1). Групи лікування, сформовані шляхом рандомізації пацієнтів, були добре збалансовані за статтю, расою, віком, лікуванням основного захворювання, основним онкологічним захворюванням, іншими факторами ризику, визначеною інфекцією та тривалістю нейтропенії до включення в дослідження (табл. 1).

img 1

Рис. 1. Схема випадків, включених у дослідження.

Таблиця 1. Демографічні характеристики та характеристики до лікування

Характеристика Пацієнти
Меропенем (n = 206) Цефтазидим (n = 203)
N % N %

Стать

Чол.

104

113

Жін.

102

90

Раса

Білі

176

165

Інші

30

38

Вік, роки

Середнє значення

48,7

48,2

Амплітуда

19-85

18-78

Визначена інфекція

Мікробіологічно визначена

31

15

43

21

Клінічно визначена

47

23

39

19

Гарячка невідомого походження

128

62

121

60

Основне лікування

Профілактичне противірусне/протигрибкове лікування

52

25

51

25

Основне захворювання

Гематологічні захворювання

188

91

184

91

Гостра мієлогенна лейкемія

103

88

Хронічна мієлогенна лейкемія

11

18

Інші мієлодиспластичні захворювання

4

6

Гостра лімфобластна лейкемія

18

16

Інші лімфопроліферативні захворювання

52

56

Негематологічні новотвори

18

9

19

9

Солідні пухлини

17

19

Інші (апластична анемія)

1

0

Інші фактори ризику

Пересадка кісткового мозку

41

20

44

22

Аутогенна

30

73

33

75

Алогенна

11

27

11

25

Кількість нейтрофілів на початку дослідження ≤ 100 клітин/мкл

157

76

143

70

Тривалість нейтропенії на початку дослідження, дні

Медіана

4

4

Амплітуда 25-75Q*

2-7

2-7

Середнє значення ± SE

5,6±5,5

5,2±4,3

*25-75Q представляє міжквартильний перцентильний інтервал; на медіану та інтерквартильний інтервал не впливають зовнішні дані, і тому ці показники ліпше демонструють результат, ніж середнє значення.


Оцінка ефективності

Із 419 епізодів фебрильної нейтропенії 86 (21%) класифікували як клінічно визначену інфекцію, 74 (18%) класифікували як мікробіологічно визначену інфекцію, а 249 (61%) вважали гарячкою невідомого походження.

Клінічна ефективність

Частота клінічного успіху була суттєво вищою у групі меропенему, ніж у групі цефтазидиму для всіх епізодів (таблиця 2) та для епізодів гарячки невідомого походження (таблиця 3). Різниця між групами виражалася в більшій кількості випадків повного одужання у групі меропенему, ніж цефтазидиму для всіх епізодів (35% порівняно з 27% відповідно) та епізодів гарячки невідомого походження (41% порівняно з 30% відповідно).

Таблиця 2. Клінічна ефективність у кінці лікування, всі епізоди

Категорія Епізоди
Меропенем (n = 206) Цефтазидим (n = 203)
N % N %
Успіх*

112

54

89

44

Вилікувані

73

35

55

27

Вилікувані з модифікацією

23

11

23

11

Поліпшення

16

8

11

5

Невдача

94

46

114

56

*Суттєва різниця між меропенемом та цефтазидимом (Р = 0,033).

Таблиця 3. Клінічна ефективність у кінці лікування залежно від типу інфекції та підгрупи

Категорія Епізоди
Меропенем (n = 206) Цефтазидим (n = 203)
N % N %

Клінічно визначена інфекція

Успіх

Невдача


19

27


41

59


11

28


28

72

Мікробіологічно визначена інфекція

Успіх

Невдача


14

17


45

55


22

21


51

49

Гарячка невідомого походження

Успіх

Невдача


79

49


62

38


56

65


46

54

Підгрупа з рівнем нейтрофілів ≤ 100 клітин/мкл

Успіх

Невдача


86

71


55

45


62

81


43

57

Підгрупа з трансплантацією кісткового мозку

Успіх

Невдача


30

11


73

27


12

32


27

73

Підгрупа з антибіотикопрофілактикою

Успіх

Невдача


49

20


71

28


40

37


52

48

Підгрупа без антибіотикопрофілактики

Успіх

Невдача


63

74


46

54


49

77


39

61

Коли клінічну ефективність оцінювали відповідно до двох підгруп високого ризику, то меропенем був суттєво ефективніший, ніж цефтазидим, у пацієнтів із вираженою нейтропенією та в пацієнтів, яким пересадили кістковий мозок (табл. 3). Знову ж таки різниця між групами щодо клінічної реакції виражалася в більшій кількості одужання у групі меропенему, ніж у групі цефтазидиму (35% порівняно з 29% відповідно).

Аналіз клінічної ефективності відповідно до того, отримували пацієнти анти­біотико­профілактику чи ні, засвідчив суттєво вищу частоту ефективного лікування у групі, яка отримувала профілактику, порівняно з групою, яка не отримувала антибіотикопрофілактики (56% порівняно з 36% відповідно, Р < 0,001).

Кінець спостереження

Так само і в кінці спостереження частота успіху при оцінці клінічної реакції була вищою при лікуванні меропенемом у всіх епізодах, проте різниця не була статистично суттєвою. Меропенем досягав вищого відсотка успіху при оцінці клінічної реакції при клінічно визначених інфекціях, тоді як цефтазидим досягав більшого відсотка при мікробіологічно визначених інфекціях. Послідовно з результатами в кінці спостереження частота успіху при гарячці невідомого походження була суттєво вищою при лікуванні меропенемом, ніж цефтазидимом (56% порівняно з 43% відповідно, Р = 0,041).

Відсоток успішної клінічної реакції у пацієнтів з вираженою нейтропенією був знову ж таки вищим у групі меропенему, ніж цефтазидиму, однак ця різниця не була статистично суттєвою (48% порівняно з 41% відповідно, Р = 0,052). Подібно до результатів у кінці лікування відсоток успішної клінічної реакції був суттєво вищим при лікуванні меропенемом, ніж цефтазидимом, у пацієнтів, яким пересаджували кістковий мозок (65% порівняно з 28% відповідно, Р = 0,001).

Бактеріологічна ефективність

У кінці лікування частота успішної бактеріологічної реакції при мікробіологічно визначеній інфекції була вищою у групі цефтазидиму, ніж у групі меропенему, але різниця між групами не була статистично суттєвою (51% порівняно з 45% відповідно). Результати в групах у кінці спостереження були подібними до результатів у кінці лікування, статистично суттєвої різниці не було.

Частота загальної бактеріологічої ерадикації була 93% (40 з 43 мікроорганізмів) для меропенему та 94% (50 з 53 мікроорганізмів) для цефтазидиму. Всі ізоляти від пацієнтів були чутливими і до меропенему, і до цефтазидиму. Таблиця 4 демонструє рівень ерадикації бактерій у пацієнтів з бактеріємією, яка становила 92 з загальної кількості 96 ізолятів. При бактеріємії меропенем ерадикував 94% грампозитивних мікроорганізмів та 96% грамнегативних мікроорганізмів, тоді як цефтазидим ерадикував 92% грампозитивних і 96% грамнегативних мікроорганізмів. Три мікроорганізми асоціювалися з інфекціями сечовивідних шляхів; меропенем ерадикував один ізолят Pseudomonas aeruginosa, проте не ерадикував один ізолят Escherichia coli, а цефтазидим ерадикував один ізолят Klebsiella pneumoniae.

Таблиця 4. Мікробіологічні результати при бактеріємії

Бактеріємія К-сть ерадикованих / к-сть ізольованих
Меропенем Цефтазидим

Грампозитивні ізоляти

Staphylococcus aureus

½

S. epidermidis

1/1

½

S. haemplyticus

0/1

S. hominis

1/1

S. warneri

2/2

1/1

Коагулазонегативні стафілококи

1/1

2/2

Види Streptococcus

2/2

S. agalacticae

1/1

S. milleri

1/1

S. pneumoniae

2/2

S. intermedius

1/1

S. motis

5/5

3/3

S. salivarius

1/1

S. sanguis

2/2

1/1

Зеленасті стрептококи

2/2

5/5

Види Enterococcus

1/1

Види Micrococcus

1/1

Загальна кількість (%)

16/17 (94)

22/24 (92)

Грамнегативні ізоляти

Види Acinetobacter

1/1

A. calcoaceticus

1/1

Pseudomonas aeruginosa

3/3

3/3

Aeromonas hydrophila

1/1

Citrobacter diversus

1/1

Enterobacter aerogenes

0/1

E. cloacae

2/2

1/1

Escherichia coli

8/8

12/12

Klebsiella pneumoniae

7/8

5/5

Proteus mirabilis

2/2

Serratia marcescens

1/1

1/1

Види Capnocytophaga

1/1

Загальна кількість (%)

23/24 (96)

27/28 (96)

Нові патогени ідентифіковано в 11 епізодах (2 у групі меропенему, 9 — у групі цефтазидиму) протягом періоду лікування та в 5 епізодах (4 — у групі меропенему, 1 — у групі цефтазидиму) протягом періоду спостереження. Появу нових патогенів протягом лікування або в періоді спостереження розцінювали як суперінфекцію. Пацієнти з суперінфекцією отримували відповідне лікування іншим антибактеріальним препаратом.

Тривалість лікування, гарячки та нейтропенії

Різниця щодо тривалості лікування, гарячки та нейтропенії між двома групами не була статистично суттєвою. Медіана тривалості була 8 днів (інтерквартильний діапазон від 5 до 12 днів) для меропенему та 7 днів (інтерквартильний діапазон від 5 до 11 днів) для цефтазидиму. Медіана кількості днів, протягом яких пацієнту не було модифіковано початкове лікування, становила 11 днів (інтерквартильний діапазон від 4 до 33 днів) для меропенему та 7 днів (інтерквартильний діапазон від 4 до 40 днів) для цефтазидиму.

Модифікація початкового лікування

Не потребували модифікації початкового лікування 40% епізодів групи меропенему та 32% епізоди групи цефтазидиму (табл. 5).

Таблиця 5. Модифікація початковго лікування

Меропенем
(n = 206)
Цефтазидим
(n = 203)
К-сть % К-сть %

Антибіотики додано

Не додано, монотерапія

83

40

65

32

Протягом періоду лікування

94

45

119

59

Протягом періоду спостереження

30

14

19

9

Антибіотики, додані протягом лікування

Цефтазидим

27

33

Ванкоміцин

16

22

Іміпенем/циластатин

11

18

Сульфаніламіди або триметоприм-сульфаметоксазол

4

10

Інші

36

36

Антибіотики, додані протягом періоду спостереження

Цефтазидим

6

4

Ципрофлоксацин

6

6

Сульфаніламіди або триметоприм-сульфаметоксазол

7

2

Іміпенем/циластатин

3

4

Інші

8

3

Протягом перших 72 годин лікування початкове лікування найчастіше модифікували за відсутності доказів клінічного погіршення. У період після 72 годин лікування та після закінчення лікування найчастішою підставою для модифікації лікування була поява нової бактеріємії, гарячки або інфекції, а під час періоду спостереження найчастішою підставою була невдача лікування, до якої належав рецидив. Протягом періоду від початку лікування до кінця спостереження лікування модифікували за відсутності доказів клінічного погіршення в 33 (27%) з 124 епізодів групи меропенему та в 44 (32%) з 138 епізодів групи цефтазидиму.

Оцінка безпечності

Смертність. Під час дослідження було 17 смертей (9 у групі меропенему та 8 у групі цефтазидиму). З 9 смертей групи меропенему 6 розцінили як імовірно пов’язані з інфекцією, а 3 — малоймовірно пов’язані з інфекцією. Три смерті виникли під час лікування, шість — під час періоду спостереження. Сім з восьми смертей у групі цефтазидиму розцінили як пов’язані з інфекцією; одна смерть настала під час лікування, сім — протягом періоду спостереження.

Безпечність. Найчастішими побічними ефектами, пов’язаними з лікуванням, були висипання (5,3% з групи меропенем і 5,1% цефтазидиму), діарея (5,3% і 4,3%), нудота та блювання (6,2% і 1,3%), біль голови (1,3% і 0,4%), біль у животі (0,4% і 1,3%) та запаморочення (1,3% і 0%). Два пацієнти (по одному з кожної групи) повідомляли про судоми під час лікування або періоду спостереження, жоден з цих випадків не пов’язали з лікуванням.

Побічні ефекти стали причиною припинення лікування в 19 пацієнтів (12 з групи меропенему та 7 з групи цефтазидиму). Найчастішою підставою для припинення лікування було висипання (6 пацієнтів з групи меропенему та 4 цефтазидиму).

ОБГОВОРЕННЯ

Результати цього подвійного сліпого дослідження (меропенем і цефтазидим є ефективним видом лікування для фебрильних пацієнтів з нейтропенією) узгоджуються з результатами відкритих досліджень, але це дослідження є першим, яке демонструє суттєву перевагу меропенему над цефтазидимом для одного та більше показників. Ми не можемо пояснити вищу частоту успішної клінічної реакції під дією меропенему в епізодах гарячки невідомого походження. Добре відомо, що цефтазидим має обмежену ефективність у фебрильних пацієнтів з нейтропенією при інфекціях, спричинених грампозитивними мікроорганізмами. Тому одним імовірним поясненням різниці між цими видами лікування є те, що більшість епізодів гарячки невідомого походження були інфекційними гарячками, пов’язаними з невиявленими грампозитивними мікроорганізмами, які ліпше реагували на лікування меропенемом, ніж цефтазидимом. Однак, оскільки два препарати мали подібні рівні ерадикації грампозитивних бактерій при бактеріємії, то таке пояснення малоймовірне. Іншим поясненням різниці між меропенемом і цефтазидимом у цих епізодах є наявність невиявлених анаеробних патогенів, хоча такі патогени рідко ізолюють від фебрильних пацієнтів з нейтропенією.

Величина нашого дослідження була достатньою для виконання аналізу підгруп з порівнянням ефективності меропенему та цефтазидиму. Суттєво ліпша ефективність меропенему порівняно з цефтазидимом у підгрупі пацієнтів з вираженою нейтропенією (≤ 100/мкл) при включенні в дослідження та в підгрупі пацієнтів з пересадженим кістковим мозком наштовхує на думку, що меропенем може бути корисним для пацієнтів з цих груп підвищеного ризику. Ліпша частота реакції на меропенем порівняно з цефтазидимом, імовірно, може відображати ширший спектр покриття проти невиявлених нетипових патогенів або резистентних патогенів, проте необхідні подальші дослідження. Вища частота успішної реакції у групі, яка отримувала антибіотикопрофілактику, порівняно з групою, яка не отримувала такої профілактики, не є несподіванкою, оскільки пацієнти після антибіотикопрофілактики мають менше грамнегативних інфекцій, ніж ті, які не отримували такої профілактики. Більша частота ефективності у групі меропенему відносно групи цефтазидиму серед пацієнтів, які отримували антибіотикопрофілактику, може відображати невід’ємну селекцію грампозитивних і анаеробних бактерій з більшою резистентністю до цефтазидиму.

Оскільки визначення реакції на лікування неоднакові серед опублікованих досліджень, то важко прямо порівняти результати цього дослідження з іншими, які вивчали ефективність емпіричної антибіотикотерапії при фебрильній нейтропенії. Шляхом використання подвійного сліпого дизайну в нашому дослідженні ми зменшили імовірність того, що неадекватна модифікація лікування може впливати на результат дослідження. Тому різниця між видами лікування в цьому дослідженні, вірогідно, відображає справжню різницю, хоча знахідки потребують підтвердження.

Типи патогенів, ізольовані від пацієнтів в нашому дослідженні, були подібними до тих, які часто асоціюються з інфекціями в пацієнтів з нейтропенією, а меропенем та цефтазидим спричинювали подібні рівні ерадикації. До грампозитивних мікроорганізмів належали 55 ізолятів, а до грамнегативних — 41 ізолят, що підкреслює необхідність використання антибіотика з широким спектром покриття. Частота ерадикації грампозитивних мікроорганізмів була подібна при застосуванні меропенему та цефтазидиму, однак мала кількість ізолятів не дає нам підстав приймати остаточні висновки. Порівняно з цефтазидимом меропенем має більшу in vitro активність проти грампозитивних бактерій, включаючи Streptococcus faecalis, та більшості клінічно важливих анаеробів (наприклад, Bacteroides fragilis та види Clostridium). Тому він може мати ліпшу активність у пацієнтів з інфекціями, спричиненими цими мікроорганізмами. Остаточний вибір емпіричного антибіотика для використання в лікарні повинен базуватися на профілі місцевої антимікробної резистентності.

Меропенем та цефтазидим добре толеруються. Найчастішими побічними ефектами були висипання, діарея, нудота та блювання. Вищу частоту нудоти та блювання, пов’язаних з лікуванням, спостерігали в групі меропенему, проте ці випадки були легкими чи помірними за інтенсивністю і не були причиною припинення лікування. Нудота та блювання є з’ясованими побічними ефектами лікування карбапенемовими антибіотиками, але їх частота є нижчою при лікуванні меропенемом, ніж іміпенемом/циластатином. На відміну від пацієнтів, які отримували високі дози іміпенему/циластатину в іншому дослідженні, в пацієнтів з нашого дослідження не виникала нудота та блювання важкого ступеня вираженості, яка потребувала відміни лікування. Хоча не було зафіксовано судом, пов’язаних з лікуванням, серед пацієнтів нашого дослідження, ми не включали в дослідження пацієнтів, які мали в анамнезі судоми або будь-які стани, які підвищують ризик судом.

Отже, наші результати демонструють, що меропенем та цефтазидим ефективні та добре переносяться при використанні як емпіричне лікування в онкологічних пацієнтів з фебрильною нейтропенією. Меропенем може бути ефективнішим від цефтазидиму, що доведено суттєво ліпшою реакцією щодо двох результатів дослідження. Хоча меропенем був також ефективнішим від цефтазидиму у двох підгрупах пацієнтів високого ризику, ці дані необхідно інтерпретувати обережно за відсутності даних іншого дослідження, яке підтвердить дані результати в цих підгрупах пацієнтів.

Скорочений виклад Федора Юрочка